Ткацький верстат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Традиційний ткацький верстат (реконструкція) з українського Полісся, експозиція Музею історії ткацтва Чернігівщини, смт. Козелець

Тка́цький верста́т — верстат, що виробляє з ниток різноманітні види текстильних тканин, основна машина ткацького виробництва.

Ручний ткацький верстат називають кроснами.[1]

Історія[ред.ред. код]

Перші письмові згадки про ткацькі верстати датуються 457 роком нашої ери у працях невідомого грецького історика.

Археологічні знахідки ткацьких верстатів на території України відносяться до доби палеоліту.

Виділяють три типи верстатів — найпростіший (без стійок-станин), верстат на сохах, рамний верстат.

В Україні побутували два різновиди верстатів — вертикальний (так звані «розбої») і горизонтальний. Перший був досить архаїчним і на початок XX ст. практично вийшов з ужитку. Він являв собою звичайну раму, на яку натягали нитки основи. Візерунок закладали вручну, або за допомогою тонкої палички («глиці»). Ущільнення ниток проводили спеціальними гребенями. На відміну від вертикального горизонтальний верстат мав ремізки («начиння») — пристрій для піднімання й опускання ниток основи, вони уможливлювали робити різноманітні види переплетень і виготовляти безліч різновидів ткацьких виробів[2].

Будова традиційного ручного верстату (кросен)[ред.ред. код]

Будова гуцульських кросен за словником Грінченка:[3] 1) передні стояни (передні коники); 2) задні стояни (задні коники, слупки); 3) ставки (стативи, коні, застрямини); 4) жердки (победрини); 5а) поперечниця (жердка); 5б) поперечниця (шайда); 6) сідавка; 7) льонтки (льонки, ломки); 8) магіль; 9) штак; 10) спідній навій; 11) триб; 12) песик (цуга); 13) верхній навій; 14) триб; 15-16) цуґа (песик); 17) чіп; 18) шнур; 19) камінь; 20) поперечниця (шайда); 21) вуха (кочки, жабка); 22) підніжки, надіті на шворінь (поножі); 23) середня жердка (скракник); 24) скраклі (жабки) з кільцями; 25) начиння; 26) мотузки; 27) жердка (стріла); 28) снизьки (лядобійці, хвости); 29) ляда (набівка), а в ній: 30) блят (бердо); 31) основа; 32) полотно; 33) човник; 34) полотно, навите на спідній навій.
Начиння і скраклі білоруських кросен (Вітебська область)
  • Рама кросен — каркас, основа конструкції. Складалася з таких частин: 4 вертикальних стійок («стоянів», «слупків» або «коників»), двох нижніх повздовжніх перекладин («ставок»), двох верхніх повздовжніх перекладин («жердок» або «победрин»), і поперечних перекладин («поперечниць»). Верхні поперечні перекладини ще називалися «жердками», нижні — «шайдами».
  • Навій (діал. «воротило», «воротіло») — вал, на який навивають нитки основи і намотують готове полотно. У традиційному верстаті два навої — нижній («спідній») і верхній. На верхньому навою кріпилися нитки основи, нижній слугував валом для готової тканини. Навої виготовляли в основному із сосни і також з плодових дерев — груші, яблуні.
  • Ляда, набівка — частина верстата, крізь яку проходять нитки основи і за допомогою якої прибиваються одна до одної утокові нитки. Складається з таких деталей: двох дерев'яних горизонтальних брусків (власне ляди або «рами»), бічних стійок («снизьок», «лядобійців», «хвостів»), берда («бляту») і верхньої перекладини («стріли», «розпинки»), що лежала на повздовжніх жердках каркасу кросен, завдяки ній ляда могла гойдатися взад і вперед на зразок гойдалки. Нижні кінці стійок закріплені у нижньому бруску, верхній брусок вільно пересувається уверх і униз. Між брусками ляди поміщається бердо, яке входить у видовжену заглибину нижнього бруска. Верхній брусок пересувається донизу, і притискуюючи бердо, фіксує його у стоячому стані. Для кріплення верхнього бруска до берда застосовуються два клинки. Подаючи ляду на себе, зубцями берда ущільнюють утік, а будучи відпущеною, вона відтягається назад від маґлю шнуром з противагою.
  • Маґіль або маґель — поперечна деталь у вигляді качалки, валка, над якою проходить готове полотно і до якої прибивається утік лядою.
  • Льонтки, льонки, ломки — вертикальні короткі бруски, встановлені на ставках, що слугують опорами для маґлю
  • Бердо (заст. «блят») — деталь ляди, що нагадує гребінь у рамці. Крізь зубці берда проходять нитки основи.
  • Човник — деталь, до якої кріпили утокову нитку
  • Ставка, статив, кінь, застрямина — нижня повздовжня перекладина, що має вигляд широкої дошки. Через ставки проходить вал нижнього навою і розміщене сидіння («сідавка», «сідець»)
  • Начиння, ремізки (діал. «ничениці», «нечілниці», «нити») — пристрій для піднімання й опускання ниток основи. Являє собою нитяні рукави, натягнуті на паралельно розміщені дерев'яні пластинки. Верхні кінці ниток начиння прив'язуються до скраклів, нижні — кріпляться до педалей. Від кількості рукавів у начинні («ремізок») залежить візерунок тканини.
  • Скраклі, жабки, карпульці, коклюшки — дерев'яні блочки, на яких підвішувалося начиння
  • Скракник або переклад — верхня перекладина, до якої підвішувалися скраклі з начинням
  • Жердка або победрина — верхня повздовжня перекладина. До жердок кріпився скракник, на них також лежала верхня перекладина ляди.
  • Шайда — нижня поперечна перекладина. До одної з шайд кріпилися педалі («підніжки»)
  • Підніжки — педалі, за допомогою яких приводять у дію начиння
  • Сіда́вка або сіде́ць — сидіння для майстра, яке лежить на нижніх поздовжніх перекладинах («ставках»)
  • Триб — коліщатко в місці проходу валу навою через раму, споряджене храповим механізмом
  • Песик або цуга — храп біля триба, що запобігає зворотному обертанню навоїв.

Робота на кроснах[ред.ред. код]

На верхній навій намотують нитки основи. Для цього використовують різні прилади — ритки, комору, снувавку, снувалку, відомі під загальною назвою «оснівниця». Нитки основи пропускають через ремізки (нитяні рукави начиння) і кріплять до нижнього навою. Готують човник, намотуючи на його шпулю (по-народному «цівку») утокову нитку — за допомогою ремісника і звіяшок. Натискуючи на підніжки, розсувають ремізки, які, у свою чергу, розсувають нитки основи, утворюючи зів, через які майстер просовує човник з утоковою ниткою. Проклавши утік, його ущільнюють, прибиваючи бердом ляди. Готове полотно поступово намотують на нижній навій.

Класифікація[ред.ред. код]

Ткацький верстат 1939 року заводу Mueller Cloth Mill, нинів в музеї в Ойскірхені, Німеччина
Вазописець Амасіс (?)" Жінки ткуть на вертикальному верстаті", лекіф до 530 року до н. е.
Ткацький верстат, поч. ХХ ст., Полтавщина, експозиція краєзнавчого музею, м. Миргород

В залежності від способу утворення тканини верстати бувають двох типів:

За конструкцією розрізняють:

  • пласкі
  • круглі (використовують тільки для вироблення спеціальних тканин, наприклад рукавних).
  • квадратні

Найбільш розповсюджені плоскі багаточовникові верстати.

Залежно від використання пряжі та призначення тканин ткацькі верстати призначаються для вироблення бавовняних, шовкових, шерстяних, скляних, металічних та ін. тканин.

Верстати можуть бути вузькими (виробляють тканину шириною до 100 см) і широкими, призначатися для легких, середніх та важких верстатів.

Верстати також можуть бути ручні та механічні (човникові та безчовникові)

За ознакою фактоутворного механізму механічні верстати поділяються на:

  • ексцентрикові
  • кареткові
  • жакардові
  • човникові
  • автоматичні

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Промисловість Це незавершена стаття з промисловості.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.