Тимощук Олексій Васильович
| Тимощук Олексій Васильович | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
24 червня 1981 УРСР, Вінниця | |
| Смерть |
9 липня 2017 (36 років) Україна, Дніпро(помер від поранень) | |
| Поховання | Вінниця | |
| Громадянство |
Україна | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2016—2017 | |
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |
| Рід військ |
 Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Олексі́й Васи́льович Тимощу́к (24 червня 1981, м. Вінниця, Українська РСР — 9 липня 2017, м. Дніпро, Україна) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1981 року у Вінниці. Навчався у вінницькій загальноосвітній школі № 5. Закінчив Вінницький політехнічний технікум за фахом техніка-механіка. Опанував столярну справу. Тривалий час працював будівельником, їздив на заробітки. Власноруч збудував дачний будинок, був головою садового товариства «Десенка-Хімік».
Під час російської збройної агресії проти України восени 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Спочатку служив у взводі матеріального забезпечення в тилу, але неодноразово писав рапорти, щоб його перевели у бойовий підрозділ на передову. 26 травня 2017 року прибув в район Маріуполя у свою першу ротацію.
Солдат, навідник кулеметного відділення мотопіхотного взводу 9-го окремого мотопіхотного батальйону «Вінниця» 59-ї окремої мотопіхотної бригади, в/ч А2896.
29 червня 2017 року поблизу села Гнутове на Маріупольському напрямку, під час перевірки мінних загороджень перед окопами, близько 19:30, потрапив під ворожий обстріл з гранатомета. Від розриву гранати дістав вкрай важкі осколкові поранення голови, очей, грудної клітки, живота. Дві доби життя бійця рятували лікарі 61-го військового мобільного шпиталю в Маріуполі, 1 липня його вертольотом евакуювали у Дніпро, в Обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. Переніс кілька операції, прийшов до тями, але 9 липня о 5:30 помер[1][2][3][4].
Похований 11 липня на Алеї Слави Центрального кладовища Вінниці[5][6][7].
Батько помер, залишились мати, сестра, дружина та троє дітей-школярів, — сини Роман та Андрій і 7-річна Марійка.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- Указом Президента України № 363/2017 від 14 листопада 2017 року, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 11 липня у Вінниці оголошено днем жалоби [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Вінницька міська рада, 10 липня 2017
- ↑ У Дніпрі помер боєць АТО з Вінниці, якого поранили під Маріуполем [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // «Vinbazar.com», 10 липня 2017
- ↑ В лікарні Мечникова помер вінничанин Олексій Тимощук, якого поранили в АТО [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // «20 хвилин. Вінниця», 10 липня 2017
- ↑ У Вінниці попрощалися з Героєм АТО. Без батька залишилися 3 малих дітей. Фоторепортаж [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // «Вінниця.info», 11 липня 2017
- ↑ Вінниччина провела в останню путь Героя Олексія Тимощука, що загинув у зоні АТО [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Вінницька ОДА, 11 липня 2017
- ↑ Вінничани попрощалися із загиблим воїном АТО Олексієм Тимощуком [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Вінницька обласна рада, 11 липня 2017
- ↑ По собі залишив трьох дітей: у Вінниці попрощались із загиблим під Гнутовим [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // 5 канал, 11 липня 2017
- ↑ Указ Президента України від 14 листопада 2017 року № 363/2017 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела[ред. | ред. код]
- Тимощук Олексій Васильович [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну.
- Віктор Скрипник. «Передайте синам, що воював за них і за Україну» — останні слова Олексія Тимощука [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // «20 хвилин. Вінниця», 11 липня 2017.
- Вікторія Трудько. «У мене є два сини. Передайте їм, що я воював за Україну» // «33-й канал», 12 липня 2017.
- Олеся Шуткевич. Із першого дня просився на передову [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Газета «День», 14 липня 2017.