Томіслав Карагеоргієвич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Томіслав Карагеоргієвич
Томислав Карађорђевић
Prince Tomislav Karadjordjevic WC photo.jpg
Принц Томіслав під час візиту до Канади, 25 листопада 1992
Народився 19 січня 1928(1928-01-19)
Белград, Королівство Югославія
Помер 12 липня 2000(2000-07-12) (72 роки)
Топола, Союзна Республіка Югославія
Поховання Опленац
Підданство Югославія
Alma mater Клер-коледж Кембриджського університету
Титул принц Югославський
Конфесія Сербська православна церква
Рід Карагеоргієвичі
Батько Александр I
Мати Марія Румунська
Брати, сестри  • Петро ІІ Карагеоргієвич і Андрій Югославський
У шлюбі з 1) Маргарита Баденська
2) Лінда Марі Бонні
Діти Від першого шлюбуː Миколай, Катерина
Від другого шлюбуː Георгій, Михайло
Нагороди Орден святого Джона
Сторінка в Інтернеті royal.rs
Герб

Герб принца Томіслава

Принц Томіслав Карагеоргієвич або Томіслав Югославський (серб. Томислав Карађорђевић), (нар. 19 січня 1928 — пом. 12 липня 2000) — югославський принц з династії Карагеоргієвичів, син короля Югославії Александра I та румунської принцеси Марії.

Від 1950 року жив у Західному Сассексі, вирощуючи яблука на своїй фермі. У 1992 році першим із югославської королівської родини повернувся на постійне місце проживання на батьківщину.

У роки вигнання брав активну участь у житті сербської еміграції та численних благодійних ініціативах.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Томіслав народився 19 січня 1928 року у Белграді. Він був другою дитиною та другим сином в родині короля Сербів, Хорватів і Словенців Александра I та його дружини Марії Румунської. Охрестили новонародженого 25 січня у Новому Палаці столиці. Своє ім'я він отримав на честь хорватського короля Томіслава I,[1] який жив у X сторіччі. Хрещеним батьком малюка став британський принц Георг, якого при дворі представляв міністр Говард Вільям Кеннард.

Томіслав із матір'ю та братами

Хлопчик мав старшого брата Петра, а наступного року народився менший — Андрій. Імена для синів батьки обрали таким чином, щоб підкреслити єдність Югославіїː ім'я Петро є традиційним сербським, Томіслав — хорватським, Андрій — словенським.[2] Марія мала також намір народити другого сина у Загребі, однак цьому завадив сильний снігопад.[3]

Про середнього сина король Александр казавː«Томмі завдає мені клопоту більше, ніж хорвати». Восени 1934, виїжджаючи до Франції, він, побачивши Томіслава, граючого на галявині, зупинив автівку та запитав сина, що йому привезти. Той на це побажав, щоб батько йшов додому.[3]

За кілька днів Александра I було вбито у Марселі. Старший брат Томіслава став королем у віці 11 років. Регентом при ньому було призначено дядька — Павла Карагеоргієвича. Спадкоємцем трону оголосили Томіслава.

На утримання родини регент виділяв 6 млн динарів. Більшу частину грошей Марія витрачала на благодійні справи.

Еміграція[ред. | ред. код]

Початкову освіту Томіслав отримав при дворі, а у віці 9 років залишив Югославію і почав навчання у британській школі Сендройд (Sandroyd School) в Кобхемі, Суррей. Матір невдовзі придбала будинок у Бедфордширі і також оселилася в Англії.

У 19411946 роках Томіслав відвідував школу Аунделл (Oundle School) у Нортгемптонширі, після чого навчався у Клер-коледжі Кембриджського університету. Вихідні зазвичай принц проводив у маєтку Барнвелл у свого родича герцога Генрі Глостерського, де близько потоваришував із кузинами Єлизаветою та Маргарет.[3]

Ще у 1941 році із вторгненням до Югославії нацистських військ, його брат Петро приєднався до родини у Англії. У 1945 році у Белграді було встановлено республіку. Всі члени династії Карагеоргієвичів були оголошені ворогами держави, втратили громадянство Югославії, їх майно було конфісковано, а в'їзд на територію країни заборонений.[4]

Після закінчення навчання у Кембриджі і не маючи змоги повернутися на батьківщину, принц Томіслав присвятив себе плодівництву. Під час навчання у коледжі у літні місяці він працював звичайним робітником у фруктовому саду в графстві Кент. А у 1950-му — придбав власну ферму у Кірдфорді в Західному Суссексі, де почав займатися розведенням яблук. На його 80 га землі одночасно росло до 17 000 дерев.[3] Цим Томіслав займався аж до повернення з еміграції.

Томіслав Карагеоргієвич

У віці 29 років Томіслав узяв шлюб із 24-річною принцесою Маргаритою Баденською. Весілля відбулося 7 червня 1957 року у замку Салем в Західній Німеччині. У подружжя народилося двоє дітейː

  • Миколай (нар.1958) — одружений із Ліліаною Ліканін, має доньку;
  • Катерина (нар.1959) — була одружена із британським юристом сером Десмондом Лоренцом да Сільва, має доньку.

Томіслава змальовували як високого, майже худого чоловіка, який завжди розмовляв м'яко і ніколи не хизувався титулом. На початку життя він взагалі некомфортно почував себе у зв'язку із королівським статусом.[3] Кузина Єлизавета Карагеоргієвич описувала його як веселу особу, близьку до народу.[5] Про себе він казав, що трохи відрізняється від своїх братів, і зовнішньо, і за характером. Вважав себе активною людиною і зауважував, що якщо нічого не робить, починає дуже нервувати.[6]

В еміграції принц підтримував сербську громаду та Сербську Православну Церкву у Великій Британії. Так, він сприяв створенню у Бурнвеллі церкви його конфесії, будівництво якої було завершено у 1968 році. Організовував численні свята і пікніки своїм коштом для громади, брав участь у численних благодійних організаціях та ініціативах.

У 1981 році було оформлене його розлучення із Маргаритою Баденською.

Наступного року 54-річний Томіслав узяв другий шлюб із 33-річною Ліндою Марі Бонні, яка була його серетаркою. Весілля відбулося у Бурнвілі у графстві Ворвікшир 16 жовтня 1982-го. У подружжя народилося двоє синівː

  • Георгій (нар.1984) — одружений із англійкою шотландського походження Фелун Райман;[7]
  • Михайло (нар.1985) — одружений із Любицею Любисавлевич.[8][9]

У 1990 році принц Томіслав відвідав Радянський Союз як почесний член белградської делегації Товариства сербсько-російської дружби.[10] За іншими даними, візит відбувся у травні 1991 року.[11][12]

У 1990 Демократична партія Сербії висунула кандидатуру Томіслава як претендента на пост президента країни, однак принц відмовився балотуватися, бажаючи повернутися до країни лише як приватна особа.[13]

Повернення на батьківщину[ред. | ред. код]

Принц Томіслав, зберігши паспорт часів монархії, жив за посвідченням особи без громадянства, виданим ООН.

Із початком громадянської війни в Югославії в 1991 році, він вирішив особисто побачити стан країни. Президент Милошевич від початку заявляв, що принц буде видворений з території аеропорту та країни відразу після прибуття, однак згодом змінив свою думку.

6 жовтня 1991 Томіслав, маючи лише старий паспорт, виданий у 1938 році, та валізу з одягом, повернувся до Белграду.[14] Звідти він автівкою попрямував до колишнього королівського притулку в Опленаці. Дорогою його вітав величезний натовп. У березні 1992 року принц повернувся до Югославії на постійне місце проживання.[10] Решту життя він провів в Опленаці, допомагаючи біженцям.[3] Також його дім став Меккою для тих, хто волів побачити єдиного живого сина короля Александра.[15] У вільний час вивчав історію держави, писав мемуари та займався виноградником.[16] Згодом до нього приєдналися дружина та сини.[17] Вільно розмовляв сербською мовою.[18]

Дежан Стоянович бере інтерв'ю у принца Томіслава, Чикаго, 1993

У 1992 році принц вперше за десятиліття побував у Старому Палаці Белграду, місці, де він народився. Від 1961 року там розмістилая міська мерія. Мер вітав гостя зі словами «Ласкаво просимо до нашого дому». «Власне, це моє», — відповів принц.[3]

У 1993 році Томіслав брав активну участь в організації святкування 60-річчя від дня заснування «Руського дому» в Белграді.[19]

Із дружиною часто навідував сербських вояків у Республіці Сербська та Республіці Сербська Країна. Заснував гуманітарній фонд Святого апостола Андрія Первозванного. Відмовився від титулу принца Боснії, який йому пропонувало присудити військове керівництво боснійських сербів. Був противником політики Слободана Милошевича.[20] Багато подорожував, цурався відкрито втручатися в повсякденну політику. Швидко став однією з найпопулярніших осіб у країні.[10] Після 1995 року кількість публікацій принца у ЗМІ різко знизилася.

Наприкінці 1998 року Томіславу офіційно повернули громадянство та вручили паспорт.[10][21]

Помер після тривалої хвороби у четвер 12 липня 2000 року. За день перед смертю дав останнє інтерв'ю британській газеті «The Times».[22]

Був похований у неділю 16 липня у Королівському мавзолеї в Опленаці.[22] Службу провів Патріарх Павло. На похороні були присутніми дружина Томіслава, діти та онука Вікторія, голова династії — небіж Александр із дружиною,[23] кузина Єлизавета, мер Белграда Зоран Джинджич, лідер опозиції Воїслав Коштуниця, політики Велімір Іліч, Владан Батіч, колишній президент республіки боснійських сербів Біляна Плавшич та безліч простого люду. Всього зібралося близько 10 тисяч чоловік.[20] До церкві можна було зайти лише за спеціальною перепусткою. Велика кількість людей просто стояла у дворі церкви, мовчки молячися.[24] У 2013 поруч із Томіславом перепоховали брата Андрія.[25] Тоді ж до Опленацу було перенесено прах його матері, брата Петра та невістки Александри.[26]

22 липня 2013 року Михайло Карагеоргієвич звернувся до Вищого суду в Белграді із клопотанням «прийняти вимоги для реабілітації покійного принца Томіслава Карагеоргієвича і визнати указ Президіума Національних Зборів Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії від 8 березня 1947 недійсним з моменту його прийняття, а також недійсними всі його юридичні наслідки».

Рішенням Вищого суду в Белграді 16 грудня 2013 року Томіслава Карагеоргієвича було повністю реабілітовано.[5]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Наталія Багратіон наприкінці 1930-х років
  • Своїм першим коханням принц Томіслав називав княжну Наталію Костянтинівну Багратіон-Мухранську.[10] Дівчиною вона навчалася у Маріінському Донському інституті, розквартированому у містечку Біла Церква в краю Банат.[27] Після випуску переїхала до Лондона, де працювала у крамниці.[28]

Титули[ред. | ред. код]

19 січня 192812 липня 2000 — Його Королівська Високість Принц Томіслав Карагеоргієвич Югославський.

Нагороди[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Александр Карагеоргієвич
PrinceAlexander I w.jpg
 
Персіда Ненадович
Persida Karadjordjevic.jpg
 
Нікола I Петрович-Негош
Nikola-Montenegro.jpg
 
Мілена Вукотич
Queen Milena of Montenegro.jpg
 
Леопольд Гогенцоллерн-Зігмарінген
Die Gartenlaube (1870) b 508.jpg
 
Антонія Марія Браганса
Antoniabraganca1845 1913.jpg
 
Альфред Единбурзький
P Alfred 1865.jpg
 
Марія Олександрівна
Maria Alexandrovna of Edinburgh by David Mossman (c.1874, Royal coll.).jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Петро I Карагеоргієвич
Peter I Karadjordjevic of Serbia.jpg
 
 
 
 
 
Любиця Чорногорська
Zorka van Montenegro.jpg
 
 
 
 
 
Фердинанд I
Ferdinand I of Romania (cropped).jpg
 
 
 
 
 
Марія Единбурзька
MarieEdinburgh.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Александр I
AlexanderIOfYugoslavia50223v.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Румунська
Queen Marie of Yugoslavia.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Томіслав
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Yust, Walter. Encyclopædia Britannica: A New Survey of Universal Knowledge, Vol 1, 1951, стор. 573 [1] (англ.)
  2. Стаття Браніслава Крівокапича «Kraljica koja je nosila patike» від 14 березня 2010 [2] (босн.)
  3. а б в г д е ж Стаття «Prince Tomislav of Yugoslavia» у газеті «The Telegraph» від 14 липня 2000 [3] (англ.)
  4. Забуті ймення. Принц Югославії [4] (рос.)
  5. а б Стаття «Реабілітовано принца Томіслава» у газеті «Вечірні новини» від 25 грудня 2013 [5] (босн.)
  6. Стаття «Odlazak princa» від 14 липня 2000 [6] (босн.)
  7. Стаття «Princeza Felon i princ Đorđe Karađorđević: Ljubav koja je bila predodređena da se desi» від 26 січня 2017 [7] (босн.)
  8. У столиці Сербії відбулося вінчання принца Михайла Карагеоргійовича та принцеси Любіци [8] (рос.)
  9. Стаття Ани Джокіч «Srpsko kraljevsko venčanje: Ženi se princ Mihailo Karađorđević» від 15 вересня 2016 [9] (босн.)
  10. а б в г д Принц Томіслав Караджорджевич [10] (рос.)
  11. «Вісті з слов'янського світу» [11] (рос.)
  12. Ілля Числов «Про Росію та Сербію» [12] (рос.)
  13. Династії Європи Нащадки сербської та чорногорської династій [13] (рос.)
  14. Митник в аеропорту, повертаючи йому паспорт, зауважив, що Томіслав змінився з того часу.
  15. Петро помер у 1970 році, Андрій — у 1990 році.
  16. Слідами подій [14] (рос.)
  17. Сербія готується до королівського весілля [15] (англ.)
  18. Карагеоргієвичі [16] (серб.)
  19. Руський дом в Белграді [17] (рос.)
  20. а б Радіо Свобода — Похорон принца Томіслава [18] (рос.)
  21. Мрія принца Карагеоргієвича [19] (босн.)
  22. а б Помер принц Томіслав [20] (серб.)
  23. Александра, який прибув після 10ː30, натовп вітав вигукамиː«Хай живе король!»
  24. «Принц помер—хай живе корольǃ»[21] (босн.)
  25. Крипта церкви Святого Георгія [22] (англ.)
  26. Стаття «Sahrana Karađorđevića: Dinastiji mir, a Srbiji pomirenje» у газеті «Вечірні новини» від 26 травня 2013 [23] (хор.)
  27. Біла Церква [24] (рос.)
  28. Від княжни Багратіон до леді Джонстон [25] (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]