Тихонов В'ячеслав Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
В'ячеслав Васильович Тихонов
В'ячеслав Тихонов в ролі Штірліца з фільму "Сімнадцять миттєвостей весни"
В'ячеслав Тихонов в ролі Штірліца з фільму "Сімнадцять миттєвостей весни"
Народився 8 лютого 1928(1928-02-08)[1][2]
Павловський Посад, Павлово-Посадський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Помер 4 грудня 2009(2009-12-04)[3][4][2][5] (81 рік)
Москва, Росія[4]
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство СРСР
Росія
Рід діяльності актор[4] і кіноактор
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Роки діяльності з 1948
Дружина Нонна Мордюкова
Діти Володимир Тіхонов[d] і Анна Тихонова[d]
Провідні ролі Макс Отто фон Штірліц
IMDb nm0863146
Нагороди та премії

В'ячеслав Васильович Тихонов (рос. Вячеслав Васильевич Тихонов; 8 лютого 1928, Павловський Посад, Московська губернія4 грудня 2009, Москва, Росія) — видатний радянський і російський актор. Народний артист СРСР (1974). Герой Соціалістичної Праці (1982). Лауреат Державної премії СРСР (1970). Лауреат Державної премії Росії (1976) за роль Ісаєва-Штірліца у серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни». Лауреат Ленінської премії за роль Івана Івановича у фільмі «Білий Бім Чорне вухо» (1977). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1980) за читання дикторського тексту у фільмі «Відродження».

Знявся в українських фільмах: «У мирні дні» (1951, Гриневський), «Максимко» (1953, Горелов), «Зірки на крилах» (1955, Олекса Лавринець), «НП. Надзвичайна подія» (1959, Віктор Райський), «Спрага» (1959, Безбородко), «Наближення до майбутнього» (1986, Лунін), «Відродження» (1980).

Біографія[ред.ред. код]

Батьки були звичайними працівниками: батько — Василь Романович, працював механіком на ткацької фабриці, мати — Валентина В'ячеславівна, була вихователем у дитячому садку.

З початком Німецько-радянської війни, в 1941 році, в школі, де вчився Тихонов, розмістився військовий госпіталь. В'ячеслав у віці 13 років пішов в ремісниче училище, де вчився на токаря. Після цього поступив на військовий завод, де працював за отриманою спеціальністю. Вечорами після роботи він бігав з друзями в кінотеатр «Вулкан», дивитися героїчні картини. Улюблені герої: ЧапаєвБорис Бабочкін, Олександр НевськийМикола Черкасов і, звичайно, тодішні загальні кумири — Михайло Жаров і Петро Алейников.

Тихонов, таємно від батьків мріяв про кар'єру кіноактора, а батьки бачили в ньому інженера чи агронома. У 1944 В'ячеслав поступив на нульовий курс Автомеханічного інституту. Але ближче до 1945 року у нього виникла ідея шукати щастя у ВДІКу. Там його спочатку не прийняли. Але у справу втрутився випадок. Вже після завершення вступних іспитів ВДІК професор Б. В. Бібіков зарахував Тихонова до себе на курс. У роки навчання у ВДІКу відбувся його акторський дебют у фільмі Сергія Герасимова «Молода гвардія», де він зіграв роль Володі Осьмухіна.

Під час навчання у ВДІКу В'ячеслав одружився на Нонні Мордюковій. У 1950 році В'ячеслав Васильович з відзнакою закінчив ВДІК, майстерню видатних педагогів Б. В. Бібікова і О. І. Пижової і влаштовується в театрі-студії кіноактора, де працював у 19501957 роках.

Фільм «Молода гвардія» дав творчий імпульс не тільки Тихонову, а й цілій плеяді молодих талановитих акторів: Інні Макаровій, Сергію Гурзо, Нонні Мордюковій, Кларі Лучко, Сергію Бондарчуку, Євгену Моргунову, Людмилі Шагаловій, Георгію Юматову, Віктору Авдюшко, Тамарі Носовій. Фільм «Молода гвардія» можна назвати блискучим дебютом цілого повоєнного покоління радянських акторів.

Тим часом В'ячеслав Васильович, на відміну від більшості акторів-молодогвардійців, після 1948 року майже 10 років не отримував у кіно цікавих ролей. Режисери використовували головним чином його зовнішні дані, не прагнучи виявити акторський потенціал. За ці роки В'ячеслав Васильович встиг розкрити свій талант в театрі, зігравши Ведмедя в спектаклі «Звичайне диво», поставленому Ерастом Гаріним в театрі-студії кіноактора.

У 1954 у фільмі «Про це не можна забувати» зіграв роль українського самобутнього поета. У 1957 році на кіноекрани вийшов фільм Станіслава Ростоцького «Справа була в Пенькові». В'ячеслав Тихонов зіграв роль тракториста Матвія Морозова. Ця роль принесла акторові глядацьке визнання.

У фільмі режисера Віктора Івченка «Надзвичайна подія» актор зіграв одеського матроса Віктора Райського, веселого і начебто відчайдушного хлопця, який стає справжнім героєм в стані чанкайшистів, які захопили танкер. Герой Тихонова «обдурив» глядачів (не «чекали» від Райського таких подвигів), і зумів обдурити ворогів, які повірили у вдавану простоту героя. Фільм став лідером прокату 1959 року.

Після цих кінокартин у В'ячеслава Тихонова повірили режисери і за короткий термін йому був запропонований ряд значних, різнопланових ролей у фільмах: Станіслава Ростоцького «Травневі зірки» (1959) і «На семи вітрах» (1962), Євгенія Ташкова - «Спрага» (1959), Михайла Швейцера — «Мічман Панін» (1960), Леоніда Лукова - «Два життя» (1961), Самсона Самсонова - «Оптимістична трагедія» (1963). Цікаво, що у фільмі «Спрага» Тихонов вперше приміряв форму німецького офіцера і роль радянського розвідника - він грав розвідника, закинутого в німецький тил під час війни.

У другій половині 1960-х років В'ячеслав Васильович зробив великий крок до вершин акторської майстерності - була зіграна роль Андрія Болконського в епопеї Сергія Бондарчука «Війна і мир». Роль зажадала від актора повної самовіддачі, і Тихонов, подібно всім учасникам зйомок, працював з неймовірним напруженням сил.

Після такої складної і виснажливої ролі В'ячеслав Васильович блискуче зіграв вчителя Мельникова у фільмі Станіслава Ростоцького «Доживемо до понеділка». Його Мельников став ідеальним героєм і взірцем для наслідування. За цю роботу В'ячеславу Васильовичу Тихонову в 1970 році була присуджена Державна премія СРСР.

У телесеріалі Тетяни Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни" Тихонов зіграв найбільш «зоряну» свою роль — Ісаєва - Штірліца. Акторський успіх Тихонова приніс йому небачену популярність, і в 1976 році він був нагороджений Державною премією РРФСР імені братів Васильєвих. У тому ж році вступив в КПРС. Схожу роль співробітника радянських спецслужб В'ячеслав виконав у телесеріалі «ТАРС уповноважений заявити ...» за романом того ж Ю.Семенова, остаточно зміцнивши свій образ як зразкового «радянського розвідника».

Література[ред.ред. код]

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.422;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998, — С.752;
  • Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С217-218;
  • Шевченківські лауреати: 19622001. К., 2001. — С.543.


Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]