Ткаченко Орест Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ткаченко Орест Борисович
Народився 10 грудня 1925(1925-12-10) (92 роки)
Харків, СРСР
Діяльність мовознавець
Членство НАН України

Оре́ст Бори́сович Ткаче́нко[1] (*10 грудня 1925, Харків) — український мовознавець, поліглот та ерудит. Фахівець із загального мовознавства та соціолінгвістики. Досліджує історичне функціонування мов у суспільстві. Автор академічної праці про мертву фіно-угорську мову «Мерянский язык» (Київ, 1985).

Статті з української етимології, лексикології та словотвору, історії польської мови, лужицької мови, загального мовознавства. «Нарис історії з'ясувальних сполучників у польській літературній мові» (1954). Голова Термінологічної комісії Українського комітету славістів (1965—1968). Монографії з порівняльно-історичної фразеології слов'янських та фінно-угорських мов, теорії лінгвістичного субстрату. Співавтор «Етимологічного словника укр. мови»[2]

Член-кореспондент НАН України.

Жертва сталінського терору. Батько — Борис Ткаченко — убитий у в'язниці НКВС СРСР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї мовознавця-україніста Бориса Ткаченка, розстріляного бандою НКВС 1937 року.

Виключений із числа піонерів, отримав тавро «сина ворога народу».

Під час Другої світової війни був в евакуації у Мордовії, потім в Азії. Через слабкий зір не потрапив до армії.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1950).

Навчався в аспірантурі Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні за фахом «слов'янське мовознавство» (1950—1953).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Після аспірантури працював в Інституті. Кандидат філологічних наук (1955). Доктор філологічних наук (1984). Професор (з 1992).

У 1991—1996 роках завідував в Інституті мовознавства відділом мов України.

У 1995 році його обрано членом-кореспондентом НАН України.

З 1997 року — завідував відділом загального мовознавства.

Наукові напрямки[ред. | ред. код]

Визнаний фахівець у галузях українського, слов'янського, фіно-угорського та загального мовознавства. Дослідник проблем історичної типології мов, соціолінгвістики, інтерлінгвістики, мовних контактів, еколінгвістики.

Відзнаки[ред. | ред. код]

За вагомий внесок у розвиток українознавчих досліджень відзначений Почесною грамотою імені Президента НТШ Михайла Грушевського від Наукового товариства ім. Шевченка в США (2000).

Вільно володіє польською, німецькою та російською мовою.

Наукові праці[ред. | ред. код]

Автор книжок «Мерянский язык» (Київ, 1985), «Українська мова і мовне життя світу» (Київ, 2004), «Мова і національна ментальність (Спроба сучасного синтезу)» 2006), «Исследования по мерянскому языку» (Кострома, 2007), інших наукових, науково-популярних, науково-публіцистичних праць.

Література та джерела[ред. | ред. код]

  1. В «Енциклопедії українознавства» помилково був описаний як Ткаченко Олег
  2. Ткаченко ОлегЕнциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.