Толочко Петро Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Толочко Петро Петрович
Толочко Пётр Петрович.jpg
Народився 21 лютого 1938(1938-02-21) (79 років)
Пристроми, Переяслав-Хмельницький район, Київська область
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater Київський університет
Галузь наукових інтересів археологія
Вчене звання академік НАНУ, почесний доктор РАН, професор
Науковий ступінь Доктор історичних наук
Науковий керівник Шевченко Федір Павлович
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «Знак Пошани»  — 1982
Державна премія України в галузі науки і техніки — 1983

Петро́ Петро́вич Толо́чко (нар. 21 лютого 1938, Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області) — історик, професор (1988), академік НАНУ, директор Інституту археології НАНУ (1987—2017), народний депутат України 3 і 4 скликання[1]. Входить до складу наукової ради Українського історичного журналу.

Біографія[ред.ред. код]

1960 року закінчив історико-філософський факультет Київського університету, 1966 року — аспірантуру Інституту археології АН УРСР. Кандидатська дисертація «Історична топографія стародавнього Києва», докторська дисертація «Київ і Київська земля в період феодальної роздрібненості Русі ХІІ-ХІІІ ст.»

У 1960—1961 рр. — науковий працівник Музею українського мистецтва. З 1961 року — в Інституті археології АН УРСР: молодший науковий працівник (1961—1966), вчений секретар (1966—1970), старший науковий працівник (1970—1972), завідувач відділу археології Києва (1972—1982). З 1982 року — завідувач відділу давньоруської і середньовічної археології. З 1987 року — директор Інституту археології НАН України. 1990 року П. П. Толочка обрано академіком НАН України.

У 1993—1998 роках — віце-президент НАН України.

Зробив вагомий внесок у розв'язання актуальних проблем історії східних слов'ян, Київської Русі та українського середньовіччя. Він автор близько 400 наукових праць, у тому числі 25 монографій, серед яких «Історична топографія стародавнього Києва» (1970), «Древний Киев» (1983), «Історичні портрети» (1991), «Літописи Київської Русі» (1994), «Володимир Святий — Ярослав Мудрий» (1996), «Від Русі до України» (1997) та ін. Петрові Петровичу належить понад 200 публіцистичних і белетристичних праць, у яких розглянуто важливі проблеми становлення української державності, формування політичної нації, громадянського суспільства та його еліти, визначення національної ідеї[2].

За цикл робіт з історії та археології Києва П. П. Толочко отримав Державну премію УРСР у галузі науки і техніки (1983), а за цикл праць «Давня історія України» в трьох томах, а також монографію «Етнічна історія давньої України» він удостоєний звання лауреата Державної премії України за 2002 рік. За дослідження проблем урбанізації Київської Русі йому присуджено премію НАН України ім. М. С. Грушевського (1992).

Народний депутат України 3-го (1998—2002) (по багатомандатному округу від Всеукраїнського об'єднання «Громада» 2-й номер у списку і 4-го (2002—2006) скликань (по багатомандатному округу від Виборчого блоку політичних партій «Виборчий блок Юлії Тимошенко» 9-й номер у списку.[1] Був членом Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. У своїх виступах на громадсько-політичні теми виступає проти націоналістичного потрактування історії України; у висловлюваннях щодо історичних періодів, що не є його сферою наукових інтересів, схиляється до думок та формулювань, що повторюють установки офіційної радянської історіографії. Заперечує твердження, що Голодомор був геноцидом проти українського народу[3].

П. П. Толочко — член Виконавчого комітету Міжнародної унії слов'янської археології, член-кореспондент Центрального Німецького інституту археології (Берлін), член Академії Європи (Лондон), почесний доктор Російської академії наук. Іноземний член Російської академії наук (з 2011)[4].

П. П. Толочко — один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, з 1989 по 2015 рік очолював його. Член правління Національної спілки краєзнавців України.

Він головний редактор наукового журналу «Археологія», голова редакційної ради журналу «Культура народів Причорномор'я», член редколегій часописів «Київська старовина» та «Український історичний журнал».

Батько історика Олексія Толочка.

Володіє німецькою мовою.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (16 травня 2013) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм[5]
  • Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (21 лютого 2003) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку історичної науки, активну громадсько-політичну та законотворчу діяльність[6]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (23 лютого 1998) — за визначний особистий внесок у розвиток археології, збагачення історичної науки фундаментальними дослідженнями про Київську Русь та стародавній Київ[7]
  • Орден «Знак Пошани» (1982)
  • Державна премія України в галузі науки і техніки 2002 року — за цикл праць «Давня історія України» та «Етнічна історія давньої України» (у складі колективу)[8]

Погляди[ред.ред. код]

Вважає відомості про племенний союз полян як загалом легендарні. Не згоден з торговими теоріями походження давньоруської державності та з трактуванням голодомору як геноциду українського народу. Вважає, що не було гонінь на українську культуру.[9] Про сучасне становище історії в Україні сказав таке:

«Я аналізував підручники для середньої та вищої школи. Дуже невтішна картина. Вони неймовірно ідеологізовані. У ранніх історичних періодах все проголошується українським — починаючи від Трипілля і до Київської Русі. І ці дурниці вводять у підручники, і діти, звісно, вже всмоктують цю міфологію. Наприклад, що Київську Русь створили українці. Для більш пізнього періоду, після Богдана Хмельницького — лінія суцільного неґативу. Так подається, що це була якась чорна діра в історії України[9]».

Також вважає що не варто змішувати Київську Русь і русичів з сучасними східними слов'янами — росіянами, українцями та білорусами:

«Немає нічого образливого в тому, що за часів Київської Русі ніякої України не було. Росії ж теж не було, якщо комусь від цього легше! Як я кажу, русичам і в страшному сні не могло привидітися, що хтось із них буде українцем, хтось білорусом, а хтось росіянином. Вони були просто русичами. Вони просто русичі. Давні русичі. І смішно, коли у нас кажуть, що Володимир Мономах українець, а його син Юрій Долгорукий та онук Андрій Боголюбський є москалями чистокровними. Нісенітниця!»[9]

Разом з іншими українськими науковцями, політиками, політологами написав листа президентові Віктору Ющенку. У ньому говорив про своє занепокоєння державною політикою, спрямованою, на його думку, на спотворення історії України. Вважав, що його лист справив враження на міжнародну спільноту. Його, наприклад, надрукувала французька «Фіґаро». Відповідь не надійшла. Толочко вважає, що Ющенка цей напрямок суспільної думки не цікавить[9].

Демонстративно залишив Громадську раду з питань гуманітарної політики під керівництвом президента Віктора Януковича на знак незгоди з указом Віктора Януковича про відзначення 1000-ліття Софії Київської в 2011 році, — російські академічні історики, попри розшифровані нові графіті, наполягали на традиційній пізнішій даті, яка робила Новгородську Софію старшою[10].

У своїй книзі «Давньоруська народність: уявна чи реальна» Толочко досліджує проблему: чи справді існувала давньоруська народність? На підставі комплексного вивчення джерел та історіографії, приходить до думки про існування в X-XIII століттях єдиної давньоруської етнокультурної та соціальної спільності, яка цілком відповідає поняттю народності[11].

У жовтні 2011 р. П. П. Толочко презентував у Києві доповідь С. Кургіняна «Росія-Україна: потрібна повноцінна стратегія» що була опублікована напередодні в газеті «Завтра»[12] (головний редактор — О. Проханов). Доповідь критикувала українську політику євроінтеграції, зокрема наміри отримання асоційованого членства у Європейській зоні вільної торгівлі як альтернативу включення до Митного союзу. Результатом можливого приєднання України до ЄАВТ в доповіді проголошено «геополітичну катастрофу, яку за масштабами і наслідками можна порівняти з розпадом СРСР»[13].

П. П. Толочко є автором ряду публікацій критичного характеру на тему подій Євромайдану та українського сьогодення в російських інтернет-виданнях[14][15][16].

Роботи[ред.ред. код]

Автор близько 300 наукових і понад 100 науково-популярних праць, зокрема:

  • «Історична топографія стародавнього Києва» (1970),
  • «Древний Киев» (1976),
  • Толочко П. П., Кузьмин А. Г. Начальные этапы древнерусского летописания. Москва: Издательство Московского университета, 1977, 406 с.
  • Котляр Н. Ф., Толочко П. П. Советская историография Киевской Руси. Ленинград: Наука, 1978, 280 с.
  • Толочко П. П., Котляр М. Ф. Данило Галицький. Київ: Наукова думка, 1979, 186 с.
  • «Киев и Киевская земля в период феодальной раздробленности ХІІ—ХІІІ вв.» (1982),
  • «Древний Киев» (1983),
  • «Древняя Русь» (1986),
  • «Древнерусский феодальный город» (1989),
  • «Історичні портрети» (1991),
  • «Літописи Київської Русі» (1994),
  • «Київська Русь» (1996),
  • «Володимир Святий — Ярослав Мудрий» (1996),
  • «Від Русі до України» (1997)
  • «Давня історія України: В 3-х т.» (редактор) (1998)
  • «Україна крізь віки: Т. 4. Київська Русь» (з О.Толочком) (1998)
  • «Кочевые народы степей и Киевская Русь» (1999)
  • «Етнічна історія давньої України»/ П. П. Толочко, Д. Н. Козак, О. П. Моця, В. Ю. Мурзін, В. В. Отрощенко, С. П. Сегеда (2000)
  • «Дворцовые интриги на Руси» (2001)
  • «Ярослав Мудрий» (2002)
  • «Давньоруські літописи і літописці Х — ХІІІ ст.» (2005)
  • «Археология и древняя история (в защиту исторического марксизма)» (2007)
  • ПІНЧУК Ю. А. Захист докторської дисертації П. П. Толочком // Український історичний журнал. — Київ: Наукова думка, 1981. — № 4. — С. 157-158
  • ТОЛОЧКО П.ІІ. Нестор — літописець Київської Русі // Український історичний журнал. — Київ: Наукова думка, 1981. — № 12. — С. 27-31
  • Обговорення нової концепції передісторії Київської Русі академіка Б. О. Рибакова /Ф. П. Шевченко, Б. А. Шрамко, В. Д. Баран, В. В. Ауліх, Я. Д. Ісаєвич, П. П. Толочко, М. Ф. Котляр, Г. Я. Сергієнко // Український історичний журнал. — Київ: Наукова думка, 1981. — № 10. — С. 39-53
  • Сказание о начале Печерского монастыря и его автор // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2003. — № 2. — С. 115-125
  • Повесть о походе Игоря Святославича в Ипатьевской летописи // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. — № 3. — С. 124-134
  • Статья 6731 года Галицко-Волынской летописи и время её написания // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2005. — № 4. — С. 47-53
  • Гадания по псалтыри // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. — № 5. — С. 257-259
  • Литовский князь Войшелк в русских летописях // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. — № 5. — С. 117-127
  • Толочко П. П. Недужко Ю. В. Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події // Український історичний журнал. — Київ, «Дієз-продукт», 2007. — № 5. — С. 223
  • О значении и происхождении летописного слова «сайгат» // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. — № 6. — С. 356
  • «Полъ търтака Корьсоуньского» // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. — № 7. — С. 190
  • Редакция Повести временных лет игумена Сильвестра: историческая реальность или ученая фикция? // RUTHENICA. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. — № 7. — С. 130

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Толочко Петро Петрович // Центральна виборча комісія України
  2. http://www.nbuv.gov.ua/people/tolochko.html
  3. http://web.archive.org/web/20070930185030/http://2000.net.ua/print/svobodaslova/otkreschivatsyaotproshlog.html
  4. Иностранные члены РАН. www.ras.ru. Процитовано 2017-02-21. 
  5. Указ Президента України № 278/2013 від 16 травня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня науки»
  6. Указ Президента України № 151/2003 від 21 лютого 2003 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  7. Указ Президента України № 143/98 від 23 лютого 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“»
  8. Указ Президента України № 1171/2002 від 16 грудня 2002 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2002 року»
  9. а б в г Академік Петро Толочко: «Не можна віддати на розтерзання Ющенкові нашу спільну історію» («Известия. Ру», 12.11.2008)
  10. Максим Стріха. Тож яку державу вони будують? (спроба аналізу гуманітарної політики нової влади)
  11. Толочко П. П. Древнерусская народность: воображаемая или реальная. — СПб : Алетейя, 2005. — (Славянская библиотека. Bibliotheca slavica). — ISBN 5-89239-783-6.
  12. http://old.zavtra.ru/content/view/2011-10-1141/
  13. https://tsn.ua/ukrayina/eksperti-konflikt-mizh-ukrayinoyu-i-rosiyeyu-mozhe-privesti-do-katastrofi-yaku-mozhna-porivnyati-z-rozpadom-srsr.html?action=more&sort=popular&slice=1&limit=20]
  14. Украинский академик Петр Толочко об уроках майдана: «Вдоль майдана все не так» («Российская газета», 14.03.2014)
  15. Академик Петр Толочко: грустный взгляд на Украину («ОКО ПЛАНЕТЫ», 20-03-2012)
  16. Академик Петр Толочко: «В Киевской Руси украинцев не было» («Газета „Культура“», 13.01.2015)

Статті в інтернеті[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]