Тишівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тишівці
Tyszowce

Герб
Герб
Костел святого Леонарда
Костел святого Леонарда
Основні дані
50°37′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 50.617° пн. ш. 23.700° сх. д. / 50.617; 23.700Координати: 50°37′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 50.617° пн. ш. 23.700° сх. д. / 50.617; 23.700
Країна Польща Польща
Регіон Люблінське воєводство
Площа 18,52 км²
Населення 2228 (2011)[1]
· густота 117 (2008[2]) осіб/км²
Телефонний код (48) 84
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів LTM
GeoNames 756438
Поштові індекси 22-630
Міська влада
Вебсторінка tyszowce.bip.lublin.pl
Мапа


CMNS: Тишівці у Вікісховищі

Тишівці[3] (Тишовце, пол. Tyszowce) — місто у східній Польщі. Належить до Томашівського повіту Люблінського воєводства.

Положення[ред. | ред. код]

Лежить над річкою Гучвою[4]. Має два передмістя — «Замлиння» та «Дубини»[4].

Історія[ред. | ред. код]

У 1921 році міське поселення Тишівці входило до складу гміни Тишівці Венгрівський повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[5].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення Польщі 1921 року в містечку налічувалося 678 будинків та 4420 мешканців, з них[5]:

  • 2101 чоловік та 2319 жінок;
  • 377 православних, 1592 римо-католики, 2451 юдей;
  • 86 українців («русинів»), 3439 поляків, 887 євреїв, 8 осіб іншої національності.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][6]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 1097 248 738 111
Жінки 1131 218 650 263
Разом 2228 466 1388 374

Віра[ред. | ред. код]

Церква Пресвятої Богородиці у Тишівцях (передмістя Дубини), зображення 1890 року
Церква у передмісті Замлинні, Тишівці, зображення 1938 року
Українська церква в Тишівцях на «Дубині», рисунок 1941 року Леоніда Маслова
Українська церква в Тишівцях на «Замлинні», рисунок 1941 року Леоніда Маслова

У місті були три трибанні церкви, спочатку православні, котрі після Берестейської унії, ймовірно, стали унійними. Одна із них, парафіяльна, стояла в середмісті й була присвячена святій Параски П'ятниці, друга в передмісті «Замлинні» — святого Микити, третя була в передмісті «Дубині» — Пречистої Діви Марії (Пресвятої Богородиці)[7][8][3].

Перший відомий опис тишовецьких церков походить з 1660 року і був виконаний в ході візитації, проведеної після військових дій середини XVII століття. Всі три споруди були дерев'яними, а церква на Замлинні згадується як новозбудована (ймовірно відбудована після військових дій). Стан церков визнаний як «добрий». Коло всіх храмів були кладовища, які в передмісті Дубині і у середмісті були обгороджені, а коло Замлинської не огороджені. В записі, з 1660 року сказано, що вони описані в звітах в попередніх візитацій, котрі, однак, до нас не дійшли.[8] 1872 року до місцевої греко-католицької церкви належало 1220 вірян[3].

У період панування російської імперії у 1871 році була побудована у московському стилі із каменю церква святої Параски / святого Миколи поруч зі старою церквою у середмісті, яку потім російська влада розібрала[7][9][3]. Поруч стояло приміщення українського просвітного товариства «Рідна Хата»[9].

1938 року польська влада розібрала інші дві українські церкви — у передмісті на «Дубині» та «Замлинні»[7]. Архітектор Леонід Маслов подавав такий опис вигляду цих церков до їхнього руйнування[7]:

« Особливо прегарна своїми пропорціями та шляхотними зарисами бань була церква св. Микити на "Замлинні". Була це чудова памятка старовинної української деревяної архітектури; ще цікавіша вона є тим, що збереглася аж до свої останніх днів без всяких перебудов, у свойому первісному вигляді. Коли вона збудована — невідомо, але можливо що ще в кінці XVI століття. Була це тризрубна церква, з середнім зрубом більшим і вищим від інших. Східній мав зрізані два зовнішні кути; над кожним зрубом були восьмибічні бані, вміщені на невисоких, теж восьмибічних бідбанниках. Вхід був від заходу. Вікна мала вона лише з південної сторони, а з північної було лише одне кругле віконце в середньому підбаннику. Церква ця мала колись навколо стін опоясення, сперте на вистаючих із стін зрубів кінцях брусів; над опоясенням стіни були зашальовані доземими дошками, під опоясенням — голі, нешальовані; бані були покриті ґонтою.

Церква Пречистої на "Дубині" була дуже подібна до вище описаної церкви св. Микити; мала вона від заходу ґаночок у вигляді дашка, спертого на двох стовпчиках, а при східньому зрубі з північної сторони мала прибудовану "ризницю". Церква була покрита бляхою, якою заступлено попереднє, мабуть ґонтове, покриття. Час збудовання цієї церкви є також незнаний, відомо тільки, що існувала вона вже в 1641 році.

«

Особистості[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  3. а б в г Saładiak A. Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce. — Warszawa, 1993. — С. 330. (пол.)
  4. а б Tyszowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 727. (пол.) — S. 727—729.
  5. а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. 110.  (пол.)
  6. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  7. а б в г Маслов Л. Деревяні церкви Холмщини та Підляшшя. — Краків : Українське Видавництво, 1941. — С. 11. — (Минуле і сучасне ч. 15)
  8. а б Frykowski J (2012) Parafi e prawosławne i unickie w Tyszowcach XVI—XVIII wieku RADZYŃSKI ROCZNIK HUMANISTYCZNY. tom 10. — S.36
  9. а б Парнікоза, Іван. Тишівці. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська). Микола Жарких. 

Джерела[ред. | ред. код]