Течія Ломоносова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Течія Ломоносова — потужна підповерхнева протитечія в екваторіальній частині Атлантичного океану. Спрямована вздовж екватора із заходу на схід під тонким шаром води Південної Пасатної течії, на глибинах 10—200 метрів. Ширина до 400 км, швидкість коливається від 60 до 130 сантиметрів на секунди, максимальна постійна 120 сантиметрів на секунду спостерігається на глибинах 25—120 метрів. Течія Ломоносова входить до загальної системи циркуляції вод у екваторіальній частині Світового океану. Води мають підвищену солоність (до 37 ‰) особливо в західній частині. Далі на схід солоність у ядрі течії поступово зменшується внаслідок перемішування з навколишніми водами.

Течію Ломоносова відкрила 1959 експедиція Морського гідрофізичного інституту АН УРСР на судні "Михайло Ломоносов". Досліджували протягом 1959—1968 радянські океанологи. Першовідкривачі й дослідники на чолі з академіком АН УРСР А. Г. Колесниковим удостоєні Державної премії СРСР.