Ткач Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ткач Михайло Михайлович
Народився 19 вересня 1937(1937-09-19) (81 рік)
Діяльність журналіст
Нагороди
Заслужений працівник культури України

Михась (Михайло) Михайлович Ткач (19 вересня 1937, с. Сахнівка, Менський район, Чернігівська область) — український прозаїк, журналіст, головний редактор обласного журналу «Літературний Чернігів». Заслужений працівник культури України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у козацькій родині. По материнській лінії коріння родоводу сягає в глибину ХVІІІ століття, коли далекий пращур переселився на Придесення з Запорізької Січі. Мати, Ганна Марківна Зубок, "гордилася своїм козацьким походженням, — читаємо в автобіографічній повісті «Пахне любисток і м'ята…». — Казала не раз без будь-якого натяку на жарт: «Вище голову, сину, ти ж козак у мене». Від природи була наділена вона гарячковою вдачею і сильною волею, що допомогло їй, солдатській вдові, вижити у повоєнні роки та виростити трьох синів (старша донька Дуня померла у п'ятирічному віці — то був наслідок пережитої колективізації та голодомору). Батько, Михайло Веремійович Ткача, землероб і ремісник (тесля).

Після закінчення семирічки (1953) працює в колгоспі орачем і косарем, возить сіно, солому, виконує функції обліковця.

У 1956 році був покликаний на військову службу (відбував її в Туркменістані, в пустелі Кара-Кум, в танковому батальйоні).

Після демобілізації (1958) закінчує вечірню Сахнівську (тоді - Ленінівську) середню школу, вчиться в Ніжинському технікумі механізації. Отримавши диплом, деякий час працює трактористом, помічником бригадира тракторної бригади.

Переїхавши до Чернігова, працює художником в історичному музеї ім. В. Тарновського, будівельному тресті, а по закінченні навчання в Остерському будівельному технікумі — майстром, виконробом, інженером-проектувальником. Розробляє проекти індивідуальних будинків, притаманних Чернігівщині.

Пізніше закінчив Заочний народний університет мистецтв у Москві, факультет малюнка і живопису (1965).

Опісля працює художником в Чернігові на заводі синтетичного волокна, в історичному музеї, у будівельному тресті.

Молодший брат, Микола Ткач — поет і етнолог, професор Київського університету культури і мистецтв живе в Києві.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

На початку 1990-х взяв участь у заходах, спрямованих на утвердження нашої незалежності. Став членом Товариства української мови ім. Т. Шевченка (нині «Просвіта»), деякий час працював відповідальним секретарем цього Товариства.

Аніматор літературного процесу. У 1992 році створює і з того часу очолює незалежну громадську організацію — Літературну спілку «Чернігів» та разом з колегами засновує журнал «Чернігів» (з 1993 виходить під назвою «Літературний Чернігів»[1]);

Член Національної спілки письменників України (2002);

Член НСЖУ.

Творчість[ред. | ред. код]

Видає технічну книгу «Ремонт і спорудження будинків на замовлення населення».

Як літератор дебютує у журналі «Вітчизна» № 10 за 1973 оповіданням «Неспокій». Помітив автора прозаїк Микола Олійник. Згодом з'являються його твори в журналі «Жовтень», альманасі «Вітрила», газеті «Деснянська правда» та інших періодичних виданнях.

Є автором книжок:

  • «Сонячний полудень» (Повість, оповідання), видавництво «Молодь», 1979, рецензія письменника Володимир Дрозд.
  • «Світле диво», 1987
  • «Святковий ранок», 1993
  • «Дике поле»,
  • «Гірка ягода калини», 1996
  • «Веселий Штанько», 1997
  • «Відлуння душі»,
  • «Зимові сюрпризи», 2002
  • «Багряні громи»,
  • «Осінні акорди»,
  • «Ласий ведмідь», 2005
  • «Анюта», 2007
  • «Спадок»,
  • «Зерна слова»
  • «Хочеться грози». — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2015. — 400 с. ISBN 978-617-7223-60-2

Окремо стоїть публікація «Пахне любисток і м'ята…» — історія роду М. Ткача.

Захоплення[ред. | ред. код]

Книги, природа, садівництво.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат літературної премії імені Михайла Коцюбинського
  • Лауреат міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди
  • Лауреат премії імені Миколи Гоголя
  • Лауреат премії імені Пантелеймона Куліша
  • Заслужений працівник культури України[2]
  • Лауреат почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи (2016)[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Хто є хто в чернігівських мас-медіа», Чернігів, 2001, сторінка 85.