Тест вимушеного плавання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тест вимушеного плавання (або тест на поведінку відчаю) — це тест, зосереджений на реакції гризуна на загрозу утоплення, результат якого трактується як вимірювання сприйнятливості до негативного настрою. Він широко використовується для оцінки ефективності антидепресантів,  хоча істотні критичні зауваження в його інтерпретації.[1]

Метод[ред. | ред. код]

Тварини піддаються двом випробуванням, під час яких вони змушені плавати в скляному циліндрі, наповненим водою, з якого вони не можуть вибратися. Перша проба триває 15 хвилин. Потім через 24 години проводиться повторне випробування, яке триває 5 хвилин. Вимірюється час, який випробувальна тварина проводить у другому випробуванні, не роблячи жодних рухів крім тих, які потрібні для утримання голови над водою. Цей час нерухомості скорочується різними типами антидепресантів, а також електричним шоком.[2] Інший поширений варіант цього тесту на поведінку, спеціально використовуваний для мишей, проводиться лише за одне випробування і триває шість хвилин.  Сучасні варіанти тестування поведінки плавання та скелелазіння окремо, оскільки показано, що поведінка у плаванні посилюється селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, а поведінка піднімання підвищується селективними інгібіторами зворотного захоплення норадреналіну, такими як дезипрамін та мапротилін.[3]

Суперечки в інтерпретації[ред. | ред. код]

Класично нерухомість у другому тесті трактується, як поведінковий корелятор негативного настрою, що представляє собою тварину свого роду безнадією. Гризуни, яким дають антидепресанти, плавають важче і довше (що є основою для тверджень про достовірність тесту).  Однак, між вченими існує певна дискусія щодо того, чи замість цього підвищена нерухомість демонструє навчання чи звикання, і тому це буде позитивною поведінковою адаптацією: тварина менш боїться, тому що зараз вона знайома з середовищем тесту. Таке тлумачення підтверджується тим, що навіть щури, яких вперше поміщають у контейнер, з якого вони можуть втекти (і тому не відчувають відчаю), демонструють знижену рухливість у другому випробуванні.[4]

Термін «поведінковий тест на відчай» має антропоморфну конотацію і є дещо суб'єктивним описом, оскільки невірно, чи тест надійно вимірює настрій чи відчай. Строго кажучи, описовий термін «випробування на вимушене плавання» віддається перевагу дослідникам.  Використання випробувань з примусового плавання піддається критиці групами з прав тварин, зокрема PETA.[5]

[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Borsini, Franco; Volterra, Giovanna; Meli, Alberto (1986-01-01). Does the behavioral “despair” test measure “despair”?. Physiology & Behavior 38 (3). с. 385–386. ISSN 0031-9384. doi:10.1016/0031-9384(86)90110-1. Процитовано 2019-09-19. 
  2. Porsolt, R. D.; Bertin, A.; Jalfre, M. (1977-10). Behavioral despair in mice: a primary screening test for antidepressants. Archives Internationales De Pharmacodynamie Et De Therapie 229 (2). с. 327–336. ISSN 0003-9780. PMID 596982. Процитовано 2019-09-19. 
  3. Detke, M. J.; Rickels, M.; Lucki, I. (1995-9). Active behaviors in the rat forced swimming test differentially produced by serotonergic and noradrenergic antidepressants. Psychopharmacology 121 (1). с. 66–72. ISSN 0033-3158. PMID 8539342. doi:10.1007/bf02245592. Процитовано 2019-09-19. 
  4. Borsini, F.; Meli, A. (1988). Is the forced swimming test a suitable model for revealing antidepressant activity?. Psychopharmacology 94 (2). с. 147–160. ISSN 0033-3158. PMID 3127840. doi:10.1007/bf00176837. Процитовано 2019-09-19. 
  5. O'Neill, K. A.; Valentino, D. (1982-03-12). Escapability and generalization: effect on 'behavioral despair'. European Journal of Pharmacology 78 (3). с. 379–380. ISSN 0014-2999. PMID 7067732. doi:10.1016/0014-2999(82)90043-7. Процитовано 2019-09-19.