Топчій Костянтин Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Топчій Костянтин Тимофійович
Топчій Костянтин Тимофійович.jpg
Народився 1900(1900)
селище при шахті «Марія» Катеринославської губернії, тепер місто Макіївка Донецької області
Помер 15 січня 1961(1961-01-15)
місто Київ
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Національність українець
Діяльність суддя, політик
Alma mater ДВНЗ ДонНТУ
Учасник Німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної Ради УРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди Орден ЛенінаОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Червоної Зірки

Костянтин Тимофійович Топчій (1900(1900), селище при шахті «Марія» Катеринославської губернії, тепер місто Макіївка Донецької області15 січня 1961, місто Київ) — український партійний діяч, 1-й секретар Полтавського обкому КП(б)У, голова Верховного Суду УРСР. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937) та депутатом Верховної Ради Української РСР 2-го (1947) скликання. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1940—1946 р. Член ЦК КП(б)У в 1946—1949 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у родині робітника-шахтаря. У березні 1912 — грудні 1914 р. — мастильник підйомної машини, у грудні 1914 — грудні 1915 р. — камеронщик, у грудні 1915 — жовтні 1917 р. — слюсар рудничної магістралі шахти № 4-6 Ясиновських рудників у місті Макіївці на Донбасі.

У жовтні 1917 — листопаді 1918 р. — червоноармієць загону Дмитра Жлоби в Червоній армії. У жовтні — листопаді 1917 р. — член РСДРП(б), вибув механічно.

У листопаді 1918 — березні 1919 р. — слюсар рудничної магістралі шахти № 4-6 Ясиновських рудників у місті Макіївці на Донбасі.

У березні 1919 — травні 1921 р. — червоноармієць 183-го стрілецького полку 21-ї Пермської стрілецької дивізії РСЧА на Південному і Західному фронтах.

Член РКП(б) з травня 1921 року.

У травні 1921 — лютому 1923 р. — курсант 5-ї військової інженерної школи у місті Томську. У лютому — вересні 1923 р. — курсант Томської губернської партійної школи.

У вересні 1923 — вересні 1928 р. — секретар Нижньо-Кринського селищного комуністичного осередку КП(б)У Харцизького району на Донбасі. У вересні 1928 — березні 1929 р. — директор дитячого містечка № 3 імені Ворошилова у селищі Нижня Кринка Харцизького району Донбасу. У березні 1929 — червні 1930 р. — секретар партійного колективу Харцизького трубного заводу «Сталь» у селищі Харцизьк.

У червні 1930 — лютому 1933 р. — студент Донецького гірничого інституту імені Артема у місті Сталіно, закінчив три курси.

У лютому 1933 — березні 1934 р. — заступник начальника Політичного відділу з партійно-масової роботи Бригадирівської машинно-тракторної станції в селі Ганнівка Козельщинського району Харківської області. У березні 1934 — квітні 1935 р. — начальник Політичного відділу машинно-тракторної станції в селі Лазірки Харківської області.

У квітні 1935 — березні 1937 р. — 1-й секретар Лазірківського районного комітету КП(б)У Харківської області. У березні — жовтні 1937 р. — 1-й секретар Лохвицького районного комітету КП(б)У Харківської області.

У жовтні 1937 — 1 червня 1938 р. — 1-й секретар Організаційного бюро КП(б)У по Полтавській області.

У червні 1938 — листопаді 1941 р. — голова Верховного Суду Української РСР. Під час Німецько-радянської війни у листопаді 1941 — серпні 1943 р. — заступник голови військових трибуналів Південно-Західного, Сталінградського, Донського і Центрального фронтів. У серпні 1943 — травні 1945 р. — голова Верховного Суду Української РСР.

23 травня — жовтень 1945 року — 1-й секретар Полтавського обласного комітету КП(б)У.

У листопаді 1945 — грудні 1948 р. — голова Верховного Суду Української РСР. У грудні 1948 — лютому 1949 р. — не працював.

У лютому 1949 — квітні 1952 р. — начальник Кам'янець-Подільського обласного управління легкої промисловості. У квітні 1952 — 1958 р. — директор Старокостянтинівського цукрового заводу в місті Старокостянтинові Кам'янець-Подільської області.

З 1958 року — персональний пенсіонер.

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Чисніков В. М. Вищі судові органи України в особах (1917–2001 рр.). «Юрид. вісник України», 2002, № 24;
  • Копиленко О. Л., Гончаренко В. Д., Зайчук О. В. Становлення і розвиток Верховного Суду України. «Вісник Верх. Суду України», 2003, № 1. В. М. Чисніков.
  • Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — Москва, РОССПЭН, 2016. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]