Перейти до вмісту

Ткацтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Запит «Ткаля» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Ткацтво
Зображення
Продукція тканина Редагувати інформацію у Вікіданих
Статус нематеріальної культурної спадщини National Inventory of Intangible Cultural Heritage in Franced Редагувати інформацію у Вікіданих
Не раніше 27 тисячоліття до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Ткацтво у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Тка́цтво — виготовлення суворих (необроблених) текстильних тканин шляхом взаємного переплетення ниток під прямим кутом за допомогою спеціальних пристроїв. Це одне з найдавніших ремесел, а в автоматизованому вигляді — найпоширеніший спосіб виробництва тканин.

Суть поняття і види ткацтва

[ред. | ред. код]

У широкому розумінні слова поняття «ткацтво» охоплює усю сукупність технологічних процесів виробництва тканин з ниток. Визначальним для ткацтва є розташування ниток перпендикулярно одна одній за допомогою спеціального пристрою. Цей метод має багато переваг, тканина виходить рівномірною, стійкою до деформації при стисканні та розтягуванні. Крім ткацтва, тканини виготовляють шляхом плетіння, в'язання, тафтингу, які надають тканині іншої, відмінної від тканої, структури. Сировиною для тканин слугують волокна: натуральні (рослинні, шерсть тварин) та синтетичні (з полімерів, які здебільшого виготовляються з нафти). Сирі волокна складають пряжу, з якої прядінням формуються нитки, а з ниток — тканина[1]. Тканням виробляється приблизно 70 % тканин у світі[1].

Автоматизація процесу ткання зумовила поділ ткацтва на промислове та мистецьке (художнє). Останнє є частиною декоративно-ужиткового мистецтва, сувенірної промисловості тощо[2].

За походженням тканини можна виділити бавовноткацтво, шовкоткацтво, льоноткацтво, вовноткацтво та ін.

Техніка виконання

[ред. | ред. код]
Див. також: Ткацький верстат

Розрізняють доверстатне ткання за допомогою простих пристосувань (як-от ткацька дошка, кросенцята) і верстатне, коли використовуються складніший ткацький верстат, який складається з декількох частин і в своєму робочому стані не є переносним[2].

Ручний ткацький верстат винаходився багато разів у різних місцевостях незалежно[1]. Основою цього пристрою є рама, на якій закріплюються натягнені паралельні нитки, що складають основу тканини. Потім між ними, через одну, протягується перпендикулярна нитка, утік. Рама може розташовуватися вертикально чи горизонтально. Натягнення ниток реалізується через прив'язування до рами, або ж обваження кінців грузилами. Розділяти нитки основи, щоб почергово протягувати між парними та непарними перпендикулярну нитку, дозволяє спеціальна деталь, реміза[3]. Утокова нитка протягується за допомогою човника (всередині якого міститься шпуля), або, в автоматизованих верстатах, за допомогою струменя повітря (пневматичні верстати), води (гідравлічні верстати), рапірами (рапірні верстати) або мікрочовниками-мікропрокладачами. Безчовникові верстати дозволяють масово виробляти прості тканини, проте не підходять для ткання складних візерунків і більш енергозатратні[4][5].

В Україні простий розбірний верстат, давнього, можливо ще праслов'янського походження, називають кроснами. Пристрій, який часто називається власне ткацьким верстатом, стаціонарний, нерозбірний, складнішої будови[2].

Історія

[ред. | ред. код]
Реконструкція норвезького доверстатного ткання

Стародавній світ

[ред. | ред. код]

Ткацтво розпочалося приблизно 28 тис. років до н. е. Про це відомо з відбитків тканин на глині, тоді як знахідки самого стародавнього текстилю рідкісні. Збереження цілих фрагментів тканини або інших текстильних виробів (мотузок, сіток) відбувається, коли вони перебувають в екстремальних умовах холоду, сухості, безкисневого середовища; коли волокна контактують з металами, такими як мідь; або коли текстиль зберігається шляхом випадкового обвуглювання. Найдавніший зразок текстилю знайдено в печері Дзудзуана в Грузії[6].

Льон використовувався для ткацтва щонайменше з часу 7 тис. років до н. е., про що свідчить знахідка на стоянці Чатал-Гьоюк у Туреччині. Використання вовни відоме з 7 тис.-6,5 тис. років до н. е. Виробництво шовкової тканини почалося на території Китаю приблизно 5 тис. років до н. е.[7] Шовк цінувався найдорожче з усіх тканин через його якості та тривалу неможливість виробництва за межами Китаю[8].

Шнури та нитки найраніше виготовлялися ручним скручуванням[9]. Такі матеріали годилися для плетіння поясів, взуття, рибальських сіток, але ще не створення одягу[6]. Винахід веретена дозволив прискорити процес і виробляти тонші й рівномірішої товщини нитки, оскільки волокна скручувалися під дією обертання вільно звисаючого веретена[9]. Для рівномірного обертання веретена застосовували невеликі вантажі, прясла (зазвичай глиняні), що є поширеними археологічними знахідками. Найдавніші прясла знайдені в Ізраїлі та датуються 10 тис. років до н. е. Їхній винахід ймовірно дав поштовх до винайдення гончарного круга та колеса[10]. У Європі веретена використовували з початку пізнього неоліту близько 5500 року до н. е.[11]

Найраніші достеменні докази існування ткацьких верстатів датуються приблизно 6400–6000 роками до н. е. та знайдені в Єгипті. Винахід ремізи дозволив значно скоротити час, необхідний для створення тканин[3]. У бронзову добу тканина була одним з найцінніших товарів, особливо з вишуканими візерунками[12]. Ткані гобелени також були харктерними для доколумбових культур Центральної Америки[13].

Прядіння було поширеним жіночим заняттям, оскільки легко поєднувалося з доглядом за дітьми та господарством, і могло часто перериватися без шкоди[14]. В той же час є свідчення про ткачів-чоловіків у Греції та Єгипті, хоча їхня кількість була меншою. Греки вважали, що в Єгипті «все навпаки» зокрема тому, що ткацтво було там чоловічим заняттям[12].

Середньовіччя

[ред. | ред. код]
Мініатюра XV ст. Жінки чешуть волокна, прядуть нитки та тчуть.

Шовк, бавовна і льон не були загальнодоступними в ранньому Середньовіччі і дорого коштували. Більш поширеним був вовняний одяг. Коноплі та кропива використовувалися для створення робочих тканин. Тим не менш, бавовняна промисловість існувала на півдні Європи в XII ст.[15] Шовк навчилися виробляти в Європі з VI ст., коли шовкопрядів інтродуктували в Візантії, а потім на Сицилії та в мусульманської Іспанії до 900 року. Нарешті він поширився у Венеції та інших італійських містах-державах приблизно до XII ст.[8], чому сприяло захоплення в 1099 році Єрусалима хрестоносцями та отримання контролю над торговими шляхами. Ця подія також сприяла проникненню до Європи технологій та схем ткання зі сходу[16].

Горизонтальний ткацький верстат запровадили в Європі у XI ст., ймовірно з Сирії[17]. Ткач міг натиснути педаль такого верстата, щоб підняти один набір почергових основ і протягнути човник під ним одним прямим проходом. Потім він натискав на іншу педаль, яка піднімала інший набір основ і протягував човник під ним в іншому напрямку. Човник легко ковзав по нижньому набору основ, розмотуючи за собою пряжу[18].

Прядка з'явилася в Європі в XII ст. і пришвидшила процес виготовлення ниток. Прядіння веретеном вручну, однак, лишалося поширеним[19]. Великим ткацьким центром у середньовічній Європі була Флоренція. Так, у 1338 році там діяло понад 200 текстильних майстерень[20].

З IX ст. центром експорту у Середземномор'ї африканських тканин стало місто Фес, а в Червоне море — Аксум[21]. У межах Монгольської імперії ткачі високо цінувалися і цим кваліфікованим ремісникам було наказано оселятися там, де вони були потрібні імперії[16].

Відродження та Новий час

[ред. | ред. код]
Людовик Бессараб. "Селянка тче на верстаті", 1890-1910 рр.

Протягом XV-XVI ст. Італія виробляла тканини, включаючи бавовну, льон, вовну та шовк для заможних меценатів. Одним із постійних меценатів була церква, яка замовляла широкий асортимент тканин, включаючи оксамит, мереживо, вишивки та гобелени[22]. Період приблизно з 1400 по 1600 рік був часом, коли ткачі Італії, а також Іспанії, досягли успіху у виробництві вражаючих візерунчастих оксамитових тканин. Венеція, Флоренція та Генуя були найважливішими італійськими центрами виробництва високоякісного оксамиту. Попит на тканини зумовив розвиток їх фарбування та оздоблення[23].

У другій половині XVII ст. Париж став центром європейського текстильного виробництва, дизайну та техніки. Король Людовік XIV та його міністр Жан-Батист Кольбер інвестували у виробницто тканин[16]. До кінця XVIII ст. понад третина населення Ліона, майже 15 тис. робітників, були прямо чи опосередковано залучені до виробництва шовкових тканин[24].

Колонізація Америки європейцями зумовила потребу в забезпеченні колоній тканинами. Тому вже з першої половини XVII ст. колоніальні уряди заохочували до домашнього ткацтва[25]. Британська імперія прагнула встановити монополію на промисловий текстиль. Продавати іноземцям ткацькі верстати або схеми їх будівництва було незаконно, а робітникам цехів заборонялося емігрувати[26].

Жозеф Марі Жаккард у 1801 році розробив систему перфокарт, які використовувалися для керування візерунком на ткацькому верстаті. Жаккардовий верстат використовувався для створення складних візерунків на текстилі[27]. Поштовх цьому дало те, що між 1770 і 1800 роками споживання бавовни зросло в 12 разів, і ткачам було важко встигати за виробництвом пряжі. Завдяки прядильним машинам та ткацьким верстатам, ткач став заможним і шанованим ремісником, а одна людина могла керувати чотирма ткацькими верстатами та виробляти в 20 разів більше тканини[28].

У 1842 році Джеймс Буллоу та Вільям Кенворті представили повністю автоматизований ткацький верстат, який став галузевим стандартом наступного століття[26]. Автоматичні ткацькі верстати розвивалися головним чином шляхом удосконалення подачі утоку. Цінним удосконаленням стали рухи відпускання та підтягування, що дозволяли автоматично підтримувати рівномірний натяг основи[29].

Сучасність

[ред. | ред. код]

У теперішній час автоматизований процес ткання є галуззю текстильної промисловості. З початку механічного ткання продуктивність на ткацькій фабриці практично подвоюється кожні 25 років[1]. Крім механічних удосконалень в прядінні відбувся швидкий прогрес у розробці нових волокон. Гнучкість і достатня міцність, як правило, є основними вимогами, і промислові тканини повинні відповідати жорстким специфікаціям ширини, ваги на одиницю площі, структури переплетення, міцності та розтягу, кислотності або лужності, товщини та пористості. Комерційна розробка синтетичних волокон почалася наприкінці XIX ст., і значно розвинулася протягом 1940-х років після Другої світової війни[29].

В Україні

[ред. | ред. код]
Соломон Юдовин. Ткач. Межиріч, 1912 р.

Розвиток

[ред. | ред. код]

Знахідки артефактів, які свідчать про наявність ткацтва на території сучасної України, датуються від VI тис. до н. е. Найбільше це прясла та важки ткацьких верстатів, які належать трипільській, сабатинівській, білозерський і пізнішим археологічним культурам[30]. Природні умови українського лісостепу дозволяли як розводити овець, так і та вирощувати коноплі й льон для отримання волокон[31].

Домашнє виробництво тканин тривало в пізню осінь — весну, коли землеробських робіт було мало або не було зовсім. Прядіння припадало на листопад-січень, а ткання — на березень-травень (але обов'язково закінчувалося до Великодня)[32]. В «Описі України» Гійома Боплана середини XVII ст. зазначається, що «жінки займаються прядінням льону і вовни, з яких роблять полотно і тканини для щоденного вжитку»[33].

Незалежно від потреб сім'ї в полотні, дівчата повинні були наткати у посаг полотно для обдаровування сватів як доказ своєї майстерності й працьовитості. Зазвичай дівчата починали ткати в 10 років, а до того залучалися до прядіння. В деяких регіонах України (Полтавщина, Поділля, захід України) ткацьке ремесло могло бути і чоловічим заняттям[34].

У другій половині XVII ст. через тривалі війни, Руїну, в Україні виник дефіцит якісних тканин. Цим користувався московський царський уряд, видаючи козацькій верхівці Лівобережжя шовкові й золототкані тканини, делікатні тонкі сукна як частину регулярного жалування та винагороду[35].

Соломон Юдовин. Ткацька фабрика, 1912 р.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. виробництво полотна в Україні розвивалося, крім промислів у селах, також на панських мануфактурах[36]. Хоча першу мануфактуру з виробництва сукняних тканин на 50 верстатів організовали ще в 1719 у селі Ряшки на чернігівщині[37].

З розвитком великої фабричної промисловості домашнє ткацтво стало втрачати своє значення[36]. На 1820-ті припав розвиток суконного виробництва в Україні на мануфактурах — тоді ще обладнаних звичайними ручними верстатами. Особливо активним воно було в Волинській та Подільській губерніях, хоча поступалося ткацьким центрам Росії. У 1850-х роках поміщицькі суконні мануфактури в Україні стали витіснятися купецькими підприємствами. На 1860 рік 22 купецькі мануфактури давали близько 53 % загальної продукції суконних мануфактур. З кінця 1840-х, а особливо з другої половини 1850-х на окремих купецьких мануфактурах впроваджувалася механізація праці, верстати з водяним і кінним приводом, а також перші парові двигуни, закуплені в Англії. Найбільш інтенсивно ручні знаряддя замінювалися машинами у чесанні, прядінні та тіпанні волокон. Центром суконного виробництва того часу в Україні були Клинці на Чернігівщині (тепер місто в Брянській області РФ). У 1841 році на найбільшій мануфактурі Д. Зубова і Я. Степуніна встановили першу в Клинцях парову машину потужністю у 24 кінських сили. А в 1860 на клинцівських мануфактурах їх було вже 17. У 1847 році в Україні налічувалося 311 суконних підприємств, де працювали майже 16,5 тис. робітників, а вартість продукції перевищувала 1 млн рублів. Однак, реформи царя Олександра II завдали сильного удару по ткацькій промисловості, і за нових умов вцілілі дрібні підприємства, що виробляли грубу тканину. Продукцію більших підприємств замінили польські та російські тканини[38].

УРСР давала близько 7 % виробництва лляних тканин Радянського Союзу[39]. Рівня виробництва, що був до Німецько-радянської війни 1941—1945 було досягнуто тільки в 1951—1955 роках[40]. Ткання як народне ремесло було орієнтовано з 1930-х років на створення уніфікованих, ідентичних виробів за еталонними зразками в цехах. Після Другої світової війни у були запущені механізовані ткацькі машини, на яких ткалі-майстрині виконували рушники-панно на пропагандистські радянські теми (річниці перемоги над Німеччиною, з'їзди КПРС, космічна програма СРСР). Протягом 70–80-х років ХХ ст. художня ткацька індустрія виробляла декоративні рушники, скатерки, серветки, портьєри, ковдри, килимки тощо, більше орієнтуючись на відтворення народних орнаментів[41].

Піком розвитку легкої промисловості України, і ткацької зокрема, був 1990. У 2008 році він досяг майже 60 % рівня 1990, але в наступні роки знову різко знизився, найперше через світову фінансову кризу[42]. Російське вторгнення з 2014 року зумовило переорієнтацію промислового вовноткацтва на потреби військової галузі. Багато тканин цивільного вжитку імпортується[43]. Сучасне ткацьке ремесло України виробляє накидки, крайки, скатертини тощо. Центри художнього ткацтва розташовані на Закарпатті (Косівський художньо-виробничий комбінат), Львівщині (с. Глиняни), Полтавщині (Решетилівська майстерня, майстерня «Соломія» та ін). Державні підприємства художнього ткацького виробництва відсутні[41].

У культурі

[ред. | ред. код]

З кустарним ткацтвом пов'язані забобони, відомі по всій Україні. Серед них заборона тримати в хаті ткацький верстат на Благовіщення, «праву середу» (середину між Великоднем і Вознесінням) а також лишати наніч недоткане полотно. Верстат тоді слід було винести з хати чи накрити полотном, рядном, аби вовки не нападали на худобу. На Закарпатті заборонялося ткати протягом цілроку після смерті одного з членів сім'ї. Запорукою успіху ткання широко вважалося дотримання ритуальної чистоти та відсутність сторонніх людей в хаті. Дрібні магічні дії (втикання в полотно голок, окроплення верстата святою водою, перехрещення, читання молитви) уявлялися необхідними для відвернення зурочення. Магічні дії також виконували над ткацьким човником. Доволі поширені перекази-застереження про надприродних істот, які по-своєму ткатимуть уночі незакінчене полотно, псуючи роботу[44]. Нерідкісні записи про ритуальне ткання полотна у випадку хвороби дітей, худоби, посуху. При цьому умовою наділення полотна цілющою чи захисною силою вважалося його створення за один день (тоді воно називалося «обиденним») чи одну ніч. Таке полотно потім могли лишати на придорожному хресті «поки не зогниє» чи спалювати. Виготовлення ритуального полотна практикувалося ще в Другу світову війну. Можливо, такі практики були продовженням дохристиянських принесень у жертву полотна[45].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Реконструкція ткацького верстата трипільської культури
    Реконструкція ткацького верстата трипільської культури
  • Фрагмент давньогрецької урни, що зображує ткацький верстат, 550—530 роки до н. е.
    Фрагмент давньогрецької урни, що зображує ткацький верстат, 550—530 роки до н. е.
  • Реконструкція давньоримського ткацького верстата
    Реконструкція давньоримського ткацького верстата
  • Процес ткання з використанням човника
    Процес ткання з використанням човника
  • Йоганн Август Ернст Нігельсон. «Ткач льону», до 1833 р.
    Йоганн Август Ернст Нігельсон. «Ткач льону», до 1833 р.
  • Теодор Раллі, «Ткалі в селі Арахова», 1877 р.
    Теодор Раллі, «Ткалі в селі Арахова», 1877 р.
  • Святкове вбрання хати рушниками.
    Святкове вбрання хати рушниками.
  • Традиційний ткацький верстат (реконструкція) з українського Полісся, експозиція Музею ткацтва Чернігівщини, смт. Козелець
    Традиційний ткацький верстат (реконструкція) з українського Полісся, експозиція Музею ткацтва Чернігівщини, смт. Козелець
  • Килим (Кіровоградська область)
    Килим (Кіровоградська область)
  • Килимок
    Килимок
  • Жакардовий верстат, 1860 р.
    Жакардовий верстат, 1860 р.
  • Ткацький верстат початку XX ст.
    Ткацький верстат початку XX ст.
  • Ткаля зав'язує кінці обірваної нитки основи, США, 1937 р.
    Ткаля зав'язує кінці обірваної нитки основи, США, 1937 р.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Adanur, Sabit (5 березня 2020). Handbook of Weaving (англ.). CRC Press. с. 1—6. ISBN 978-1-4200-3196-6.
  2. ↑ а б в Гром, Г.Л.; Оршанський, Л. В. (2023). Основи технології ткання: ткацькі пристрої та проєктування тканих виробів: навч.-метод. посіб (PDF). Дрогобич: ДДПУ імені Івана Франка. с. 5—15.
  3. ↑ а б Jørgensen, Lise Bender; Rast-Eicher, Antoinette; Wendrich, Willeke (14 грудня 2023). Earliest Evidence for Textile Technologies. Paléorient. Revue pluridisciplinaire de préhistoire et de protohistoire de l’Asie du Sud-Ouest et de l’Asie centrale (англ.) (49—1): 213—228. doi:10.4000/paleorient.2479. ISSN 0153-9345.
  4. ↑ Aiman (1 червня 2023). Looms: 12 Types Of Looms And Uses You Should Want To Know (амер.). Процитовано 1 січня 2026.
  5. ↑ Admin (20 вересня 2024). The Difference Between Rapier Loom Machine and Other Looms. Weavetech (амер.). Процитовано 1 січня 2026.
  6. ↑ а б What Ancient People Did With a Little String and a Lot of Ingenuity. ThoughtCo (англ.). Процитовано 1 січня 2026.
  7. ↑ Ancient Fabrics and the sites where they were found. Anuprerna Artisans | Discover Sustainable Handwoven Fabrics (англ.). Процитовано 1 січня 2026.
  8. ↑ а б Metcalfe, Tom (24 вересня 2025). When Did People Start Making Silk?. HISTORY (англ.). Процитовано 2 січня 2026.
  9. ↑ а б What Is a Spindle Whorl?. ThoughtCo (англ.). Процитовано 27 грудня 2025.
  10. ↑ 12,000-year-old spindle whorls discovered in Israel suggest early wheel- | The Jerusalem Post. The Jerusalem Post | JPost.com (англ.). 14 листопада 2024. Процитовано 1 січня 2026.
  11. ↑ Schier, Wolfram; Pollock, Susan (30 квітня 2020). The Competition of Fibres: Early Textile Production in Western Asia, South-east and Central Europe (10,000-500BCE) (англ.). Oxbow Books. с. 98. ISBN 978-1-78925-432-7.
  12. ↑ а б Spencer, Noel (2 листопада 2020). Picturing Homeric Weaving. The Center for Hellenic Studies (амер.). Процитовано 2 січня 2026.
  13. ↑ Tapestry - Pre-Columbian, Weaving, Art | Britannica. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 10 листопада 2025. Процитовано 2 січня 2026.
  14. ↑ Lori (14 серпня 2025). 15.4 The Spindle, the Spinning Wheel, and the Spinning Jenny. Her Half of History (англ.). Процитовано 16 грудня 2025.
  15. ↑ Here's How You Could Have Been Fashionable in the Middle Ages. ThoughtCo (англ.). Процитовано 1 січня 2026.
  16. ↑ а б в Silk is a thread that opens up the weave of human history | Aeon Essays. aeon.co (англ.). Процитовано 2 січня 2026.
  17. ↑ Broudy, Eric (1993). The Book of Looms: A History of the Handloom from Ancient Times to the Present (англ.). UPNE. с. 138. ISBN 978-0-87451-649-4.
  18. ↑ Medieval Methods for Making Fabric From Wool. ThoughtCo (англ.). Процитовано 1 січня 2026.
  19. ↑ A woman’s work was never done: spinning in medieval art – PLY Magazine. plymagazine.com. Процитовано 28 грудня 2025.
  20. ↑ Broudy, Eric (1993). The Book of Looms: A History of the Handloom from Ancient Times to the Present (англ.). UPNE. с. 145. ISBN 978-0-87451-649-4.
  21. ↑ Top 10 African Cities That Were Once Among the Richest on Earth. The African Exponent (англ.). 18 грудня 2025. Процитовано 2 січня 2026.
  22. ↑ Lesso, Rosie. The Fabric of the Renaissance. the thread (амер.). Процитовано 2 січня 2026.
  23. ↑ Watt, Melinda (1 серпня 2011). Renaissance Velvet Textiles - The Metropolitan Museum of Art. www.metmuseum.org (англ.). Процитовано 2 січня 2026.
  24. ↑ Institute, The Costume; Watt, Melinda (1 жовтня 2003). Textile Production in Europe: Silk, 1600–1800 - The Metropolitan Museum of Art. www.metmuseum.org (англ.). Процитовано 2 січня 2026.
  25. ↑ Broudy, Eric (1993). The Book of Looms: A History of the Handloom from Ancient Times to the Present (англ.). UPNE. с. 153. ISBN 978-0-87451-649-4.
  26. ↑ а б Inventor Francis Cabot Lowell. ThoughtCo (англ.). Процитовано 1 січня 2026.
  27. ↑ The History of Weaving Machine. www.suntech-machine.com. Процитовано 1 січня 2026.
  28. ↑ Broudy, Eric (1993). The Book of Looms: A History of the Handloom from Ancient Times to the Present (англ.). UPNE. с. 151. ISBN 978-0-87451-649-4.
  29. ↑ а б Textile - Spinning, Weaving, Dyeing | Britannica. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 12 грудня 2025. Процитовано 2 січня 2026.
  30. ↑ Щербань, Анатолій (2007). Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII — початку ІІІ століття до н. е. (за глиняними виробами). Київ: Молодь. с. 25.
  31. ↑ Щербань, Анатолій (2007). Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII — початку ІІІ століття до н. е. (за глиняними виробами). Київ: Молодь. с. 129.
  32. ↑ Боряк, Олена (1997). Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина XIX — початок XX ст.). Київ: Українська книга. с. 45.
  33. ↑ Боплан, Гійом Левассер де (1990). Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / Переклад з французької Я.І.Кравця, З.П.Борисюк. Київ: Наукова думка. с. 30.
  34. ↑ Боряк, Олена (1997). Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина XIX — початок XX ст.). Київ: Українська книга. с. 44—49.
  35. ↑ Славутич, Є. М. (2013). Одяг козацької старшини Гетьманщини (друга половина XVII - перша третина XVIII ст.). Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики : Зб. наук. пр. Т. 22—23. Київ: Ін-т історії України НАНУ. с. 577—602.
  36. ↑ а б Боряк, Олена (1997). Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина XIX — початок XX ст.). Київ: Українська книга. с. 22.
  37. ↑ Козієва, І. П. (12 грудня 2005). Вовняна промисловість. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Т. 4. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  38. ↑ Левицький, Віталій (2015). Розвиток суконної промисловості в Наддніпрянській Україні в ХІХ ст. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Т. 2. с. 63—67.
  39. ↑ Науменко, І. П. (12 грудня 2016). Лляна промисловість. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Т. 17. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  40. ↑ Калініченко, В. В. (2004). Історія України: 1917-2003 (укр.). Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. с. 380. ISBN 978-966-623-195-9.
  41. ↑ а б Київський університет Бориса Грінченка; Варивончик, Анастасія (2020–08). Сучасний стан та тенденції ткацтва, килимарства в художніх промислах України (PDF). Молодий учений. 8 (84): 40—44. doi:10.32839/2304-5809/2020-8-84-9.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  42. ↑ Іщук, С. О.; Созанський, Л. Й. (1 травня 2020). Проблеми та особливості розвитку легкої промисловості в Україні: статистичний порівняльний аналіз із країнами Євросоюзу. Statistics of Ukraine. 88 (1): 42—50. doi:10.31767/su.1(88)2020.01.05. ISSN 2519-1861.
  43. ↑ Сєрєбряк, К. І.; Бєлоусов, Я. І. (30 липня 2024). Просторовий аналіз розвитку легкої промисловості. doi:10.5281/ZENODO.13268809. {{cite journal}}: Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  44. ↑ Боряк, Олена (1997). Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина XIX — початок XX ст.). Київ: Українська книга. с. 106—110.
  45. ↑ Боряк, Олена (1997). Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина XIX — початок XX ст.). Київ: Українська книга. с. 133—137.

Джерела і посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Гнатюк В. Ткацтво у Східній Галичині. — Львів, 1900;
  • Січинський В. Ткацтво, текстильна промисловість. Нариси історії укр. промисловості. — Львів, 1936;
  • Альбом: Укр. Нар. Мистецтво — Декоративні тканини. — К., 1956;
  • Манучарова Н. Українське народне мистецтво. — К., 1960;
  • Толочко П. Укр. плахтове ткацтво, ж. Нар. творчість та етнографія, ч. 2. — К., 1962;
  • Веліготська Н. Окраса інтер'єра, ж. Мистецтво, ч. 4. — К., 1966;
  • Жоголь Л. Тканини в інтер'єрі. — К., 1968;
  • Подільське традиційне ткацтво: матер. Всеукр. наук.-практ. конф., м. Вінниця, 30 вересня-1 жовтня 2008 р. / [редкол.: Т. О. Цвігун та ін.]. — Вінниця: Нова Книга, 2009. — 152 с. — ISBN 966-382-259-4.
  • Сидорович С. Художня тканина західних областей УРСР. — К., 1979.
  • В. Годис
  • Жоголь Л. Ткани Дарницы (Декоративное искусство СРСР). — М., 1959;
  • Лащук Ю. П. Народце мистецтво українського полісся. — Львів., 1992;— 134 с. — ISBN 5-7745-0404-2.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ткацтво
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ткацтво&oldid=47737146