Титаномахія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Титаномахія
Joachim Wtewael - The Battle Between the Gods and the Titans - WGA25902.jpg
«Битва богів з титанами», картина Йоахіма Втевала (1600)
Дата: Стародавні часи, тривала 10 років
Місце: Гори Олімп, Отріс та навколишні землі
Результат: Перемога богів-олімпійців і встановлення їхньої влади над світом. Довічне ув'язнення титанів, які не стали на їхній бік
Сторони
Боги-олімпійці Титани
Командувачі
Зевс Кронос
Військові сили
Боги-олімпійці:

Зевс особисто, Рея, Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон
Союзні титани:
Феміда, Океан, Гіперіон
Інші:
Численні кіклопи та гекатонхейри

Старші титани:

Кей, Крій, Япет, Мнемозіна, Тейя, Тетія
Молодші титани:
Численні діти старших, зокрема Атлант

Втрати
невідомо про втрати Кронос, Кей, Крій, Япет (навічно ув'язнені)
повсюдні руйнування і пожежі

Титанома́хія (грец. Τιτανομαχία) у давньогрецькій міфології — тривала низка битв богів-олімпійців з титанами, також відома як Битва титанів або Битва богів. Олімпійці здобули в ній перемогу за допомогою кіклопів і гекатонхейрів на своєму боці. Внаслідок титаномахії було покладено край пануванню над світом бога Кроноса і настало правління олімпійців на чолі із Зевсом.

Відомо кілька поем грецької літератури класичного періоду про титаномахію, але єдиною вцілілою є «Теогонія» Гесіода. Втрачений епос «Титаномахія», чиїм автором вважається легендарний фракійський співець Таміріс, згадується в трактаті «Про музику», приписуваному Плутарху.

Попередні події[ред. | ред. код]

Бог Кронос (Крон) боявся, що його діти позбавлять його влади, як він сам вчинив зі своїм батьком Ураном. Тому Кронос наказав своїй дружині Реї приносити йому всіх народжених нею дітей і проковтував їх. Так Кронос пожер Гестію, Деметру, Геру, Аїда і Посейдона. Народженого після них Зевса Рея за порадою Урана і Геї сховала на острові Крит (за іншою версією у Фригії) в печері, а чоловікові дала проковтнути камінь, загорнений у пелюшки. Крон не помітив обману, а вцілилий Зевс ріс на Криті.

Німфи Адрастея та Ідея опікувалися Зевсом, вигодовуючи його молоком божественної кози Амальтеї. Бджоли носили йому мед зі схилів високої гори Дікти. Біля входу до печери стояли напівбоги курети, які били в щит мечами щоразу, коли маленький Зевс плакав. Тому Кронос довго не знав про свого сина і був впевнений, що йому ніхто не загрожує.

Події титаномахії[ред. | ред. код]

Зрештою Зевс виріс і Рея вирішила, що він готовий до битви з батьком. Зевс дав йому зілля, що змусило виплюнути з черева всіх проковтнутих дітей, які доти також виросли. Разом вони укріпилися на горі Олімп і почали боротьбу з Кроносом та іншими титанами за владу над світом.

Деякі титани стали на бік богів Олімпу, тоді як за Кроноса стали решта на чолі з Атлантом. Проте боротьба тривала десять років без переваги ні Кроноса, ні Зевса. Зевс, дослухавшись до поради Геї, визволив з-під землі та задобрив дарами трьох сторуких велетнів гекатонхейрів. Вони жбурляли у ворогів цілі скелі, а Зевс метав блискавки, від чого весь світ здригався. Від битви світ охопили пожежі, моря закипіли, а небо закрив дим. Також на допомогу Зевсові прийшли кіклопи, котрі викували йому громи і блискавки, Гадес, що дав шолом, і Посейдон, який вручив тризубець. Врешті Кронос та інші титани не витримали натиску і були переможені.

Наслідки[ред. | ред. код]

Зевс розправився з титанами та їх спільниками, які не перейшли на його бік. Так Атланта він примусив тримати на плечах небо, а інших олімпійці скували міцними ланцюгами і скинули до Тартару. Титаніди були помилувані за проханням Метиди й Реї. Двоє з гекатонхейрів самі викликалися стерегти брами до Тартару, щоб титани ніколи не звільнилися. Кроноса, за різними версіями, Зевс або скинув у Тартар з рештою титанів, або примирився з ним та поселив батька на віддалених островах[1].

Гея розгнівалась на Зевса за його суворість і, одружившись з Тартаром, породила потвору, велетня Тіфона, що мав змій замість ніг. В битві з чудовиськом Зевс подолав його блискавками, а тіло скинув у Тартар. Та Тіфон лишився живим і відтоді викликає бурі й землетруси, хоч і не може вибратися із заточення. Згодом він породив з Єхидною двоголового пса Ортра, триголового пса Кербера, лернейську гідру та Химеру.

Після перемоги Зевс взяв собі у володіння небо, Посейдон — море, а Аїд — підземне царство. Земля ж лишилася в спільному володінні богів, котрі визнали Зевса за головного. Пізніше велетні гіганти виступили проти богів, щоб помститися їм за титанів, але так само програли. Їхня битва з олімпійцями отримала назву гігантомахії.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 25–29. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Іван Франко. Ораторія ТЕОГОНІЯ(галіс.)
  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Голосовкер Я. Э. Сказания о Титанах. — М.: Высшая школа, 1993. — С. 293—318.
  • Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.