Тимошенко Максим Олегович

Тимошенко Максим Олегович
Народився	20 квітня 1972(1972-04-20) (46 років) Київ, УРСР
Громадянство	Україна
Місце проживання	Київ
Діяльність	науковець
Відомий завдяки	культурологія, педагогіка
Alma mater	Київський національний економічний университет
Заклад	Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
Батько	Тимошенко Олег Семенович
Мати	Тимошенко Віра Петрівна
У шлюбі з	одружений
Діти	донька
Нагороди	Орден Христа Спасителя, Посол Миру
Звання	професор
Медіафайли у Вікісховищі?

Максим Олегович Тимошенко (20 квітня 1972, Київ, УРСР, Україна)  — український громадський діяч і науковець-культуролог, президент Міжнародної суспільно-патріотичної фундації «Дні України»; президент екологічної національної організації «Зелений Хрест» («Green Cross» Ukraine) в Україні, член ради директорів Міжнародного Зеленого Хреста (з жовтня 2017). Професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Заслужений діяч мистецтв України. З 11 червня 2018 по 1 серпня 2018 — в.о. ректора Національної музичної академії України імені Петра Чайковського.

Життєпис

Народився 20 квітня 1972 року у м. Києві.

У 1990 — закінчив Київську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат імені М. В. Лисенка по спеціальності хорове диригування (клас Виноградової Е. О., Мисько В. І.);

У 1991 році — вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (викладач — Заболотна В. І.);

У 1994 році — вступив до Київський національного економічного університету;

У 1996 році — присвоєно кваліфікацію магістра «Ділового адміністрування» (Київський національний економічний університет).

У 2012 році отримав другу вищу освіту в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв.

У 1991—1992 — завідувач зовнішньоекономічними відділом Київського фонду культури;

1992—1993 — директор Київського фонду культури;

1993—1997 — Голова правління АКБ «Незалежність»;

з 1997 — голова правління Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина» (з 2003 — почесний голова);

1999—2000 — лінгвістичний центр «Berlitz Miami», США;

2003—2014  — працював в апараті Верховної Ради України;

з 2006 — президент Міжнародної суспільно-патріотичної фундації «Дні України»;

з 2007 — старший викладач кафедри культурології та інноваційних культурно-мистецьких проектів в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв;

у 2012 — захистив дисертацію на тему: «Міжнародні гуманітарні стратегії в сучасній Україні як системний культуротворчий феномен» та отримав наукову ступінь кандидат культурології, доктор філософії;

з 2012 — президент екологічної національної організації «Зелений Хрест» («Green Cross» Ukraine) в Україні;

з 2013 — на посаді доцента Кафедри культурології та інноваційних культурно-мистецьких проектів в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв;

у 2013 — обраний дійсним членом Української технологічної Академії по відділенню «Екологія» з присвоєнням звання Академіка;

з 2014 — професор Кафедри культурології та інноваційних культурно-мистецьких проектів в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв;

з 2014 — Обраний дійсним членом Української академії наук;

з 2015 — професор Кафедри менеджменту соціокультурної діяльності та зовнішньокультурних зв'язків в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв;

з 2016 — професор Кафедри Арт-менеджменту та івент технологій.

2 жовтня 2017 обраний членом ради директорів Міжнародного Зеленого Хреста — екологічної організації при ООН;

З 3 січня 2018 року — Проректор з міжнародних зв'язків Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

З 11 червня 2018 року і до 1 серпня 2018 — в.о. ректора Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Максим Тимошенко вважає своє звільнення безпідставним:

Я приїхав, мені було оголошено, що я вже не є виконуючим обов’язки ректора. Я спитав, на яких підставах, тому що не мав жодної догани, навіть дзвінка не було. Мені відповіли, що так вирішили.

Наукова діяльність

Автор понад 20 публікацій з своєї наукової спеціальності (культурології) в академічних збірниках і періодиці. Зокрема, це провідні видання з культурології, затверджені ВАК України: «Культура і сучасність», «Актуальні проблеми теорії, історії та практики художньої культури», «Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв» (нині «Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв»).

Учасник наукових конференцій. У 2012 захистив дисертацію на тему «Міжнародні гуманітарні стратегії в сучасній Україні як системний культуротворчий феномен» і отримав науковий ступінь кандидата культурології та доктора філософії.

Співавтор академічної 5-томної «Української етнокультурологічної енциклопедії» (2013). Співавтор «Української енциклопедії етномистецтвознавства і етнокультурології» (2014) в 5-ти томах. Обидва п'ятитомника випущені під егідою Національної академії мистецтв України та Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Це єдині в Україні академічні енциклопедичні видання з культурології.

Автор підручника «Міжнародні гуманітарні стратегії: теорія і практика.», затвердженого Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів.

Рішенням вченої ради Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв від 20 квітня 2017 року (протокол № 12) та Рішенням атестаційної колегії Міністерства освіти і науки від 27 квітня 2017 року (АП № 000082) присвоєно вчене звання професора.

Публікації

1. Гуманітарні аспекти державної культурної політики сучасної України // Трансформація освіти і культура: традиції та сучасність: Матеріали Міжнар. наук.-творчої конференції, Одеса–Київ–Варшава, 2–3 травня 2012 р. К., 2012. С. 95;
2. Міжнародні гуманітарні стратегії в сучасній Україні як системний культуротворчий феномен: Автореф. дис. … канд. культурології: 26.00.01. К., 2012. 20 с.;
3. Персоніфікація композиторської творчості як спосіб усвідомлення та презентації ціннісного культурного досвіду // Культура і сучасність. К., 2013. № 1. С. 99–104;
4. До питання про національно-стильові чинники в культурно-мистецькому просторі // Культура і сучасність. К., 2014. № 1. C. 77–82.
5. Українська етнокультурологічна енциклопедія: У 5-ти тт. / ред. рада: В. А. Бітаєв, Ю. П. Богуцький, А. В. Чебикін та ін.; Нац. акад. мистецтв України, Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв; Ін-т культурології НАМ України. — К.: НАКККіМ, 2013. — Т. I. — 552 с.; Т. II. — 544 с.; Т. III. — 556 с.; Т. IV. — 548 с.; Т. V. — 534 с.
6. Українська енциклопедія етномистецтвознавства та етнокультурології: У 5-ти тт. / ред. рада: В. А. Бітаєв, Ю. П. Богуцький, А. В. Чебикін та ін.; Нац. акад. мистецтв України, Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв; Ін-т культурології НАМ України. — К.: НАКККіМ, 2014. — Т. I. — 552 с.; Т. II. — 544 с.; Т. III. — 556 с.; Т. IV. — 548 с.; Т. V. — 534 с.
7. Міжнародні гуманітарні стратегії: теорія і практика // Підручник. Київ, 2015. 160 с.

Відзнаки

• орден «За заслуги» ІІІ ступеня (Указ Президента України від 20.01.2006, № 40/2006 «Про відзначення державними нагородами»);
• «Посол миру» — удостоєний 2005 під час спільної конференції Всесвітньої федерації миру і Української ради миру;
• почесна відзнака Міністерства культури та мистецтв України — указ № 513 від 16.07.2003;
• орден «Христа Спасителя» — указ № 50 УПЦ від 15.05.2001;
• Подяка Київського міського голови (24.06.2003, № 14561);
• спеціальна премією «За значний внесок у впровадження позитивного іміджу України у світі» загальнонаціональної програми «Людина року» (2005);
• Заслужений діяч мистецтв України (Указ Президента № 27/2015 від 22.01.2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»);
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України від 04.06.2015 № 4404);
• Пам'ятний орден до 30-річчя аварії на Чорнобильскій АЕС «За мужність» — за співпрацю та допомогу в Україні (25.04.2016, Виконавчий комітет Славутицької міської ради);
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ-го ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України від 01.06.2016 № 623);
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого I-го ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України від 17.01.2017 № 152);
• Нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти».

Посилання

• Меценатство школам
• Державні нагороди України. Кавалери та лауреати" (том VI) — Тимошенко Максим Олегович
• Максим Тимошенко — Who-is-who.ua

Джерела

1. Хто є хто в Україні — К.:"К. І. С.", 2006.- с.963;
2. Кияни. Біографичній словник.- Київ: «Фенікс», 2004.- с. 370, іл.;
3. Імена України 2007.- К.: Фенікс, 2007.- с. 509;

4. Тимошенко М. О. // Почесні імена України — еліта держави / [ред. кол.: Драч І. Ф., Матвієнко В. П., Саблук П. Т. та ін.]. — К. : Вид-во Логос Україна, 2013. — Т. ІІ. — С. 303. — ISBN 978-966-2457-08-7;

5. Тимошенко М. О.// Науковий та інноваційно-інвестиційний потенціал України / [ред. рада : Патон Б. Є., Возіанов О. Ф., Голембієвська Т. М. та ін.]. — К., 2013. — С. 93, 169. — ISBN 978-966-96823-2-1;

6. Тимошенко М. О. // Науковці України — еліта держави / [ред. колегія: Патон Б. Є., Бар'яхтар В. Г., Шевченко В. П., Цимбалюк В. І. та ін.]. — К. : Вид-во Логос Україна, 2015. — Т. IV. — С. 301. — ISBN 978-966-2457-15-5.

7. Тема дня. Максим Тимошенко