Тиводар Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Тиводар
Народився 7 лютого 1936(1936-02-07)
Бедевля
Помер 20 жовтня 2017 р.
М. Ужгород
Науковий ступінь доктор історичних наук
Заклад Ужгородський національний університет
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Тиводар Михайло Петрович.jpg

Миха́йло Петро́вич Тивода́р (7 лютого 1936, Бедевля — 20 жовтня 2017, Ужгород) — вчений-етнолог, педагог вищої школи, професор Ужгородського національного університету, професор кафедри історії Стародавнього світу і Середніх віків, громадський діяч.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 7 лютого 1936 року в селі Бедевля, що на Тячівщині, в родині середніх статків. Помер 20 жовтня 2017 року (м. Ужгород).

Михайло Тиводар закінчив Тячівську середню школу, а у 1958 році — історичний факультет Ужгородського університету. Працював учителем історії Дубівської СШ Тячівського району, а з 1966 р. – в Ужгородському університеті: викладачем (1966-1968), старшим викладачем (1968) та доцентом (1968-1976) кафедри загальної історії; доцентом кафедри УРСР, історіографії та джерелознавства (1976-1988); доцентом (1988-1994), професором (1994-2001, 2004-дотепер), завідувачем кафедри історії стародавнього світу і середніх віків  (2001-2004). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2009). Працював депутатом Закарпатської обласної ради, очолював групу «Демократична платформа»[1].

Лауреат премії імені Петра Скунця Ужгородської міської ради (2017)

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

Вирішальну роль у формуванні наукових уподобань студента Тиводара відіграв вчений, педагог і письменник Федір Потушняк про якого згодом він напише працю[1].

Царина досліджень Тиводара  — пастівництво в Українських Карпатах другої половини XIX — середини ХХ століть. Її вивченню він віддав понад два десятки років життя. Висліди наукової роботи побачили світ у десятках наукових статей, а також у ґрунтовній монографії «Традиційне скотарство Українських Карпат другої половини XIX — першої половини ХХ ст.» (Ужгород, 1994). На початку 90-х вийшли також “Народознавчі роздуми”, куди увійшли його невеликі наукові та газетні статті, які запам’яталися невимушеним поєднанням глибокої науковості з пристрасною публіцистичністю.

Даниною пам’яті своєму великому вчителю-енциклопедистові стала монографія “Життя і наукові пошуки Федора Потушняка”. Книжка є певним еталоном для створення академічних біографій наших краян. Останні її розділи – це така собі непарадна, залаштункова історія університету, його внутрішніх інтриг і  підводних течій.

Підручник “Етнологія” вперше побачив світ 1998 р. двадцять чотири розділи. Перші вісім подають теоретичні засади цієї дисципліни, а наступні подають характеристики усіх етносів – від найдальших і найбільш екзотичних (Австралія і Океанія) до найближчих, до Європи насамкінець.

Справжнім вибухом стала “Історія села Бедевлі”. На сьогодні близько 70 закарпатських сіл мають монографії, але ця виділяється з-поміж них не тільки обсягом (560 с.), а й повнотою охоплення матеріалу, адже охарактеризовані практично усі сільські роди упродовж кількох поколінь, до того залучені численні архівні і власні польові матеріали, книжка має 38 додатків (переважно генеалогічних), окремий нарис про особливості сімейно-шлюбних відносин саме у цьому селі.  

Підсумкова “Етнографія Закарпаття” стала справжньою поемою про рідний край. На сьогодні там найповніше охарактеризовано усі аспекти традиційної культури закарпатців. Кожен із її розділів проситься, аби бути розгорнутим в окрему монографію.

Захистив кандидатську (1968) і докторську (за спеціальністю «етнологія», 1994) дисертації.

Доцент (1972), професор (1995).

Праці[ред. | ред. код]

Михайло Тиводар — автор понад 100 наукових публікацій (у тому числі кількох монографій), навчального посібника з етнології, котрий витримав три видання (1998, 2004, 2010).

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

2. http://www.biblioteka.uz.ua/zak/show.php?showFull=215

3. http://grazhda.uz.ua/2017/10/memoriam-mihaylo-tivodar-pamyat-u-knigah/