Традиційний азійський лак

Китайська шестикінцева таця, червоний лак по дереву, часів династії Сун (960–1279), 12–13 століття, Музей мистецтва Метрополітен

Лакована скриня часів династії Чосон, Корея, Національний музей у Сеулі

Традиційний азійський лак, також - урусі (уруші), — тверде та блискуче покриття або оздоблення, нанесене на дерево, метал чи інші матеріали - в азійських країнах виготовляється зі смоли, видобутої з дерев роду анакардієвих, як от Toxicodendron vernicifluum (лакове дерево) або споріднених дерев. Лак наноситься кількома шарами. Після висихання утворюється дуже твердий і гладкий поверхневий шар, який є міцним, водонепроникним і привабливим на дотик і зовнішнім виглядом. Азійський лак іноді розписували малюнками, інкрустували мушлями та іншими матеріалами, різьбили, а також посипали золотом і надавали інших додаткових декоративних обробок. Його властивості схожі з епоксидними смолами.

Початки техніки обробки лаком[ред. | ред. код]

можна простежити приблизно 6000 років тому. Докази використання уруші були знайдені з часів неоліту. Спочатку смолу використовували для зміцення наконечників ратищ і площиків. У 6-му столітті нашої ери техніка уруші вже досягла дуже високого художнього рівня і протягом багатьох століть була привілеєм імператорської родини та знаті як предмет розкоші. Лаком покривали миски, палички для їжі, таці, меблі, а також луки та піхви мечів, обладунки і шоломи. Лак запобігає розвитку цвілі на будь-якій поверхні, відмінно зберігає деревину від плісняви та гниття. З роками втрачає свою еластичність і стає крихким. Тому він в основному використовується до негнучких матеріалів.

Нині з цим матеріалом працюють і деякі європейські художники. Покриття має блиск, з яким не можуть зрівнятися сучасні лако-фарбові вироби. Завдяки своїй еластичності його також можна наносити на шкіряні вироби, наприклад, за допомогою техніки тиснення та трафаретного друку. Таким способом прикрашають сумки, гаманці, інше. Ліпше тримається на пористій поверхні. Серед сучасних видів уруші є і такі, які навіть тримаються на гладких поверхнях, наприклад на шклі.

"Урусі"[ред. | ред. код]

Традиційний японський лакований посуд

Сік лакових дерев роду анакардієвих містить органічний олійний токсин - урусіол. Лаки на основі урусіолу вирізняються тим, що повільно висихають і твердіють через окислення та полімеризацію, а не лише - випаровування. Основним складником смоли є урусіол, суміш різних фенолів. Для того, щоб він правильно застив, потрібне вологе і тепле середовище. Феноли окислюються і полімеризуються під дією ферментів лаккази, утворюючи субстрат, який після належного випаровування вмісту води стає твердим. Ці лаки створюють дуже міцне, довговічне покриття, яке одночасно є красивим і дуже стійким до пошкодження водою, кислотою, лугом або стирання. Смолу отримують з дерев у Східній Азії, таких як лакове дерево Toxicodendron vernicifluum і воскове дерево Toxicodendron succedaneum. Під час династії Шан (1600–1046 рр. до нашої ери) вперше були розроблені складні техніки, які використовувалися в процесі лакування, і це стало високохудожнім ремеслом. У Китаї знайдені різні доісторичні лаковані вироби, що датуються періодом неоліту. Найдавніша китайська лакована річ, червона дерев’яна чаша, знайдена у культурі Хемуду (5000–4500 роки) у Китаї. Під час династії Хань (206 – 220 роки до нашої ери) багато центрів виробництва лаку міцно утвердилися. Знання китайських методів обробки лаку поширилися з Китаю під час династій Хань, Тан і Сун. Згодом його завезли до Кореї та Японії. Торгівля лаковими виробами йшла різними шляхами на Близький Схід. Відомі застосування лаку в Китаї: труни, музичні інструменти, меблі та різні предмети побуту. Лак, змішаний з порошком кіноварі, використовується для виробництва традиційного червоного лакового посуду з Китаю.

Через порівняно складну і трудомістку технологію виробництва, він завжди належав до відносно дорожчих матеріалів. Серед розкішних лакованих предметів були і всілякі скриньки для листів, документів, запашних смол, особистих речей, щіток, точильних каменів та канцелярського приладдя. З часів Едо її також використовували в медицині. Скриньки також служили модним аксесуаром, тому їх оздоблювали дорогоцінними металами та перламутром. Самурайські обладунки та лаковані піхви мечів також є привабливими лакованими артефактами. Вівтарі повністю дерев'яні, з позолоченими деталями, часто розписують прозорим або чорним лаком. Покриття уруші залишається популярним як традиційна обробка поверхні, принаймні, як останній шар лаку. Лак також використовується як частина клеєної кераміки.

Азійський лак у Європі[ред. | ред. код]

Скриня, інкрустована перламутром, завезена з Японії до Європи у 16-му столітті

З 16-го до 17-го століття лак був вперше представлений в Європі у великих масштабах через торгівлю з японцями. До 19-го століття лакований посуд був одним із основних експортних товарів Японії, і європейські королівські особи, аристократи та релігійні діячі, як от Марія-Антуанетта, Марія Терезія та Товариство Ісуса, збирали японські лаковані вироби, розкішно прикрашені макіє. Терміни в мексиканській іспанській мові, пов’язані з лаком, такі як "maque", "urushiol" означають «лак», походять з японської мови. Деревам має бути щонайменше десять років, щоб з них можна збирати смолу. Вона застигає за допомогою процесу, який називається «акваполімеризація», поглинаючи кисень. Розміщення у вологому середовищі дозволяє йому поглинати більше кисню від випаровування води.

В Європі найвідомішими лаковими виробами є різноманітні скрині, шафи та скриньки для коштовностей. У замках, музеях і приватних колекціях Європи часто можна натрапити на чорні предмети з золотим декором, які були привезені з Японії та Китаю десь з кінця 16-го століття разом із порцеляною. Популярним предметом колекціонування у західних музеях є невелика три- або п’ятиярусна скринька, яка спочатку використовувалася для печаток і чорнильних подушечок. Японські лаковані роботи, які вироблялися лише на експорт, мають мало спільного зі звичайним японським лаком.

Виготовлення[ред. | ред. код]

Сировина, смола лакового дерева (漆の木, Urushi no Ki), спочатку мутна, але після полімеризації стає прозорою і має колір від світло-бурштинового до темно-бурштинового. Як основу для обробки лаком зазвичай використовують дерев’яні предмети або предмети з пап'є-маше, які спочатку ґрунтують пастою з уруші та глиняного порошку та шліфують вологим способом - водним каменем або наждачним папером. Предмети також можна формувати пастою з глини та уруші або з тканини, змоченої в уруші, поверх моделі.

Лак наноситься кількома шарами. Традиційно уруші часто пігментують на червоно оксидом заліза та кіновар’ю, також на чорно - сажею. Іноді в лак додають золоту або срібну пудру (蒔絵), перламутр (螺鈿), яєчну шкаралупу (卵殻). Кожен шар повинен тверднути в абсолютно безпильних умовах з високою вологістю і температурою 30 °C. Тому майстри уруші часто оселяються у віддалених гірських районах. В Японії лак часто залишали тверднути на плотах, які відтягували в море, бо над водою не було пилу, що є умовою для досягнення високого блиску. Пошкодити лакове покриття може тривале перебування на сильному сонячному світлі.

Мапа використання уруші: темнішим кольором виокремлені регіони з найбільшим його поширенням

Виробництво лаку поширене по всій Східній і Південно-Східній Азії, всюди, де росте один з декількох видів лакових дерев, як, наприклад, Toxicodendron vernicifluum (Rhus verniciflua), Toxicodendron succedancum (Rhus succedanea), Gluta usitata (Melanorrboea usitata) і Gluta laccifera (Melanorrboea laccifera).

Дерева, з яких точать сік для лаку у Таїланді, В'єтнамі, Бірмі та Тайвані, називають тіці, з родини анакардієвих. Вони теж містять урусіол. Лакування подібне, але м'якше, ніж китайським або японським лаками. Бірманський лак застигає повільніше. Необроблений лак можна забарвити на червоно додаванням оксиду заліза. Є деякі докази про його використання ще 8000 років тому. Про це свідчать археологічні розкопки у Японії та Китаї. Пізніше для створення кольорів додавали пігменти. Під час лакування китайського музичного інструменту гуцінь лак змішують із порошком оленячих рогів (або керамічним порошком), щоб надати йому більшої міцности.

Існує кілька формул урусіолу[ред. | ред. код]

Вони відрізняються довжиною ланцюга R, яка залежить від виду рослини, що виробляє урусіол. Урусіол також може відрізнятися за ступенем насичення вуглецевого ланцюга. Урусіол можна намалювати наступним чином:

, де:

R = (CH 2 ) 14 CH 3 або R = (CH 2 ) 7 CH=CH(CH 2 ) 5 CH 3 або R = (CH 2 ) 7 CH=CHCH 2 CH=CH(CH 2 ) 2 CH 3 або R = (CH 2 ) 7 CH=CHCH 2 CH=CHCH=CHCH 3 або R = (CH 2 ) 7 CH=CHCH 2 CH=CHCH 2 CH=CH 2

Свіжа смола з дерев роду Toxicodendron, в тому числі - лакового дерева, викликає контактний дерматит, спричинений урушіолом, тому її використання вимагає особливої обережности. Китайці лікували алергічну реакцію подрібненими молюсками, що нібито не дає лаку добре висохнути.

З плодів лакового дерева виготовляють"віск".

Види лаків[ред. | ред. код]

Обладунки японського самурая, полаковані на чорно

Сирі лаки:

неочищений лак, який не пройшов процес очищення, а лише гомогенізацію, містить багато води, найбільш активний і викликає найсильнішу алергічну реакцію;
високоякісний лак японського виробництва, відносно в’язкий, містить таку ж кількість води, як і неочищений, добре застигає, але також якісний, міцний і блискучий;
тип необробленого лаку, дуже в’язкий і в основному використовується для базових шарів і клеїв.

Рафіновані лаки (без додавання олії):

прозорий або медово-коричневий лак, трохи темніє після затвердіння, використовується для підкреслення структури деревини, підходить для обробки глянцевих поверхонь;
чорний, другий найпоширеніший вид уруші без додавання олії, підходить для обробки глянцевих поверхонь;
жовтуватий і прозорий лак, який використовується в техніці, в якій срібні та золоті пластівці вливаються в основні шари лаку.

Рафіновані лаки (з додаванням олії):

прозорий або чорний лак, призначений для остаточної обробки, містить 10-20% рослинної олії;
спеціальні лаки з високим відсотком додавання олії (20-25%), тому він дуже блискучий, але також дуже м’який.

Інші:

особливий вид матового лаку, використовується для отримання матової поверхні без шліфування, без порушення структури лаку.

Галерея[ред. | ред. код]

Буддійський вівтар
Ширма
Китайська різьблена лакована овальна таця, династія Юань, близько 13-го століття нашої ери
Китайська рахва [1] часів династії Мін, 16-те століття нашої ери
Скриня для одягу, прикрашена півоніями, Корея, династія Чосон, 17-те століття нашої ери
Макіє періоду Едо, 18-те століття нашої ери
Набір для вилазки [2] (маївки [3]) з оформленням сцени з казки про Ґендзі, макіє, період Едо або Мейдзі, Японія, 19-те століття
Скринька для канцелярського начиння

Література[ред. | ред. код]

Вебб, Маріанна (2000). Лак: Технологія та консервація . Оксфорд: Butterworth-Heinemann. стор. 3. ISBN 978-0-7506-4412-9.
Старк, Міріам Т. (2005). Археологія Азії . Молден, Массачусетс: Blackwell Pub. стор. 30.ISBN 1-4051-0213-6.
Ван, Чжуншу. (1982). Цивілізація Хань . Переклад зроблено KC Chang and Collaborators. Нью-Гейвен і Лондон: Yale University Press. стор. 80.ISBN 0-300-02723-0.
Інститут історії природничих наук і Академія наук Китаю, ред. (1983). Техніка і наука Стародавнього Китаю . Пекін: Преса іноземних мов. стор. 211. ISBN 978-0-8351-1001-3.
Уруші колись привабив світ urushi-joboji.com
Масаюкі Мурата.明治工芸入門стор.24. Я не я, 2017 ISBN 978-4907211110.
John J Quin, Jack C Thompson (eds): Urushi: технологія японського лаку. Caber Press, Портленд/Ор. 1995 рік, ISBN 1-887719-01-6.

Посилання[ред. | ред. код]

https://commons.m.wikimedia.org/wiki/Category:Lacquerware_of_Japan?uselang=de
Рахва: http://sum.in.ua/s/rakhva
Вилазка http://sum.in.ua/s/vylazka; маївка http://sum.in.ua/s/Majivka