Трансністрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Можливо, ви шукали статтю Придністров'я
Guvernământul Transnistria
Губернаторство Трансністрія
Цивільна адміністрація
1941 – 1944
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Губернаторства Трансністрія
Трансністрія — румунський та молдовський географічний термін, на позначення регіону між річками Дністер та Південний Буг, який раніше входив до складу Османської імперії (провінція Єдісан)
Столиця Тирасполь,
Одеса (з 17 жовтня 1941)[1]
Мови румунська, російська, німецька
Релігії православ’я
Державний устрій Цивільна адміністрація
Губернатор
 - 1941 — 1944 Георге Алексяну
Історія
 - Німецько-румунський договір у Бендерах від 30 серпня 1941 19 серпня 1941
 - Передача Трансністрії румунському військовому командуванню 29 січня 1944
Площа 40 000 км2
Населення
 -  2 200 000 осіб
     Густота 55 осіб/км² 
Попередник
Наступник
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1937–1949).svg Українська РСР
Flag of Moldavian SSR (1941-1952).svg Молдавська РСР
Українська РСР Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1937–1949).svg
Молдавська РСР Flag of Moldavian SSR (1941-1952).svg

Трансні́стрія (рум. Transnistria, Задністров'я) — адміністративно-політична одиниця на південному заході сучасної України, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 повітів (жудеців) (19 серпня 1941 — 29 січня 1944)

Історія[ред. | ред. код]

Трансністрія (таку назву вживали румунські історики з початку 20 століття для земель на схід від Дністра) охоплювала територію (близько 40 000 км² з 2,2 млн меш.) між Дністром і Південним Бугом до річок Лядової і Рову на півночі і поділялася на 13 повітів і 65 районів. Губернатором Трансністрії призначено Георге Алексяну з осідком в Одесі (спершу в Тирасполі); він підпорядковувався «Військово-цивільному кабінетові для управління Басарабією, Буковиною і Трансністрією» при Раді міністрів Румунії.

Адміністрація Трансністрії була з вихідців із Румунії. Спеціальні комісії «румунізації й колонізації» румунізували наддністрянські повіти, а офіційно вживаними мовами були румунська, російська й німецька.

Обстановка на фронті у січні 1944 р., пов’язана з наближенням радянської армії до кордонів губернаторства, привела до істотних змін — цивільне управління в Трансністрії було скасовано. Тепер влада в межиріччі Богу і Дністра перейшла до румунського військового командування, внаслідок чого відбулося скорочення адміністративного апарату. Всі дирекції губернаторства, так само як і міські, було ліквідовано. Натомість було утворено лише дві; в межах їх компетенції були питання адміністрації та економіки. За німецьким зразком повітову структуру було замінено на дистрикти.

18 березня 1944 р. німці змусили своїх румунських союзників підписати протокол про передачу територій між Дністром та Бугом генералу Аулебу, уповноваженому Верховного Головнокомандування німецької армії. Територія перейшла до рук німецького командування і фактично перебувала під ним до початку квітня 1944 р.[1]

Повіти[ред. | ред. код]

Зворотній бік фронтових документів, що були видані інженер-капітану Турбаєвському К. І. в Одесі 24 серпня 1944 року перед десантом у Жебріяни — Вилкове. Для економії паперу документи іноді писалися на офіційних бланках Трансністрії. Це бланк документа на отримання фінансових коштів для репатріантів з Румунії, що переїжджають на Україну.

Голокост[ред. | ред. код]

При кінці 1941 з Бесарабії й Буковини до Трансністрії переселено близько 110 000 євреїв, де багато з них і загинуло; а в квітні 1943 року з Рибницького до Очаківського повіту евакуйовано 3 000 українців.

Освіта[ред. | ред. код]

1943 року було 1300 чотирикласних і 700 семикласних шкіл. У школах навчання відбувалося українською, а також румунською (10%), російською і німецькою мовами. В Одесі діяли високі школи, зокрема університет з російською мовою навчання. Українська культурна діяльність була заборонена.

Економіка[ред. | ред. код]

Coat of Arms of Odesa Oblast.svg
Основні державні та
адміністративно-територіальні
формування на території Одещини
Flag of Russia.svg Новоросійське генерал-губернаторство
Coat of Arms of Kherson Governorate.png Одеський повіт
Red flag.svg Одеська радянська республіка
Red flag.svg Бессарабська Радянська Соціалістична Республіка
Flag of Russia.svg Новоросійська область
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919–1929).svg Одеська губернія
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929–1937).svg Одеська округа
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929–1937).svg Одеський район
Flag of Romania.svg Трансністрія
Coat of Arms of Odesa Oblast.svg Одеська область

Спершу румунська адміністрація зберігала колгоспи й радгоспи, а з березня 1942 року колгоспи перетворено на «трудові громади», що поділялися на бригади з 20-30 родин, які були зобов'язані обробляти по 200-400 га землі. Промислові і торгові підприємства були віддані в користування румунським урядовцям або державним кооперативам.

Церковне життя[ред. | ред. код]

На церковному відтинку румуни передали православне населення під опіку румунському патріархату в Бухаресті, який вислав до Одеси «Румунську православну місію Трансністрії». Місію спершу очолював архімандрит Ю. Скрібан, потім митрополит Вісаріон Пую (1942) і єпископ Антін Ніка (1943) (всі румуни). Діяли також місцеві православні священики УАПЦ, «тихонівці» й «обновленці». Усього було 300 — 400 церков (з 617 священиків) і 12 монастирів.

Кінець Трансністрії[ред. | ред. код]

З наближенням фронту на початку 1944 року Трансністрію передано румунській, згодом німецькій військовій управі. У березні 1944 року на територію Трансністрії ввійшли радянські війська.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]