Трансаляскинський нафтогін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
OilPipeAlaska.JPG
Схема Трансаляскинського нафтогону

Трансаляскинський нафтогін — нафтогін в США. Призначений для перекачування нафті, що добувається на родовищі Прадхо-Бей на півночі Аляски, в порт міста Валдіз на її півдні.

Перетинає штат Аляска з півночі на південь, довжина нафтопроводу 1288 км. Складається з нафтогону сирої нафти, 12 насосних станцій, декількох сотень миль трубопроводів, що підводять, до терміналу в місті Валдіз. Нафтогін є однією з найбільших подібних споруд. Належить компанії «Alyeska Pipeline Service Company».

Історія[ред.ред. код]

Будівництво зіткнулося з безліччю проблем, головним чином дуже низькою температурою, складною й ізольованою місцевістю. Нафтогін був одним з перших проектів, що зіткнувся з проблемами вічної мерзлоти, необхідно було розробити нові технології будівництва в ґрунті, що промерз.

Будівництво нафтогону почалося у 1974 р. Споруджував його консорціум в складі «Бритіш петролеум», «Екссон» і «Атлантик Ричфілд» — трьох найбільших нафтових монополій, яким належали ліцензії на територію родовища Прадхо-Бей. На будівництві працювало більше 20 тис. чоловік з різних країн, що спровокувало бурхливе зростання таких міст як Валдіз, Фербанкс і Анкоридж.

Відкриття нафтопроводу відбулося 20 червня 1977 р. Перший барель нафти було перекачане нафтогоном у 1977 році. Нафтогін був повністю завантажений до кінця року. Відтоді сталося декілька серйозних інцидентів, пов'язаних з розливом нафти. Серед них саботаж будівництва, помилки обслуговування, умисне ушкодження.

Станом на 2010 рік, по нафтогоном сумарно було перекачано майже 16 мільярдів барелів нафти.

Особливості нафтогону[ред.ред. код]

Маршрут Трансаляскинського нафтогону у профілі

Нафта з родовища Прадхо-Бей, що поступає зі свердловин на поверхню, має температуру 80 °C, що не дозволило прокладати труби в ґрунтах вічної мерзлоти, тому північний її 680-кілометровий відрізок до долини Юкону переважно прокладено над землею, на спеціальних шестиметрових опорах. Південний же відрізок нафтогону прокладено в траншеях глибиною 4-6 м через те що за час транспортування нафти (за допомогою 12 насосних станцій) від Прадхо-Бей до незамерзаючого порту Валдіз на півдні Аляски складає 4,5 доби, так що у кінці траси в результаті природного охолодження її температура опускається до 30 °C. Траса нафтогону перетинає два високі гірські хребти і 800 річок і струмків, серед яких такі великі річки, як Юкон і його притока Танана.

У районі траси кочують оленячі стада чисельністю до 100 тис. голів. На південному відрізку нафтогін, прокладено під землею, не заважає цим оленям. А на північному відрізку зроблені спеціальні проходи для оленів.

Має довжину 1288 км при діаметрі труб 1200 мм (48-дюймовів) Його пропускна спроможність, що складала спочатку 23 млн т нафти на рік, потім була доведена до 80 і 120 млн т. загальний вартість будівництва сягнуло 7 млрд дол., не рахуючи приблизно таких же витрат на охорону довкілля.

Є одним з найбільш захищених трубопроводів у світі. Трансаляскинський нафтогонів було спроектовано інженером Єгором Поповим так, щоб витримати землетрус магнітудою до 8,5 балів. Його було прокладено над землею на спеціальних опорах з компенсаторами, що дозволяють трубі ковзати по спеціальних металевих рейках в горизонтальному напрямі майже на 6 м, за допомогою спеціальної гравійної подушки, і на 1,5 метра вертикально. Крім того прокладення траси нафтогону здійснювалося зигзагоподібною ламаною лінією для компенсації напруги, що викликається зміщенням ґрунту при дуже сильних подовжніх сейсмічних коливаннях, а також і при температурному розширенні.

У листопаді 2002 року стався землетрус в Деналі магнітудою 7,9 балів, але нафтогін залишився цілий.

Для функціонування нафтогону необхідно, щоб по ньому прокачувався деякий обсяг нафти, хоча він, на відміну від максимального, точно не відомий. Менші потоки збільшують термін служби труб і устаткування.[1]. У 2012 році обсяг знизився до 600 тис. барелів на день, що значно нижче проектних норм. Малі обсяги нафти вимагають повільнішого прокачування по трубопроводах, через що температура нафти знижується значніше, ніж при перекачуванні великих обсягів. При переохолодженні відбувається випадання твердого осаду (парафінів) і можливе виникнення заторів, які зажадають зупинки трубопроводу і ремонту[1]. У 2011 в звіті Alyeska пропонувалося оснастити насосні станції підігрівниками, щоб уникнути переохолодження, при цьому стали б можливі потоки близько 350 тис. б/д.[1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Alan Bailey (January 15, 2012). A TAPS bottom line. Petroleum News. Процитовано October 27, 2012. 

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]