Тихонов Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тихонов Микола Олександрович
Народився 14 травня 1905(1905-05-14)[1][2]
Харків, Російська імперія[3]
Помер 1 червня 1997(1997-06-01)[1][2] (92 роки)
Москва, Росія
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність політик, інженер, металург
Alma mater Національна металургійна академія України
Науковий ступінь доктор технічних наук
Членство Політбюро ЦК КПРС
Посада голова Ради міністрів СРСР[d], перший заступник голови Ради Міністрів СРСР[d] і депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «За зміцнення бойової співдружності» медаль «За відбудову підприємств чорної металургії Півдня»
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За трудову доблесть»
Сталінська премія
орден Клемента Готвальда Орден Карла Маркса орден Хосе Марті

Тихонов Микола Олександрович (1 (14) травня 1905, Харків — 1 червня 1997, Петрово-Дальнє) — радянський державний і партійний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР у 1980—1985 роках, один з найстарших глав уряду (з 75 до 80 років) у післявоєнній історії Європи (рекорд належить Конраду Аденауеру, що покинув пост канцлера ФРН у 87 років).

З життєпису[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї інженера. З 1924 працював помічником машиніста. У 1930 році закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. З 1933 року — помічник директора цеху. З 1938 — директор цеху, а з 1940 — головний інженер Дніпропетровських металургійного і трубопрокатного заводів.

Під час Другої світової війни та пізніше був директором металургійних заводів. У грудні 1950 призначений начальником Головного управління трубної промисловості Міністерства чорної металургії СРСР; з вересня 1955 року — заступником міністра чорної металургії СРСР, відповідав за трубну промисловість.

У 1957—1960 роках — голова Дніпропетровського раднаргоспу. У 1959 році був у складі радянської делегації, яка, на чолі з 1-м Секретарем ЦК КПРС М. С. Хрущовим, здійснила перший офіційний візит до США. У 1960 році став заступником голови Державного науково-економічної ради Ради Міністрів СРСР.

На XXII з'їзді КПРС в 1961 році був обраний кандидатом в члени ЦК КПРС. З 1963 по 1965 рік обіймав пост заступника голови Держплану СРСР.

Тихонов, після приходу до влади Л. І. Брежнєва, з яким був знайомий з 1930-х по Дніпропетровську, почав займати значно вищі пости: в 1965 — заступник голови Ради міністрів СРСР, в 1966 році став членом ЦК КПРС; у 1975 році отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

У 1976 році Тихонов став першим заступником голови Ради міністрів, і так як голова Ради міністрів О. М. Косигін у цей час за станом здоров'я не міг повноцінно працювати, йому доводилося виконувати його обов'язки. 27 листопада 1978 він був обраний кандидатом в члени Політбюро ЦК КПРС, 27 листопада 1979 переведений з кандидатів у члени Політбюро.

23 жовтня 1980 Верховна Рада СРСР затвердила Тихонова М. О. на посаді Голови Ради Міністрів СРСР[4].

У 1982 році він отримав другу Золоту Зірку Героя Соцпраці.

26 вересня 1985 року Тихонов у зв'язку з погіршенням стану здоров'я подав у відставку. Після звільнення перебував державним радником при Президії Верховної Ради СРСР, персональним пенсіонером союзного значення. В останні роки жив самотньо, зі спогадами та інтерв'ю не виступав.

Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві[5].

Оцінка діяльності[ред. | ред. код]

Пам'ятник Тихонову М. О. у Харкові

У своїй діяльності М. О. Тихонов вважався господарником-практиком, хоча не мав здібностей до самостійної діяльності державного масштабу. Політичними питаннями не не цікавився, не брав участі в інтригах, проте міг критикувати Косигіна та Брежнєва по деяких принципових питаннях.

Нагороди[ред. | ред. код]

Депутат Верховної Ради СРСР 5-9-го скликань. Двічі Герой Соціалістичної Праці. Лауреат Сталінські премії (1943, 1951). Нагороджений 7 орденами Леніна, 3 іноземними орденами, а також медалями.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
  3. Тихонов Николай Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Постанова Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1980 р.
  5. http://www.m-necropol.ru/tikhonov.html(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]