Той, хто біжить по лезу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Той, хто біжить по лезу M:
Blade Runner
Blade Runner poster.jpg
Жанр драма, фантастика
Режисер Рідлі Скотт
Продюсер Майкл Ділі
Сценарист Філіп Дік (роман)
Хемптон Фенчер
Девід Уебб Піплз
У головних
ролях
Гаррісон Форд
Шон Янг
Рутгер Хауер
Деріл Ханна
Оператор Джордан Кроненвет
Композитор Вангеліс
Кінокомпанія Warner Bros.
Тривалість 117 хв.
Мова англійська
Країна Flag of the United States.svg США
Гонконг Гонконг
Велика Британія Велика Британія
Рік 1982
Дата виходу 25 червня 1982 (США)
Кошторис 28 млн. $
Касові збори $32 868 943
IMDb ID 0083658
Наступний Той, хто біжить по лезу 2049
Офіційний сайт
CMNS: Той, хто біжить по лезу на Вікісховищі

«Той, хто біжить по лезу» (англ. Blade Runner) — американський класичний та культовий фільм[1], знятий англійським режисером Рідлі Скоттом у березні-липні 1981 року за мотивами науково-фантастичного роману Філіпа Діка «Чи сняться андроїдам електровівці?» (1968). Головні ролі у стрічці виконали Гаррісон Форд, Шон Янг, Рутгер Гауер, Едвард Джеймс Олмос, Деріл Ганна, Джоанна Кессіді, Брайон Джеймс, Майкл Еммет Волш та інші.

Фільм хоча і провалився у прокаті, але з часом став культовим і за опитуванням науковців визнано найкращим науково-фантастичним фільмом в історії кінематографу[2][3].

«Той, хто біжить по лезу» став одним із найвпливовіших фільмів 1980-х і 1990-х, а також породив голлівудську моду на екранізації антиутопічних творів Філіпа Діка.

Глибинна проблематика фільму, замішана на ідеї про те, що уявлення людини про світ і її місце в ньому можуть виявитися навмисне сфабрикованими третіми особами. Ця ідея отримала дальшу розробку в таких фантастико-метафізичних гібридах кінця XX століття, як «Темне місто» (1998), «Екзистенція» (1999), «Матриця» (1999) і «Тринадцятий поверх» (1999).

У 2017 році вийшло продовження стрічки «Той, хто біжить по лезу 2049».

Сюжет[ред.ред. код]

Лос-Анджелес, листопад 2019 року. Людство створило реплікантів — штучних людей, які зовні нічим не відрізняються від звичайних, але перебувають у становищі рабів і виконують функції або ризиковані для життя (робота в шахтах), або які принижують гідність (проституція). Новітні моделі реплікантів перевершують своїх творців фізичною силою та інтелектом.

Щоб зберегти контроль над ними, науковці закладають у кожного репліканта генетичну програму, за якою через чотири роки життя репліканти помирають. Але деякі репліканти не бажають з цим миритися і в пошуках способу продовження життя, часто-густо організовують втечі і повстання. З цієї причини їх використання дозволено лише у позаземних колоніях. Для розпізнавання реплікантів використовується тест Войта-Кампфа на емпатію, здатність до співпереживання. Саме з проведення такого тесту над реплікантом Леоном Ковальськи і починається фільм.

Рік Декард готується залишити роботу «бігуна по лезу», проте його відкликають із відпустки у зв'язку з найнебезпечнішим випадком втечі з колонії реплікантів моделі «Nexus-6». Група прибулих на Землю втікачів складається з командира бойового загону Роя Батті, солдата Леона, повії-вбивці Зори і «базової моделі для задоволення» Пріс. Капітан Декарда розкриває йому термін життя моделі «Nexus-6» і дає в напарники Гаффа — кар'єриста, який говорить виключно на «жаргоні». Вони повинні відшукати і знищити втікачів.

Декард відправляється в корпорацію «Tyrell», де виробляються репліканти, щоб дізнатися, чи працює тест Войта-Кампфа на моделі «Nexus-6». Президент корпорації Тайрел, щоб випробувати Декарда і можливості нової моделі репліканта, змушує його замість репліканта спочатку провести тест Войта-Кампфа на своїй секретарці Рейчел. На подив Декарда, Рейчел не проходить тест, хоча Декарду потрібно їй задати близько ста питань. Після цього Декарду повідомляють, що Рейчел — експериментальний реплікант з імплантованою пам'яттю та емоційністю, як у людини. Намагаючись довести свою людську природу, Рейчел показує йому свою дитячу фотографію з матір'ю. Декард з ходу перераховує Рейчел та інші її «спогади», насправді запозичені Тайрелом у своєї племінниці та імплантовані в її свідомість, чим приводить дівчину в розпач.

Тим часом репліканти поспішають з'ясувати дати свого виготовлення і, відповідно, термін життя. В чайнатауні ​​Рой і Леон відвідують цех з виробництва очей для реплікантів. При допиті працюючого там старого китайця їм вдається отримати відомості про «генетичного дизайнера» на ім'я Джей Еф Себастьян.

Декард і Гафф обшукують готельний номер Леона. У його кімнаті Декард знаходить фотографію, а у ванній — штучно синтезовану зміїну луску. Декард бачить сон з єдинорогом, прокинувшись, він вивчає фотографію. Зачіпки приводять його до стрип-клубу, в якому працює «дівчина зі змією» — танцівниця Зора. Вона намагається втекти, але під час переслідування Декард вбиває її. Після цього бос повідомляє йому про зникнення Рейчел з корпорації і доручає включити дівчину до числа своїх мішеней. Згодом після загибелі Зори «бігун по лезу» зазнає нападу з боку Леона. В ході сутички, коли Леон вже готується вбити поліцейського, на допомогу Декарду несподівано приходить Рейчел і вбиває Леона. Декард виключає її із числа своїх жертв.

Пріс знаходить спільну мову із Себастьяном і з'ясовує, що 25-річний винахідник схильний до передчасного старіння. Його химерна квартира в старовинному будинку заповнена живими іграшками-реплікантами, а у вільний час він грає у шахи з Тайрелом. Себастьян добре розуміє тягу реплікантів до життя і, піддавшись на їхні вмовляння, викликається проводити їх до штаб-квартири свого боса. Роя зводить з розуму те, що йому, кому дано більше здібностей, ніж будь-якому іншому, відраховано настільки коротке життя. Він сподівається, що Тайрел здатний щось змінити. Але Тайрел безсилий, бо стислість віку репліканта визначена ще при його створенні. «Ви горите яскравіше і згораєте швидше», — вимовляє він. Втративши надію, Рой цілує його в губи, а потім вбиває свого творця. Ймовірно, слідом за Тайрелом він вбиває і Себастьяна (цю смерть не відображено, проте в наступній сцені Рой спускається на ліфті на самоті, а в остаточній версії фільму по поліцейському радіо в машині Декарда повідомляється, що тіло Себастьяна виявлено поряд з тілом Тайрела).

Декард дістається до квартири Себастьяна, що стала притулком для Роя і Пріс. Пріс нападає на поліцейського, але гине від пострілів Декарда. За фізичною силою та бойовими навичками Рой набагато перевершує Декарда і, незважаючи на те, що процес вмирання андроїда вже запущений, Рой калічить свого переслідувача, ламаючи йому два пальці. Намагаючись втекти від Роя, Декард здійснює невдалий стрибок з одного будинку на інший і починає зісковзувати в безодню. Відчайдушно чіпляючись за залізну балку, він повисає над прірвою, і тут над ним виростає постать Роя.

Рой рятує Декарда, витягуючи свого ворога з прірви. Рой, реплікант, створений для вбивства, так сильно цінував людське життя, в якому самому йому було відмовлено, що в останню свою мить вирішив зберегти життя людини, яка хотіла його вбити. Із закривавленої руки андроїда стирчить металевий шип — тепер Рой вірить не Юді, а Христу. Відпустивши в просвітлене небо білого голуба, він вмирає з цитатою із Ніцше на устах, а Декард з Рейчел відправляються до Канади, щоб жити разом «довго і щасливо». Фільм завершується монологом Декарда про те, що він не знає, коли буде запущений процес вмирання андроїда у Рейчел, але сподівається, що ніколи.

В альтернативній кінцівці Декард разом з Рейчел залишають квартиру і на площадці перед дверима знаходить орігамі у формі єдинорога, які безперервно майструє з обривків паперу Гафф. Декард розуміє, що Гафф був тут, але пожалів Рейчел. У нього у вухах звучить прощальна фраза Гаффа: «Шкода, їй не дано пожити. А втім, хто живе?»

У ролях[ред.ред. код]

Версії фільму[ред.ред. код]

Існує сім різних версій фільму, що демонструвалися:

1. Workprint version
Оригінальну робочу версію (1982, 113 хв.) показано тестовій аудиторії глядачів у Денвері в березні 1982 року. Також цю версію демонстрували у 1990 та 1992 у Лос-Анжелесі та Сан-Франциско як Режисерську версію без погодження з Ридлі Скотом. Негативні відгуки тестової аудиторії призвели до змін і створення театральної версії, в той самий час покази у 1990-х призвели до того, що студія почала створювати режисерську версію. Ця версія фільму вийшла на DVD 2007 року (5-дискове Ultimate Edition)

2. San Diego Sneak Preview
На прем'єрному показі в Сан-Дієго у травні 1982 демонстровано версію майже ідентичну до Театральної (або Домашньої) версії. Версія містила три додаткові сцени.

3. U.S. theatrical version
Театральну версію (1982, 116 хв.), що відома як оригінальна або Домашня, випущено на касетах Betamax та VHS у 1983 і на лазерних дисках 1987.

4. The International Cut
Міжнародна версія (1982, 117 хв.) також відома як невідредагована (uncut version), що містила жорстокіші сцени, ніж театральна версія для США. Спочатку ця версія не була доступна в США, її демонстровано в Європі та Азії. Пізніше випущено на VHS та лазерних дисках Criterion Collection («Criterion Edition») в Північній Америці, а 1992 перевипущено, як «видання до 10 річниці» («10th Anniversary Edition»).

5. U.S. broadcast version
Телевізійна версія (1986, 114 хв.), театральна версія, яку відредагували на CBS для показу на ТБ — зменшили кількість насильства, ненормативної лексики та оголеної натури.

6. Director's Cut
Режисерська версія (1992, 116 хв.) що схвалив Ридлі Скот, викликана недозволеним показом 1990 року — одну з робочих версій випущено на VHS та лазерних дисках 1993 і на DVD 1997. Суттєві відмінності від театральної: відсутність закадрового голосу Декарта, поновлено видалену сцену з однорогом та видалено запропонований студією щасливий кінець (Декарт та Рейчел в авті). Ридлі Скот надав пояснювальні записи та консультації для компанії Warner Bros., хоч старшим у створенні режисерської версії був зберігач фільмів Майкл Арик.

7. Final Cut
Остаточна версія від Ридлі Скота (2007, 117 хв.), або «видання до 25 річниці» («25th Anniversary Edition»), випустила компанія Warner Bros. у кінотеатрах 5 жовтня 2007 року та згодом випущено на DVD, HD DVD, and Blu-ray у грудні 2007. Це єдина версія фільму, над якою Ридлі Скот мав повний творчий контроль, адже режисерську версію готував Майкл Арик. Разом з остаточною версією було випущено велику кількість документальних матеріалів. Кульмінацією був випуск 5-ти дискового DVD «Ultimate Collector's Edition».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Jürgen Müller, Herbert Klemens. Movies of the 80s. Taschen, 2002. ISBN 3-8228-1737-6. ст. 6-7.
  2. Jha, Alok. Scientists vote Blade Runner best sci-fi film of all time. The Guardian. 
  3. Blade Runner tops scientist poll. Бі-бі-сі. 2004-08-26. 

Посилання[ред.ред. код]