Титанік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Титанік»
RMS Titanic
RMS Titanic 3.jpg
Титанік відпливає із порту Саутгемптон 10 квітня 1912
Основна інформація
Тип Пасажирський лайнер
Під прапором Government Ensign of the United Kingdom.svg Великобританії
Порт приписки Ліверпуль (Англія)
Власник White Star Line
Капітан Едвард Джон Сміт
Спущений на воду 31 травня 1911 р.
Перший рейс 10 квітня 1912 р.
Параметри
Водотоннажність 53.147 т.
Довжина 269,04 м.
Ширина 28,19 м.
Висота від кілю до щогли 56 м
Осідання 10,54 м.
Технічні дані
Двигуни 2 чотирьохциліндрові парові двигуни,
1 парова турбіна
Гвинти 2 бронзових бокових трьохлопатевих гвинта,
один центральний чотирьохлопатевий гвинт
Потужність 55 000 кін.сил
Швидкість 23 вузлів (42.5 км/г)
Екіпаж 899
Кількість пасажирів Загалом: 2 223
Перший клас: 329
Другий клас: 285
Третій клас: 710

«Титанік» (англ. RMS[1] Titanic) — найбільше пасажирське судно світу класу «Олімпік» на час своєї побудови. «Титанік» належав англійській компанії White Star Line. Під час першого рейсу 14 квітня 1912 лайнер зіткнувся з айсбергом в Атлантичному океані та затонув. У цій аварії загинуло 1517 осіб. Історія «Титаніка» стала легендарною завдяки, зокрема, кільком художнім фільмам, знятим за мотивами цієї трагедії. Останній фільм 1997 року отримав премії «Оскар» і мав феноменальний успіх у прокаті.

Побудова і передісторія[ред.ред. код]

Історія Титаніка почалася на початку 20 століття, у період гострої конкурентної боротьби між основними транспортними компаніями того часу, які здійснювали трансатлантичні перевезення пасажирів, — компаніями Cunard Line та White Star Line. 1902 компанію White Star Line викупив американський фінансовий магнат Джон Пірпонт Морган із наміром монополізувати трансатлантичні транспортні шляхи, позбутися конкуренції та досягти загальних стандартів щодо вартості пасажирських та вантажних перевезень[2]. 1902 року Джозеф Брюс Ісмей — фінансист та син засновника компанії брав участь у продажі компанії Уайт Стар Дж. П. Моргану і залишився з новим власником як генеральний менеджер і директор компанії. Вважається, що ідея збудувати величезний лайнер з'явилася під час однієї вечірки, де Ісмей обговорював з колегами досягнення своїх конкурентів — компанії Кунард —, яка розпочала будувати великі лайнери Лузітанія та Мавританія. На думку Ісмея, компанії було б набагато вигідніше мати один-два великі лайнери, ніж кілька дрібних, тому вирішили перевершити конкурентів із ще більшими суднами Олімпіком, Титаніком і Гігантиком[3].

Будівництво[ред.ред. код]

Будівництво Титаніка
Гвинти Титаніка

31 березня 1909 кіль Титаніка було закладено на верфі фірми Harland and Wolff в Квінс-Айленді біля Белфаста. Судно будували за допомогою найбільшого у світі портального крана, поряд з іншим лайнером Олімпіком, будівництво якого розпочалося раніше[4]. Через два роки і два місяці — 31 травня 1911 — Титанік спустили на воду, а внутрішню оснастку завершили 31 березня 1912. Титанік був дещо поліпшеною моделлю свого попередника — Олімпіка. Його довжина сягала 259,83 м, а ширина 28,19 м, загальна місткість — 46,328 рег. т, а водотоннажність — 52,147 тонни при осіданні 10,54 метра. На той час він був найбільшим судном у світі, трохи більшим навіть за Олімпік.

Титанік був найбільшим судном, яке коли-небудь до нього будувалося. На лайнері було три гвинти і комбінована силова установка. Вона складалася з двох груп чотирициліндрових поршневих парових машин, що обертали два трьохлопатевих бічних гвинти, кожен вагою 38 тонн, і парової турбіни низького тиску, яка обертала чотирьохлопатевий середній гвинт вагою 22 тонни. Потужність парових машин і турбіни дорівнювала щонайменше 55 000 к. с., що дозволяло розвивати швидкість більше 23 вузлів. Турбіна розташовувалася в кормовій частині судна. Ближче до носової частини розташовувалися парові машини, далі шість відсіків було зайнято 24 котлами, що виробляли пар для головних машин, турбін, генераторів і допоміжних механізмів. Кожний котел мав 6 грубок, а ще 5 допоміжних котлів мали по 3 грубки"[4].

У конструкції судна використали найновіші технології того часу. Його дизайн був настільки революційним, що журнал «Шипбілдер» (Shipbuilder) проголосив його «практично непотоплюваним». Всередині трюм Титаніка було поділено 15 поперечними перегородками на 16 великих водонепроникних відсіків. Перегородки, однак, сягали тільки палуби Е. Конструкція дозволяла судну залишатися на плаву з двома будь-якими затопленими відсіками, або навіть чотирма першими відсіками, але затоплення більшої кількості відсіків чи відсіків в інших частинах корпусу могло призвести до потоплення всього судна. Однак вважалося, що революційні на той час нововведення (наприклад, електричні люки між відсіками) дозволять уникнути великих проблем.

Внутрішнє оздоблення[ред.ред. код]

Великі Сходи на Олімпіку, такі ж були на Титаніку.
Кафе Parisien.

Окрім новітніх технологій того часу, Титанік був також розкішно обладнаний багатьма найвишуканішими зручностями і розкішшю. На судні крім звичайних для того часу зручностей, були також басейн, спортзал, турецька лазня, бібліотека та зал для гри в м'яч. Навіть каюти третього класу були кращі, ніж на будь-якому іншому кораблі, каюти ж першого класу були неперевершені за рівнем розкоші, оздоблення та зручностей. Вони мали вишукані меблі з коштовним оздобленням, картини та приватний променад. Вартість квитка в таких каютах була приблизно 4 350 доларів — величезна сума для того часу. Також до послуг пасажирів першого класу було кафе Паріз'єн (Parisien), яке пропонувало вишукану європейську кухню в шикарно оздобленому кафе та на веранді. Для зручностей пасажирів першого класу були також три ліфти і один ліфт для другого класу.

Найоригінальнішою і найвишуканішою частиною інтер'єру лайнера були Великі Сходи Титаніка. Вони простиралися на п'ять палуб — від верху аж до палуби Е і були шикарно оздоблені різьбою по дереву дуба, мали позолоту, скульптури та годинник. Приміщення освітлювалось електричними канделябрами, проте також існувало і натуральне освітлення через купол скляного даху[5].

Склад команди та пасажирів[ред.ред. код]

На Титаніку було сім офіцерів — троє старших і четверо молодших. Капітаном Титаніка було призначено Едварда Джона Сміта — англійського мореплавця з великим досвідом. Сміту довіряли як пасажири так і керівництво компанії, незважаючи на аварію під його керівництвом, під час якої лайнер Олімпік зіштовхнувся з іншим кораблем та постраждав. Сам капітан Сміт планував піти на пенсію після цього рейсу Титаніка.

Пасажири Титаніка становили собою справжній бомонд того часу — мільйонери, фінансові магнати, європейська знать та інші визначні особи. Найбільш відомими були мільйонер Джон Джейкоб Астор IV, індустріальний магнат Бенджамін Ґуґенгайм, володар низки магазинів Ісідор Страус, Сер Козмо Даф-Ґордон та багато інших. Серед присутніх також була мільйонерка Марґарет (Моллі) Браун, яка здобула слави саме завдяки її подорожі і врятуванню під час аварії. За її хоробрість та відчайдушність американська преса назве її пізніше «непотоплюваною Моллі» — її персонаж з'явиться в декількох п'єсах та фільмах. Головний менеджер компанії Брюс Ісмей також взяв участь в цьому рейсі — його наміром було порівняти рівень сервісу та характеристики Титаніка з Олімпіком, який пройшов випробування рік тому. Для цього в рейс було запрошено також головного інженера, який будував корабель — Томаса Ендрюса та декількох інших фахівців.

Для розваги пасажирів було законтрактовано оркестр із восьми осіб: сімох англійців і одного француза. Поведінка членів оркестру під час аварії теж стала легендарною, оскільки намагаючись вгамувати пристрасті і запобігти паніці вони грали майже до самого кінця й тому не змогли врятуватися.

Перший рейс і аварія[ред.ред. код]

Початок першого рейсу в середу 10 квітня 1912 року ледве не завершився катастрофою для Титаніка. Коли було подано команду відшвартуватися, Титанік так швидко почав виходити з гавані Саутгемптону, що здійняв велику хвилю, і від неї обірвалися троси іншого американського корабля, що стояв на припоні і він ледве не зіштовхнувся з Титаніком. Тільки завдяки вчасним командам та рішучим діям капітана Сміта вдалося запобігти аварії ще в гавані Саутгемптона.

Попередження про айсберги[ред.ред. код]

Фото айсберга, зроблене з борту кабелепрокладальника «Міна», яке було одним з перших судів, які виявили трупи пасажирів і уламки судна. Імовірно, «Титанік» міг зіткнутися саме з цим айсбергом, оскільки, за словами екапажа «Міни», це був єдиний айсберг поблизу місця катастрофи

14 квітня 1912 — у неділю в день аварії було отримано декілька повідомлень про лід і айсберги біля узбережжя Північної Америки. Багато з них були набагато південніше звичайного, якраз на шляху транспортних мереж. Ще в п'ятницю і суботу надходили телеграми з попередженнями від інших кораблів, які спостерігали айсберги на своєму шляху. Перше повідомлення про айсберги і лід у неділю було отримано й о 13:40 передано капітану Сміту, який замість того, щоб вивісити його на капітанському містку, передав його Брюсу Ісмею і повернув тільки значно пізніше. Під впливом цього повідомлення і ще двох телеграм пізніше капітан Сміт змінив курс Титаніка відхиливши його на 16 кілометрів південніше від звичайного маршруту. Ще одна більш конкретна телеграма надійшла від німецького судна Америка о 13:45, яка повідомляла про два великі айсберги значно південніше звичайного. Однак ця телеграма так і не потрапила на капітанський місток — отримавши телеграму радисти почали ремонтувати передавач, не звернувши на телеграму уваги та поклавши її до купи з іншими паперами[5]. Ця найважливіша новина так і не потрапила до уваги команди і Титанік продовжував просуватися вперед на великій швидкості — 22,5 вузлів (41,6 км/год). Хоча команда і мала численні попередження про айсберги та лід, дієвих заходів не було вжито і впевненість у технологічних нововведеннях лайнера давала капітанові і команді надію, що лихо можна буде обминути.

Зіткнення[ред.ред. код]

Курс Титаніка

Протягом усієї неділі Титанік наближався до узбережжя Північної Америки на великій швидкості і команда приділяла більше уваги різкому зниженню температури та іншим щоденним клопотам, ніж заходам безпеки. Зокрема, у неділю не відбулося тренування екіпажів рятувальних човнів, яке було передбачено циркуляром компанії White Star Line, проте ніхто не звернув на це уваги, натомість другий помічник капітана Чарльз Лайтоллер розпорядився вжити заходів, щоб запаси прісної води не замерзли в зв'язку з низькою температурою[5]. Капітан Сміт обговорив з Лайтоллером ситуацію і пішов спати. Було відзначено, що море було надзвичайно тихим, що також було небезпечним з огляду на те, що без вітру не було хвиль навколо айсбергу, які можна було б побачити здалеку. До того ж, матроси у «воронячому гнізді» — оглядовому майданчику на високій щоглі — не мали біноклів. Матросів, які проглядали таким чином шлях корабля, наймали саме для цієї роботи і в сум'ятті першого рейсу забули забезпечити їх біноклями[6]. Втім, навіть якщо біноклі й були б, побачити айсберг у темряві безмісячної тихої ночі на великій відстані було майже неможливо.

О 23:40 одному з матросів в «воронячому гнізді» — Фредеріку Флітові вдалося розгледіти великий айсберг якраз по курсу корабля, і він швидко вдарив у дзвін та подзвонив на капітанський місток. Отримавши новину, шостий помічник капітана Джеймс Муді і старший офіцер терміново вжили заходів — машинному відділенню було подано команду зупинити двигун і перевести обертання гвинтів у зворотному напрямку, штурвал було повернено ліворуч до кінця. Попри це, кораблеві не вистачило відстані для повного повороту, щоб оминути айсберг, і він пробив обшивку вздовж борту, ушкодивши таким чином сталеві пластини нижче ватерлінії і спричинивши затоплення трюму. Хоча помічник капітана Мердок і позакривав автоматичні люки між відсіками, пошкодження вздовж цілого борту спричинило затоплення одразу шістьох відсіків. До того ж перегородки не були суцільними і сягали тільки палуби Е.

Евакуація пасажирів[ред.ред. код]

Пасажири в одному з човнів.

Від незначного поштовху не прокинувся майже ніхто, окрім декількох пасажирів та капітана Сміта, котрий одразу наказав перевірити трюми лайнера. Новини були невтішними: трюм швидко наповнювався водою — перші шість відсіків виявилися пробитими. Чим більше води потрапляло в носову частину, тим глибше ніс корабля занурювався в океан. Перегородки водонепроникних відсіків не були суцільними — вода заповнювала перші перегородки і, досягнувши палуби Е, переливалася в інші. Інженер Томас Ендрюс після огляду судна доповів, що Титанік потоне через годину і тому було ухвалено рішення подати сигнал допомоги CQD іншим кораблям. Разом зі звичайним для британських судів кодом CQD радист Джек Філіпс почав також передавати інший сигнал допомоги SOS. Найближчим кораблем, готовим прийти на допомогу, було судно Карпатія, яке могло дістатися місця аварії тільки через чотири години. З огляду на це, капітан Сміт наказав почати евакуацію пасажирів і спустити рятувальні шлюпки на воду.

Вже після півночі пасажири переважно першого класу почали збиратися на палубі і розташовуватися в шлюпках. Команда корабля не була достатньо навчена цій процедурі і багато шлюпок наповнювалися лише трохи більше, ніж на половину. Першу шлюпку, розраховану на 65 осіб, було спущено лише з 27 пасажирами, переважно першого класу. Цей недогляд команди коштував життя близько 500 людям, які могли б урятуватися на вільних місцях[7]. Деякі офіцери пізніше пояснюватимуть це побоюваннями, що шлюпки могли не витримати навантаження під час спуску на воду. Одне з неписаних правил вимагало, щоб жінки і діти мали шанс на порятунок першими — і команда загалом дотримувалася цього правила, однак деякі чоловіки — особливо з першого класу також потрапили до шлюпок. Серед них був і Брюс Ісмей, якому вдалося врятуватися разом із жінками та дітьми. Пасажири третього класу мали найменше шансів на порятунок, а пасажири чоловічої статі загалом ще менше. Серед загиблих був сам капітан Сміт, головний інженер Ендрюс; з 56 мільйонерів першого класу тільки декільком вдалося врятуватися — інші або не змогли, або вирішили скінчити своє життя «з честю».

Потоплення Титаніка[ред.ред. код]

О 2:10 ночі вода в носовій частині заважила стільки, що почала занурювати ніс і піднімати корму з води. О 2:17 корма вже була піднята з води під кутом в 45° і це призвело до обвалення димових труб і затоплення центральної частини лайнера через пробитий скляний купол. У цей час серед уцілілих пасажирів вже почалася паніка — меблі, незакріплене устаткування почали перевертатися, згасло світло. Навіть масивні котли внизу не витримали навантаження і, відірвавшись, проломили декілька перегородок трюму. О 2:18 корпус корабля, не витримавши навантаження, розламався навпіл. Носова частина одразу пішла на дно. Кормова частина залишалася вертикально на плаву ще хвилину, і о 2:19 теж пішла під воду.

Порятунок уцілілих[ред.ред. код]

Кораблі навколо «Титаніка»

Після того як корабель затонув сотні людей лишилися в холодній воді. Деякі загинули зразу від травм, або потонули — однак більшість померли від холоду. Холодна вода знижувала температуру тіла настільки, що це зупиняло кровообіг і перешкоджало діяльності багатьох органів — в першу чергу легенів. Тим часом деякі пасажири в 18 шлюпках вагалися, чи не варто було повернутися й підбирати вцілілих з моря. Було побоювання, що в паніці шлюпки будуть переповнені і теж підуть на дно. Тільки пізніше п'ятий помічник капітана Гарольд Лоу пересадив пасажирів в інші шлюпки, вивільнив два човни, повернувся і таким чином врятував життя ще декільком людям. Однак не всі врятовані змогли вижити — для кількох із них переохолодження організму вже було занадто важким.

Декілька пасажирів та членів команди стверджували, що бачили в темряві вогні іншого корабля, але він не відповідав на заклики про допомогу по радіо і не реагував на ракети з «Титаніка». Пізніше з'ясувалося, що це було інше американське судно Каліфорніан, яке зупинилося на ніч через велику кількість айсбергів навколо і побоювання зіткнення. Оператор радіо теж пішов спати і не чув заклики про допомогу з корабля, що тонув[8]. Таким чином, тільки Карпатія йшла на допомогу і на час її прибуття багатьом вже не вдалося вижити. Після трагедії з Титаніком було прийняте положення про безперервний радіоефір.

Отримавши сигнали CQD та SOS з «Титаніка», значно менший корабель «Карпатія» під керівництвом капітана Генрі Ростона прямував до місця аварії і прибув до району катастрофи близько 3:35 ночі, проте, тільки о 4 годині вдалося розгледіти в темряві зелений факел, яким офіцери «Титаніка», що вижили, сповіщали про своє місце перебування. Через п'ять годин усіх вцілілих пасажирів було підібрано на борт «Карпатії» і о 9:10 ранку судно попрямувало до Нью-Йорка. Зважаючи на велику кількість айсбергів, капітан Ростон просувався обережно та повільно і лише вранці 17 квітня 1912 року «Карпатія» прибула до Нью-Йорка.

Наслідки і висновки[ред.ред. код]

Історія про те, як затонув такий досконалий корабель як Титанік, та загибель такої великої кількості людей стала головною новиною ще до прибуття Карпатії до Нью-Йорка. Однак новини були спочатку помилковими та з великими неточностями. Тільки з прибуттям врятованих пасажирів почала вимальовуватися справжня картина трагедії: з 1324 пасажирів і 899 членів екіпажу Титаніка тільки 706 вдалося врятуватися. Пізніше 320 тіл було знайдено на поверхні океану; загиблих підбирало спеціальне судно, зафрахтоване компанією White Star Line. Їх поховали теж за рахунок компанії в місті Галіфаксі.

Розслідування обставин трагедії почали відразу дві урядові комісії — США і Великобританії. Майже одразу після прибуття до Нью-Йорка, 19 квітня почалося засідання сенатської підкомісії США, яка розслідувала обставини аварії. Голова підкомісії сенатор Вільям Сміт хотів провести розслідування якнайшвидше, поки обставини аварії ще були свіжими в пам'яті свідків. Брюсові Ісмею тричі забороняли виїжджати до Великобританії і декілька разів викликали як свідка на засідання комісії.

Британська сторона обурювалася не лише затриманням британських громадян у США, а й власне фактом розслідування американцями трагедії британського судна в міжнародних водах. Британська слідча комісія була скликана 2 травня 1912 і зосередила свою увагу, крім іншого, на ролі американського корабля Каліфорніан, який, як виявилося, був весь час поруч і спостерігав за ракетами з Титаніка, але так і не прийшов на допомогу[9].

Разом обидві комісії дійшли однакових висновків щодо причин аварії, зокрема, що багато заходів безпеки або були застарілими, або проігноровані. З огляду на це, було рекомендовано впровадити нові вимоги щодо дизайну корпусу кораблів, рятувальних жилетів, тренувань евакуації, сигналів про допомогу тощо. Окремо рекомендувалося, щоб кількість рятувальних човнів відповідала кількості пасажирів на борту судна. Наступного року, у листопаді 1913 р. в Лондоні відбулося засідання міжнародної комісії, яка мала на меті заснувати спеціальний морський патруль у складі берегової охорони США для дослідження айсбергів поблизу узбережжя США. Також було вирішено, що радіостанції на морських суднах мають працювати цілодобово, і для них мають бути запасні джерела електроенергії.

Випробування, проведені на Олімпіку, довели, що на поворот Титанік витратив 37 секунд. Також було виявлено, що якби двигуни Титаніка працювали на передній хід, то корабель встиг би відхилитися від айсберга (увімкнення заднього ходу значно зменшує керованість корабля). Суднобудівники з Белфаста кажуть, що лайнер не затонув би, якби отримав весь удар айсберга на форштевень[Джерело?], звісно для пасажирів, що перебували в носовій частині судна, це було би миттєвою загибеллю, адже ніс судна увігнувся б на 30 метрів.

Знахідка уламків корабля[ред.ред. код]

«Ніс» Титаніка сфотографований в червні 2004

Одразу після того, як корабель затонув, та пізніше, через роки, історія Титаніка та його пасажирів приваблювала як аматорів, так і фахівців. Було розроблено декілька теорій підйому корабля на поверхню, однак більшість з них були більше фантастичними, ніж практичними. 1968 було засновано «Спілку порятунку Титаніка», однак їм так і не вдалося не те що зібрати достатньо коштів, а навіть визначити місце розташування корабля на морському дні. Вважалося, що координат корабля, поданих під час аварії, було досить аби легко його знайти. Проте кільком експедиціям це не вдалося, незважаючи на великі кошти і участь відомих океанологів та інших фахівців.

Серйозно проблемою дослідження Титаніка зайнявся тільки керівник лабораторії глибоководних досліджень Вудс-Холського океанографічного інституту штату Массачусетс доктор Роберт Баллард. Доктор Баллард не лише досконало вивчив усю історію, як лайнер затонув, але також отримав достатнє фінансування від Військово-Морських Сил США і побудував два міцних глибоководних батискафи для дослідження Титаніка на двокілометровій глибині. Пошуки разом з французькою командою тривали два тижні і нарешті, наприкінці терміну перебування експедиції, 1 вересня 1985 р. о 12:48 ночі вченим вдалося розгледіти один з великих котлів Титаніка на морському дні. Впродовж решти двох днів було знайдено інші частини корабля, що підтвердило теорію про його розлом навпіл. Було зроблено тисячі фотографій з дна океану, які стали насправді сенсаційними. Корабель хоч і розломився, але лежав на морському дні горизонтально. Пізніше Баллард повернувся ще декілька разів, кожного разу висвітлюючи обставини трагедії та стан уламків Титаніка на морському дні[10].

Декілька інших експедицій досліджували уламки корабля, додаючи нові факти і фотографії. Однак швидко стало зрозуміло, що підняти Титанік з морського дна було майже неможливо та й недоречно. Місце трагедії тепер вважається братською могилою сотень загиблих пасажирів і охороняється міжнародними законами. За словами науковців, в такому стані корабель перебуватиме ще близько 50 років, аж поки океан не поглине його остаточно.

Титанік у культурі[ред.ред. код]

Титанік і його загибель залишалися в центрі громадської уваги протягом десятків років. За мотивами цієї трагедії було написано декілька романів і документальних досліджень. Перші книги про те, як потонув корабель, з'явилися всього за декілька місяців після аварії і намагалися подати свої версії того, що сталося. Свідки трагедії — помічник капітана Чарльз Лайтоллер та пасажир Джек Тайлер теж написали книги зі своїми версіями подій. Трагедія Титаніка також стала сюжетом багатьох пригодницьких романів, найвідоміший серед яких роман Клайва Касслера 1976 року «Підняти Титанік», який дещо фантастично описує підняття корабля під час двобою радянських і американських спецслужб Холодної війни. Ще декілька відомих книг описували події на лайнері і деякі з них навіть були екранізовані в численних фільмах.

Події, пов'язані з потонулим Титаніком, з'явилися принаймні в десятьох фільмах на телебаченні та в кіно[11]. Найбільш відомі з них:

  • «Врятовані з Титаніка» (Saved From the Titanic) 1912 р.,
  • «Серед ночі і льоду» (In Nacht und Eis) 1912 р.
  • «Атлантик» (Atlantic) 1929 р.
  • «Титанік» (Titanic) 1943 р.
  • «Титанік» (Titanic) 1953 р.
  • «Незабутня ніч» (A Night to Remember) 1958 р.
  • «S.O.S. Титанік» (S.O.S. Titanic) 1979 р.
  • «Підняти „Титанік“» (Raise the Titanic!) 1980 р.
  • «Титанік» (Titanic) 1996 р.
  • «Титанік» (Titanic) 1997 р.
  • «Титанік: Кров і сталь» 2012 р.

Найпопулярнішим серед усіх був фільм 1997 року, знятий Джеймсом Камероном з Леонардо ДіКапріо та Кейт Вінслет у головних ролях. Цей фільм не тільки здобув декілька Оскарів, але й перевершив усі рекорди щодо кількості глядачів, які прийшли подивитися фільм. Окрім доброї гри акторів історики зазначили достовірність багатьох подій, зображених на екрані. Цікавим моментом фільму було використання імені головного героя Джека Досона, могила якого насправді знайшлася на цвинтарі жертв Титаніка, однак з'ясувалося, що насправді J. Dawson був не Джек, а Джеймс. Він був кочегаром на судні і насправді загинув під час трагедії[12].

Конспірологічні теорії[ред.ред. код]

Навколо Титаніка вирувало декілька конспірологічних теорій. На початку століття найпоширенішою була теорія, що Титанік затопили навмисно аби отримати страхові кошти за нього, або, що насправді потонув інший братній корабель «Олімпік», і що громадськість таким чином вводять в оману. Ні ця теорія, ні теорії проклять чи таємничих вантажів на борту Титаніка не мають історичного обґрунтування.

Лише одна теорія дотепер залишилася непоясненою, а саме видання (за 14 років до подій) роману Моргана Робертса «Марність» (Futility) 1898 р. Цей роман задовго до ідеї спорудження Титаніка описує подорож іншого великого трансатлантичного судна «Титан», який теж описано як «непотоплюваний», і який теж, як Титанік, зіштовхнувся з айсбергом і потонув майже за тих же обставин і з такою ж кількістю жертв, що й відомий лайнер 14 років потому. Попри всі теорії, цей доволі дивний збіг обставин, або напрочуд дивовижний збіг назв, місць та подій не вдалося пояснити[13][14].

Відзначення 100-річчя з дня загибелі[ред.ред. код]

2012 року відбулася низка меморіальних заходів з нагоди 100-річчя з дня загибелі лайнера. Так, 1 квітня 2012 у Белфасті, де було побудовано корабель, відкрито музей Титанік Белфаст (англ. Titanic Belfast)[15]. 8 квітня з Саутгемптона, звідки Титанік почав своє перше та останнє плавання, тим же шляхом відпливло у меморіальний круїз судно Балморал[16]. Уламки корабля занесено до Світової спадщини ЮНЕСКО як підводна культурна спадщина[17]. Також до річниці було перевидано у форматі 3D, можливо, найвідоміший фільм Титанік (1997)[18]. Крім того в усьому світі відбуваються численні виставки, аукціони з продажу речей, пов'язаних із Титаніком, та інші заходи вшанування пам'яті загибих[19][20].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Позначення RMS (Royal Mail Steamer) було додано, щоб позначити, що «Титанік» також був поштовим кораблем.
  2. Спілка дослідження історії Титаніка(англ.)
  3. Після трагедії Титаніка інше судно з цієї серії — Гігантик — перейменували на 'Британік.
  4. а б «Титанік» — корабель — легенда. Конструкція.(рос.)
  5. а б в Едвард С. Камуда. Титанік: Минуле і сучасне. Частина 3.(англ.)
  6. Д. А. Батлер. Непотоплюваний: Повна історія Титаніка. стор. 66. [1] (англ.)
  7. Едвард С. Камуда. Титанік: Минуле і сучасне. Частина 4.[2] (англ.)
  8. Д. А. Батлер. Непотоплюваний: Повна історія «Титаніка». стор. 113. [3] (англ.)
  9. Титанік — корабель — легенда. Розслідування. [4] (рос.)
  10. Титанік — корабель — легенда. 75 років потому. [5] (рос.)
  11. Матеріал взятий з англійської Вікіпедії: «Титанік» в поп-культурі
  12. Енциклопедія Титаніка. Справжній Джек Досон. [6] (англ.)
  13. Морган Робертс «Марність» (Futility) 1898 р. [7] (англ.)
  14. Трагічна історія «Титаніка» була детально описана у повісті за кілька років до катастрофи newsru.ua, 12 квітня 2012
  15. Коли «Титанік» виходив у море, з ним було все гаразд… euronews, 02.04.2012
  16. Слідами Титаніка: круїз за тим самим маршрутом Українська служба Бі-Бі-Сі, 9 квітня 2012
  17. ЮНЕСКО бере під охорону уламки «Титаніка» rbc.ua, 06.04.2012
  18. 3D»: В основі фільму історія закоханих Джека та Рози 24 (телеканал), 04-04-12
  19. «Титанік»: столітній «ювілей» euronews, 13.04.2012
  20. Виповнюється 100 років з часу загибелі «Титаніка» 24 (телеканал), 14-04-12

Джерела[ред.ред. код]

  • «Титанік» — корабель — легенда. [8] (рос.)
  • Едвард С. Камуда. «Титанік»: Минуле і сучасне.[9] (англ.)
  • Д. А. Батлер. Непотоплюваний: Повна історія «Титаніка». ISBN 0-8117-1814-X [10] (англ.)
  • Енциклопедія Титаніка. Справжній Джек Досон. [11] (англ.)
  • Морган Робертс «Марність» [12] (англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Архівні мультимедіа: