Тис звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тис звичайний
Taxus baccata MHNT.jpg
Гілка зі зрілим та незрілим насінням (Сад рослин Тулузи, Франція)
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
(без рангу): Голонасінні (Gymnosperms)
Відділ: Хвойні (Pinophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Соснові (Pinales)
Родина: Тисові (Taxaceae)
Рід: Тис (Taxus)
Вид:
T. baccata
Біноміальна назва
Taxus baccata
L., 1753
Taxus baccata range.svg
Ареал рідний + натуралізований

Тис звичайний[1], тис негній-дерево[2], тис я́гідний, негній-де́рево[3] (Taxus baccata L.), — хвойне вічнозелене дерево (або великий кущ) родини тисових. Усі частини рослини, окрім принасінника («ягоди» без насіння) отруйні для людини у зв'язку з наявністю в них алкалоїдів таксинів[4][5][6].

Біологічні характеристики[ред. | ред. код]

Тис ягідний — вічнозелена деревоподібна або кущоподібна рослина, що сягає висоти до 25—30 м. Росте відносно повільно. Тривалість життя 700—3500 років. Кора червонувато-бура, на молодих пагонах гладка, на грубших гілках і стовбурах лущиться від старості (відшаровується тонкими пластинками). Деревина дуже тверда і важка, складається з тоненьких судин зі спіральними потовщеннями. Серцевинні промені складаються тільки з самої м'якоті, смоляні ходи відсутні.

Листки (хвоя) ланцетоподібні, завдовжки до 30—50 мм, завширшки 2,5 мм, зверху темно-зелені, блискучі, знизу світло-матові, без білих прожилок, м'які, кінці загострені. Отруйні для коней і худоби.

Тис ягідний — дводомна рослина, тому плодоносять не всі його екземпляри. На чоловічих деревах мікроспорангії помітні вже восени, округлої форми, жовтуваті, розміщені в пазухах листків на останньому пагоні. Під час цвітіння висовується коротка ніжка, на якій містяться пиляки, кожен з яких має 5-8 мішечків, що тріскаються поздовжньо, пилкові зерна без повітряних мішків, одноклітинні.

Насінний зачаток у тиса з'являється пізньої осені і зимує в стадії утворення мегаспороцитів. У тиса в одному нуцелусі буває 2—4 жіночі гаметофіти, що утворюються з мегаспор однієї тетради, але не кожен з них утворює архегонії. У тиса вони оточені шаром прилеглих клітин гаметофіта. В оболонці яйцеклітини тиса ягідного, що прилягає до клітин покривного шару, були відкриті плазмодесми (Горожанкін, 1883). Запліднення відбувається від кінця травня до початку червня. Від запилення до запліднення проходить близько 1 місяця, насіння дозріває 6 тижнів.

Насінина зазвичай овально-яйцеподібна, 5—8 мм завдовжки і 4—5 мм завширшки, оточена м'ясистим червоним принасінником (існують форми з принасінниками жовтого кольору[7][8][9]).[10]

Насінина проростає через рік, іноді через 2, а то й 3—4 роки.[11][12][13]

Тис зазвичай розмножують вегетативним методом. Цікаво, що живці, взяті з гілок, спрямованих угору, дають кущі з компактним вертикальним зростанням, а живці з горизонтальних гілок утворюють розкидисті низькі рослини.

Екологічна приуроченість[ред. | ред. код]

Тис ягідний — рослина, вимоглива до вологості ґрунту та повітря. Він є найбільш тіньовитривалим із усіх хвойних порід деревом. Жіночі особини дають насіння щорічно до глибокої старості, починаючи з 25-30 річного віку. Коренева система добре розвинута, пластична, утворює ендотрофну мікоризу, завдяки чому може пристосовуватись до різних умов. Молоді пагони, кора і листя містять алкалоїд токсин — і сильно подразнюючу олію.

Властивості і використання[ред. | ред. код]

Тіньовитривалий, деревина з чорно-бурою серцевиною, важка, міцна, стійка проти гниття (звідси й народні назва — негний-дерево), добре полірується. Використовують у меблевій промисловості, машинобудуванні, підводному будівництві тощо[14].

Тис ягідний у давнину був поширений на дуже великій території, та майже повністю винищений людиною через свою міцну деревину, яка має сильні бактерицидні властивості — вона вбиває навіть мікроорганізми, які є в повітрі. Побутувала думка, що хата, в якій хоча б стельові балки зроблені з тиса, надійно захищена від хвороботворних інфекцій, що надзвичайно цінувалося з огляду на масові епідемії.

У Стародавньому Єгипті з тиса робили саркофаги. У деяких країнах деревиною тиса народ платив данину феодалам. За рахунок поєднання «живучості» і в’язкості деревини тис був одним з найкращих матеріалів для виготовлення луків. З тиса робили, наприклад, середньовічні англійські довгі луки. Традиційно деревину використовували в токарстві та для виготовлення довгих луків і держаків для інструментів. Один з найстаріших у світі збережених дерев’яних артефактів – це вістря списа з тиса, якому, за оцінкою, близько 450000 років (Yew, 2018).Раніше тисова деревина використовувалась для оздоблення княжих і королівських палаців. З неї виготовлялися найкращі луки для воїнів. На Гуцульщині виготовляли тисові хрести, тисові лави, двері тощо. Сьогодні, зважаючи на малі запаси тиса, з його деревини роблять різні сувеніри та, також, продовжують використовувати у будівництві, в столярній і токарній справі, для оздоблення меблів і музичних інструментів, у вигляді фанери (European Yew, 2007).

Деревина, кора і листя тиса містять алкалоїд (таксин), і тому він отруйний для людини і багатьох тварин, хоча, наприклад, зайці та олені охоче їдять тис без шкоди для себе. Існувало повір'я, що людину можна отруїти, подавши їй вино в кубку з тиса, що насправді не є ймовірним. Чим старша хвоя тиса, тим вона отруйніша. «Ягоди» (без насіння) їстівні й солодкі, але для більшості людей дещо неприємної драглистої структури[15]. У Львівському інституті економіки і туризму розробили експериментальні зразки морозива з додаванням джему з ягід тиса ягідного[16].

Отруєння тисом[ред. | ред. код]

Отруєння людини можливо при попаданні всередину отруйного насіння. Симптоми отруєння людини: нудота, блювота, пронос, загальна слабкість, біль у животі, сонливість, судоми, задуха, порушення серцевої діяльності, в результаті чого виникає стан колапсу і смерть. Летальний результат може наступити вже протягом першої години або протягом декількох годин (або перших днів). Пліній Старший в «Природній історії» свідчить про випадки отруєння людини, яка випила вина з тисового кубка. Чим старша хвоя тиса, тим вона більш отруйна.

Використання тису у лікуванні хвороб[ред. | ред. код]

Деревину застосовують при асциті, місцево (у вигляді тирси) – при укусах скажених собак. У трактаті Авіценни «Канон лікарської науки» (1025) тис ягідний представлений як фітотерапевтичні засіб, що застосовується при серцевих захворюваннях (Tekol, 2007). Тис ягідний використовується в класичній гомеопатії (Дудченко & Грабова, 2011). З 1990-х років алкалоїди тисового дерева (таксани) використовуються для виготовлення протипухлинних засобів (паклітаксел, доцетаксел). Таксол з його цитотоксичними, антилейкемічними і антимітотоксичними властивостями, використовується в дослідницьких цілях. Незважаючи на серйозні занепокоєння щодо безпеки, тис використовується для лікування дифтерії, стрічкових глистів, набряклої мигдалини (тонзиліт), припадків (епілепсія), болів у м’язах та суглобах (ревматизм), станів сечовивідних шляхів та захворювань печінки. Корінні американці використовували тис для лікування низки недуг, таких як ревматизм, лихоманка та навіть артрит. Японці використовували тисову хвою проти таких хвороб, як діабет, а жінки використовували його при проблемах із менструацією та спричинення абортів (Cashman & Craig, 2004).

Фармацевтичні компанії виготовляють паклітаксел (таксол), який відпускається за рецептом для лікування раку молочної залози та яєчників, з кори дерева тиса (Yew, 2014). Таксин у Великій Британії використовується в хіміотерапії раку яєчників, молочної залози, прямої кишки, шкіри (Yew clippings to make chemotherapy, 2020). Гілки і листя в індійській медицині використовують як кардіотонічну, спазмолітичну, відхаркувальний засіб, при метеоризмі, епілепсії, бронхіальній астмі, бронхіті, діареї; в народній медицині – при жіночих хворобах, аменореї; зовнішньо – при корості, настій – при ангіні; в гомеопатії есенція з листя – при ревматизмі, подагрі, хворобах печінки, нирок, серця, при запорах, бешиховому запаленні, пустульозних дерматитах. Відвар насіння діє на серце аналогічно відвару наперстянки.

Поширення[ред. | ред. код]

Ареал поширення тиса ягідного досить широкий. Він трапляється в Польщі, Чехії, Словаччині, Шотландії, Іспанії, Португалії, Греції, Північній Африці. Рідко — вздовж узбережжя Балтійського моря під покривом широколистяно-хвойних лісів і частіше на схилах гір Прикарпаття, Карпат, Кавказу і Криму. Південніше його ареал зміщується в Туреччину, де охоплює узбережжя Чорного моря, західну і південну — центральну частину території Туреччини, і заходить у Північний Іран біля Каспійського моря.

Тис ягідний – рідкісний реліктовий вид з диз’юнктивним ареалом. Його сучасний ареал охоплює території Польщі, Чехії, Словаччині, Шотландії, Іспанії, Португалії, Греції, Північної Африки, узбережжя Балтійського моря, Карпатських, Кавказьких і Кримських гір. Південніше його ареал зміщується в Туреччину, де охоплює узбережжя Чорного моря, західну і південну – центральну частину території Туреччини, і заходить у Північний Іран біля Каспійського моря.

Значні природні насадження тиса ягідного ростуть у Великій Британії, включаючи Внутрішні Гебриди та Оркнейські острови. Рідше зустрічається в Шотландії, Уельсі та Ірландії (Tittensor, 1980). Один із європейських тисових лісів природного походження зростає в Національному парку Кілларні в Ірландії. Займаючи площу близько 25 га, цей осередок лісів є одним з найбільших за площею у Великій Британії та Ірландії (Killarney National Park, 2005).

У Швейцарії є відносно велика кількість молодих дерев тиса ягідного. Кількість дерев, обхват яких перевищує 10 см налічують біля 700000 шт., 50000 з яких розташовані в регіоні Хорнлі (Санкт-Галлен/Тургау/Цюрих). Під час першої Швейцарської національної інвентаризації лісів (1983-1985 рр.) було зафіксовано загалом 128450 дерев тиса, діаметром на висоті грудей від 12 см (Brändli et al.,2009).

У змішаних лісах, на північному схилі гірського хребета Сент-Бауме (Франція) підраховано 4000 дерев тиса ягідного (Paule et al., 1993). Загальну кількість дерев виду, що ростуть у природних лісах у Німеччині (близько 30000 км2), оцінюють у близько 60000 дерев. Найбільше їх у Тюрингії понад 32000 дерев, Баварії – 14000 дерев, Баден-Вюртемберзі – 6000 дерев та Гессені – 3000 дерев (Röβner & Wendt, 2015). Природні насадження тиса в Данії загальною площею 3 га знаходяться на піщаних схилах і плато під наметом букового деревостану (Svenning, & Magård,1999).

У захисних лісах Австрії ростуть 7123 особин тиса ягідного на площі 68,5 га (Herz et al., 2005; Dhar, et al., 2006, 2007). Поширення тиса в Бельгії обмежується кількома районами у південній частині країни (Deforce, & Bastiaens, 2007). Незначні популяції тиса ягідного зустрічаються у Латвії (Свиланс, 1996).З літературних даних (Zatloukal & Vančura, 2004) відомо, що у Чехії нараховують від 10000 до 11242 особин тиса ягідного у дубових, ялиново-букових та, навіть, у соснових лісах.

У Польщі є 33 резервати суворого захисту тисових лісів, загальною площею 806,5 га (Szeszycki, 2006; Pawelec, 2010). Загалом інвентаризовано 448 локацій із 6057 деревами тиса (Falencka‐Jabłońska, 2004). Кілька значних популяцій тиса у Словаччині знаходяться у регіональних та національних заповідниках, де охороняється на площі близько 1630 га (Dovčiak, 2002).

В Угорщині найбільший природний осередок тиса зустрічається в буковому лісі гір Бакони, поблизу Сентгал (Németh-Kiss et al., 1996; Frank &Heinze 2012).

Тисово-букові ліси (537 га, 4224 дерева) зустрічаються у Румунії, які охороняються на місцевому та державному рівні (Togor & Burescu 2012; Simon et al., 2018).

Популяції тисів (173 ділянки, близько 9000 особин) обмежені в гірських районах центральної та північної Греції, особливо вздовж гірського хребта Пінд, гори Олімп, гірського хребта Родопі та гори Холомонтас на півострові Халкідікі.

Крім того, невеликі природні насадження тиса є в Пелопоннесі та на острові Евія (Kassioumis et al., 2004).

У Косові тис присутній у деяких районах гірських масивів албанських Альпгора Бабаллок (4,0 га, 1200-1300 м н.р.м.) і гора Белла (10,45 га, 1600-1750 м н.р.м.), гора Либенік (53,0 га, 1000-1200 м н.р.м.) та горі Коритник (10,45 га, 1350-1600 м н.р.м.) (Hysen et al., 2009).

На Піренейському півострові тис можна знайти майже у всіх гірських системах, особливо на півночі. Насадження за участю тиса ягідного ростуть у Перед-Піренеях, прибережних горах Каталонії, Альт-Маестраті, Конці, Альто- Таджо, гірських хребтах Валенсії, Центральних Горах та горах Монте-де-Толедо. Лісові насадження з тисом ягідним в лісах Центральної Європи та каталонського середземноморського регіону займають 302,8 га (Camprodon et al., 2016).

Тис ягідний можна зустріти у всіх італійських регіонах, хоча він трапляється в ізольованих і надзвичайно обмежених місцях. У природному лісовому заповіднику «Foresta Umbra» (Італія) описано 1023 дерева тиса ягідного з діаметром стовбура на висоті грудей більше 3 см (Vessella et al., 2015). У заповідних районах центральних Апеннінів знаходяться три великі тисові популяції (3-12 тис. шт. особин тиса), загальною площею 379 га (Piovesan et al., 2009).

На о. Корсика нараховано 900 дорослих і зрілих особин тиса ягідного, що зосереджені на півдні Корте, на південному сході Кальві і на заході Порто-Веккіо (Paule et al., 1996). Поширення тиса на о. Сардинія обмежується гірськими районами: малі популяції (близько 50 локацій, площею ≈0,7 га) розташовані переважно на тінистих північних схилах (Farris et al., 2012). Тис ягідний природно поширений у горах Неброді (о. Сицилія) на площі 176,5 га (Mazzola & Domina, 2006).

Вид зустрічається в гірських районах північного Марокко: гірському хребті Ер-Риф, Середньому та Високому Атласі, на висоті між (500) 1200 та 2000 (2350) м н.р.м. Популяції, представлені найбільшою кількістю особин, знаходяться у Західному Ер-Рифі та Середньому Атласі, тоді як на Високому Атласу зустрічаються лише поодинокі, ізольовані особини (Romo et al., 2017).

У Туреччині тис ягідний зустрічаються лише в долинах річок і потоків Західного Причорномор'я країни та Мармуровоморському регіоні (Kaya &Raynal, 2001). У гірканських лісах особини Taxus baccata L. розкидані здебільшого у високогір’ї, де утворюють в деяких районах чисті чи змішані насадження такі як: Афра Тахте, Пуне Арам та долина Таркат (Ghanbari et al., 2019; Alavi et al., 2020).

Нещодавно знайдений новий осередок площею 13 га на півночі Ірану в долині Тускістан (Waez-Mousavi & Maghsoudlou Nezhad, 2011).

На Кавказі збереглись ділянки, де тис має лісоутворююче значення. Так, наприклад, у заповідній Хостинській тисо-самшитовій діброві тис займає площу 70 га (Резчикова, 2010, 2012). Найбільше місце природного зростання тиса знаходиться в східній Грузії, в урочищі Бацара, біля річки Алазані. Ця тисова діброва займає площу біля 700 га (Gegechkori, 2018; Nakhutsrishvili, 2013). На її території нараховано 220000 екземплярів тисових дерев, які ростуть на висоті від 900 м до 1350 м н.р.м. (деякі локації до 1500 м н.р.м.). Більшість дерев досягли 100-річного віку. Приблизно 13000 дерев старші 400-600 років, але вважають, що деякі екземпляри мають вік 1200-2000 років (Ketskhoveli, 1959; Pridnya, 2000). За дослідженнями А.Г. Долуханова, ця тисова діброва “за розмірами, за кількістю дорослих дерев, за величністю деревостану, за потужності зростання та іншими ознаками є не тільки кращою на Кавказі, але і кращою на всій земній кулі” (цит.Долуханов, 1964). Загальна площа, яку займає тис на Кавказі становить більше 1500 га.

У Карпатській гірській системі найбільший осередок тиса (близько 160 тис. штук на площі 20 га) зберігається в буково-ялицевому пралісі в долині потоку Торміанець у Високих Татрах у Словаччині. Порівняно зі Словацькими Карпатами в Українських росте значно менше тисів. У Румунських Карпатах тис трапляється дуже часто в межах висот 490—1486 м над рівнем моря.

В Україні[ред. | ред. код]

На території України тис ягідний природно росте лише в Карпатах та в Криму, в культурі — у дендраріях та в інших декоративних насадженнях по всій Україні.

В Українських Карпатах природні популяції тиса ягідного збереглись лише у трьох осередках: Княждвірський ботанічний заказник (Прикарпаття), пам’ятка природи загальнодержавного значення “Тисовий яр” (Буковина) та Угольсько-Широколужанський заповідний масив (Закарпаття). У Карпатах тис ягідний росте двома смугами, пов’язаними з поширенням букових лісів: північний макросхил від 400 до 800 м н.р.м., південний – 600-900 м н.р.м. У Гірському Криму – у верхній частині південного (700-1200 м н.р.м.) та північного (500-1200 м н.р.м.) макросхилів. Тис ягідний приурочений до тінистих лісів на бурих евтрофних ґрунтах на карбонатах, в ущелинах, на скелях, крутих схилах, в умовах специфічного мікроклімату (високої вологості повітря, затінення). Росте в другому деревному ярусі в Карпатах – букових та ялицево-букових лісів (союз Cephalanthero-Fagion, кл. Querco-Fagetea), у Криму – скельнодубових та букових лісів (союз Dentario- quinquefolii Fagion sylvaticae).

Найбільше місце зростання тиса в Україні і одне з найбільших у Європі – Княждвірський ботанічний заказник загальнодержавного значення. Цей осередок зростання тиса розміщується на північно-східному передгір’ї Карпат, на північних схилах вздовж річки Прут, на висоті 320-460 м н.р.м., поблизу с. Печиніжин Коломийського району (Івано-Франківська область). Його загальна площа – 208 га, а тис безпосередньо росте на 70 га. Згідно літературних джерел у заказнику "Княждвірський" росте понад 22000 екземплярів тиса ягідного висотою 1,5 м і вище (Павлюк, & Марченко, 2004; Уруський & Павлюк, 2017).

Наступний за величиною осередок зростання тиса знаходиться на території, яка належить до Буковинського Прикарпаття, яке являє собою передгір’я з вологим, помірно-континентальним кліматом. Тисово-букові ліси зростають в межиріччі р. Пруту та р. Сірету і за геоботанічним районуванням належать до лісів остепненого Прут-Сірецького району. Тисовий яр – пам’ятка природи загальнодержавного значення, знаходиться на території Кучурівського лісництва (ДП «Чернівецьке ЛГ», Чернівецька область), між селами Снячів та Глибочок Чернівецької області. Тут тис безпосередньо росте на площі 10 га в кількості 1264 особин. Угольсько-Широколужанський масив, загальною площею 15580 га, розташований на південних схилах полонини Менчул – потужного відрогу гірського масиву Красна в межах висот 400-1280 м н.р.м. Тис росте на Угольській ділянці, яка знаходиться в басейнах річок Мала та Велика Угольки поблизу с. Мала Уголька (Закарпатська область).Декілька невеликих осередків тиса ягідного охороняються і на території Карпатського біосферного заповідника. Всього на території КБЗ обліковано 1463 особини тиса ягідного, як деревовидної, так і кущовидної форми в межах висот від 650 до 1225 м н. р. м. (в Угольсько-Широколужанському – 1074 особини, Мармароському – 256 особин, та Кузійскому масиві – 133 особини) (Кабаль et al., 2014; Полянчук, 2016; Полянчук et al., 2020).

Із літературних джерел та матеріалів лісовпорядкування відомо, що загальна площа насаджень за участю тиса ягідного у складі в Українських Карпатах складає 285,0 га.

У давнину тисові ліси були поширені в Карпатах і на Передкарпатті (про що свідчать сліди в топоніміці — річка Тиса, Тисів, Тисьмениця тощо)[14]; тепер залишилися лише невеликі острівці, серед них:

  • Княждвірський заказник у селі Княждвір (за СРСР — Верхнє) — один з найбільших заказників тиса ягідного в Європі. У Княждвірському заказнику росте 15,1 тис. шт. тисів на площі 70 га (загальна площа заказника — 208 га).
  • Досить цікава ділянка тиса збереглася в урочищах Велика і Мала Уголька на Закарпатті (1500 шт. на площі 10 га), вона займає друге місце в Україні після заказника «Княждвірський».

Поодинокі дерева тиса також ростуть у Болехівському, Вигодському районах Івано-Франківської області (у Надвірнянському та Солотвинському держлісгоспах) та Рахівському районі Закарпатської області (в с. Ділове росте «сімейна» пара тисів на обійсті місцевого господаря: чоловіче дерево ― 216/68 см та жіноче ― 157/50 см в окружності та діаметром відповідно. Дерева обстежували науковці з Карпатського біосферного заповідника. Чоловічому дереву ймовірно коло 500 років. Тис також росте в кількох місцях у Чернівецькій області.

Через свою рідкісність навіть окремі тисові дерева в українських містах часто мають статус пам'яток природи (наприклад, Тис ягідний у Львові).

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Taxus baccata // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 38.
  3. Taxus baccata // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  4. Promed Post. ProMED-mail (амер.). Архів оригіналу за 27 квітня 2020. Процитовано 4 жовтня 2021. 
  5. Tiwary, Asheesh K.; Puschner, Birgit; Kinde, Hailu; Tor, Elizabeth R. (1 травня 2005). Diagnosis of Taxus (Yew) Poisoning in a Horse. Journal of Veterinary Diagnostic Investigation (англ.) 17 (3). с. 252–255. ISSN 1040-6387. doi:10.1177/104063870501700307. Процитовано 4 жовтня 2021. 
  6. unknown library, Thomas C.; McClintock, Elizabeth May (1986). Poisonous plants of California. Berkeley : University of California Press. ISBN 978-0-520-05568-1. 
  7. IUCN
  8. Spjut, Richard W. (2006-09). Taxus baccata var. fructo-lutea. World Botanical Associates (англ.). Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 29 березня 2017. 
  9. Taxus baccata 'Lutea'. American Conifer Society (англ.). 23 травня 2013. Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017. 
  10. Жизнь растений 4, 1978, с. 412—413.
  11. Кондратюк, 1960, с. 10–11.
  12. Жизнь растений 4, 1978, с. 415.
  13. Taxus baccata Yew, English yew, Common Yew. PFAF Plant Database (англ.). Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 квітня 2017. 
  14. а б Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. [1] [Архівовано 22 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  15. Taxus baccata. Useful Temperate Plants Database. Ken Fern. Процитовано 12.05.2022.  (англ.)
  16. Формування якості морозива з додаванням дикорослих ягід / М. Л. Павлишин, Р. М. Захарчин, Є. І. Бурак // Науковий вісник НЛТУ України. — 2014. — Вип. 24.2. — С. 173—177. Процитовано 2017-01-30.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]