Титан-4

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Титан-4
Запуск ракети Титан IV B
Запуск ракети Титан IV B
Призначення Важка ракета-носій
Виробник Lockheed Martin
Країна США США
вартість запуску (1999) $432 млн.
Розміри
Висота 44 м
Діаметр 3.05 м
Маса 943 050 кг
Ступенів 3-5
Вантаж
Вантаж на
НОО
21 680 кг
Вантаж на
ПО
17 600 кг
Вантаж на
ГСО
5 760 кг
Вантаж на
ГЦО
5 660 кг
Споріднені ракети
Родина Титан
Аналоги Atlas V, Delta IV H
Історія запусків
Статус Експлуатація припинена
Космодроми SLC-40 мис Канаверал, SLC-4E база Ванденберг
Всього запусків 39[1]
(IV A: 22, IV B: 17)
Успішних 35 (IV A: 20, IV B: 15)
Невдалих 4 (IV A: 2, IV B: 2)
Перший запуск IV A: 14 червня 1989
IV B: 23 лютого 1997
Останній запуск IV A: 12 серпня 1998
IV B: 19 жовтня 2005
Прискорювач (Ступінь 0) - Геркулес ПТРД
No прискорювача 2
Двигуни
Тяга 14,234 кН
Тривалість горіння 120 с
Паливо Тверде
Прискорювач (Ступінь 0) - Геркулес ПТРД
No прискорювача 2
Двигуни
Тяга 15,12 кН
Тривалість горіння 140 с
Паливо Тверде
Перший ступінь
Двигуни LR-87
Тяга 2 440 кН
Тривалість горіння 160 с
Паливо аерозин/Азотний тетраоксид
Другий ступінь
Двигуни LR-91
Тяга 467 кН
Тривалість горіння 223 с
Паливо аерозин/Азотний тетраоксид
Третій ступінь - Кентавр G
Двигуни LR-10
Тяга 147 кН
Тривалість горіння 625 с
Паливо Рідкий водень/Рідкий кисень

Титан-4 — сімейство американських ракет-носіїв (в нього входять ракети Titan-IVA і Titan-IVB, які відрізняються типом стартових прискорювачів), останній представник сімейства ракет-носіїв Титан. Ракетт цього сімейства запускалися як з космодрому на мисі Канаверал, так і з Ванденбергу. Ці ракети вважались найбільшими ракетами, які використовували US Air Force[2] На початку 90 років 20 століття вартість усього проекту за 16 років оцінювалась у 18.3 мільярдів $, що відповідає 32.6 мільярдам $ у цінах 2012 року)[3] . Вартість останнього запущеного Титана-IVA становила приблизно 1.3 мільярда доларів.

Обосливості[ред.ред. код]

Титан-IV був створений для виведення супутників так званого класа «Титан-Шатлл», тобто супутників, створенних із розрахунку виведення системою Спейс-Шаттл. Обидві ракети серії Титан-IV могли запускатись як без прискорювального блоку (для виведення тяжких супутників на НОО), так і з прискорювальним блоком Кентавр (або IUS) (для виводу супутників на геоперехідні і геостационарні орбіти). Сама ракета складається з двух рідинних ступенів, працюючих на висококиплячих компонентах палива (однакових для Titan-IVA і Titan-IVB) і двух твердопаливних прискорювачів (різних для Titan-IVA і Titan-IVB). Вибір стартового майданчику (Канаверал чи Ванденберг) залежить від нахилу тої орбіти, на яку потрібно було вивести корисне навантаження (для виводу супутників на геостаціонарну та інші малонахилені орбіти запуск проводився з Канаверала, а для виводу на полярну орбіту та інші високонахилені орбіти використовувалась авіабаза Ванденберг). Спочатку існував проект використання для паливних баків не алюмінію, а спеціального алюміній-літієвого сплаву, який має меншу питому вагу. Для ракет сімейства Titan-IV цей сплав не використовувався, хоча і застосовувався для зовнішнього паливного бака Шаттла при польотах до станції Мир. Єдиний запуск ракет серії Titan-IV, який був виконаний не для USAF був запуск міжпланетної станції Кассіні у 1997 році.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Lockheed Martin's Last Titan IV Successfully Delivers National Security Payload to Space». 2005-10-19. 
  2. «Titan IV». USAF Air University. 1996. Архів оригіналу за 2012-12-30. 
  3. Kingsbury, Nancy R. (1991-09). «TITAN IV LAUNCH VEHICLE --- Restructured Program Could Reduce Fiscal Year 1992 Funding Needs». US General Accounting Office. Архів оригіналу за 2012-12-30.