Течія Ломоносова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Течія Ломоносова — потужна підповерхнева протитечія в екваторіальній частині Атлантичного океану. Спрямована вздовж екватора із заходу на схід під тонким шаром води Південно-Пасатної течії, на глибинах 10—200 метрів. Ширина до 400 км, швидкість коливається від 60 до 130 см/секунди, максимальна постійна 120 см/секунду.[1] спостерігається на глибинах 25—120 метрів.[2] Течія Ломоносова входить до загальної системи циркуляції вод у екваторіальній частині Світового океану. Води мають підвищену солоність (до 37 ‰) особливо в західній частині. Далі на схід солоність у ядрі течії поступово зменшується внаслідок перемішування з навколишніми водами.

Течію Ломоносова відкрила 1959 експедиція Морського гідрофізичного інституту АН УРСР на судні «Михайло Ломоносов»[3][4]. Досліджували протягом 1959—1968 радянські океанологи. Першовідкривачі й дослідники на чолі з академіком АН УРСР А. Г. Колесниковим удостоєні Державної премії СРСР.

Течія Ломоносова шириною 200 км, товщиною 150 м. Починається біля узбережжя Бразилії близько 5°N, перетинає екватор і закінчується приблизно в 5°S у Гвінейській затоці. Витрати становлять від 22,5 до 28,3 Sverdrup.[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kolesnikov, A.G. (1966). Techenie Lomonosova (Russian). Kiev: Naukova dumka. с. 4. 
  2. Gouriou, Y. 3.3.2. Subsurface Circulation. Resources, fishing and biology of the tropical tunas of the Eastern Central Atlantic. FAO. Процитовано 2008-04-21. 
  3. Cruises of the MHI's Research Vessels. Marine Hydrophysical Institute. Архів оригіналу за 2007-11-08. Процитовано 2008-04-21. 
  4. Russian Marine Expeditionary Investigations of the World Ocean. International Ocean Atlas and Information Series. Silver Spring, MD: Diane Publishing Co. December 2002. с. 29. ISBN 1-4289-6114-3. Процитовано 2008-04-21. 
  5. D. Bonhoure. The South Equatorial Sys Current. Surface Currents in the Atlantic Ocean. CIMAS. Процитовано 2008-04-21.