Трансаляскинський нафтопровід
Трансаляскинський нафтопровід (англ. Trans-Alaska Pipeline[1], Trans-Alaska Pipeline System, TAPS[2]) — нафтогін на Алясці (США). Призначений для перекачування нафти, яку видобувають на родовищі Прадхо-Бей на Північному Схилі, до незамерзаючого порту міста Валдіз на її південному узбережжі, звідки танкери перевозять нафту на нафтопереробні заводи штату Каліфорнія[3][4].
Перетинає Аляску з півночі на південь, довжина нафтопроводу 1288 км. Складається з нафтогону сирої нафти, 12 помпових станцій, декількох сотень миль трубопроводів, що підводять до терміналу в місті Валдіз. Нафтогін є однією з найбільших подібних споруд. Належить компанії «Alyeska Pipeline Service Company[en]».
Історія[ред. | ред. код]
Нафтова криза 1973 року призвела до значного підвищення цін на нафту, особливо у США, що зробило рентабельним видобування нафти на приполярних родовищах, відкритих 1968 року. Рішення про побудову нафтопроводу (англ. Trans-Alaska Pipeline Authorization Act) ухвалили наприкінці 1973 року[1]. Втім, будівництво трубопроводу зіткнулося з багатьма проблемами, головним чином дуже низькою температурою, складною й ізольованою місцевістю. Нафтогін був одним з перших проєктів, що зіткнувся з проблемами вічної мерзлоти, необхідно було розробити нові технології будівництва в ґрунті, що промерз.
Будівництво нафтогону почалося в 1974 р. Споруджував його консорціум у складі «Бритиш петролеум», «Екссон» і «Атлантик Ричфілд» — трьох найбільших нафтових монополій, яким належали ліцензії на територію родовища Прадхо-Бей. На будівництві працювало більше 20 000 осіб з різних країн, що спричинило бурхливе зростання таких міст, як Валдіз, Фербанкс та Анкоридж.
Відкриття нафтопроводу відбулося 20 червня 1977 р. Нафтогін був повністю завантажений до кінця року. У часи найбільшої навантаженості через нього прокачували до 2 млн. барелів (320 000 м3) сирої нафти на день.
Під час експлуатації сталося кілька серйозних інцидентів, пов'язаних із розливом нафти. Серед них саботаж будівництва, помилки обслуговування, умисне ушкодження[джерело?].
Станом на 2010 рік нафтогоном сумарно було перекачано майже 16 млрд. барелів (2,5×109 м3) нафти.
Особливості нафтогону[ред. | ред. код]
Нафта, що надходить зі свердловин на поверхню, має температуру 80 °C, що не дозволяє прокладати труби в ґрунтах вічної мерзлоти, тому північний 680-кілометровий відрізок до долини Юкону переважно прокладено над землею, на спеціальних шестиметрових опорах. Південний відрізок нафтогону прокладено в траншеях глибиною 4-6 м через те, що за час транспортування нафти (від Прадхо-Бей до порту Валдіз) становить 4,5 доби, так що наприкінці траси в результаті природного охолодження її температура опускається до 30 °C. Траса нафтогону перетинає два високі гірські хребти і 800 річок та струмків, серед яких такі великі річки, як Юкон і його притока Танана.
У районі траси кочують оленячі стада чисельністю до 100 000 голів. На південному відрізку нафтогін прокладено під землею, він не заважає оленям. На північному відрізку для оленів зроблено проходи.
Має довжину 1288 км при діаметрі труб 1200 мм (48 дюймів) Його пропускну спроможність, що становила спочатку 23 млн т нафти на рік, потім довели до 80 і до 120 млн т. Загальна вартість будівництва сягнула 7 млрд дол., не рахуючи приблизно таких самих витрат на охорону довкілля.
Є одним з найзахищеніших трубопроводів у світі[5]. Спроєктований інженером Єгором Поповим так, щоби витримати землетрус магнітудою[уточнити] до 8,5 балів[джерело?]. Його проклали над землею на спеціальних опорах з компенсаторами на гравійних подушках, що дозволяє трубі ковзати по металевих рейках у горизонтальному напрямку майже на 6 м, і на 1,5 метра вертикально. Крім того траса нафтогону прокладена ламаною (зигзагоподібною) лінією для компенсації напружень, що зумовлюються поздовжніми сейсмічними коливаннями та температурним розширенням труб.
У листопаді 2002 року в Деналі стався землетрус магнітудою 7,9 балів[6], але нафтогін залишився неушкодженим.
Для функціонування нафтогону необхідно, щоб по ньому прокачували деякий обсяг нафти, хоча він, на відміну від максимального, точно не відомий. Менші потоки збільшують термін служби труб і устаткування.[2]. У 2012 році обсяг знизився до 600 тис. барелів (95 000 м3) на день, що значно менше проєктних норм. Малий обсяг прокачують трубопроводом повільніше, через що температура нафти знижується більше, ніж під час перекачуванні великого обсягу. Під час переохолодженні відбувається випадання твердого осаду (парафінів) і можливе виникнення пробок, які потребуватимуть зупинки трубопроводу й ремонту[2]. 2011 року в звіті компанії Alyeska пропонувалося оснастити насосні станції підігрівниками, щоб уникнути переохолодження, при цьому стало б можливим зменшити потоки до приблизно 350 тис. барелів (56 000 м3) на день.[2]
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б Trans-Alaska Pipeline Authorization Act. Архів оригіналу за 29 листопада 2010. Процитовано 9 травня 2019.
- ↑ а б в г Alan Bailey (15 січня 2012). A TAPS bottom line. Petroleum News. Процитовано 27 жовтня 2012.
- ↑ Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- ↑ Трансаляскинский нефтепровод
- ↑ Як нафта змінила Аляску
- ↑ The 2002 Denali Fault earthquake Magnitude 7.9 near Denali National Park, AK (англ.)
Див. також[ред. | ред. код]
|
