Транспорт Ірану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Ірану M:
Транспортна система Ірану (англ.)
Транспортна система Ірану (англ.)
Територія
Площа 1,6 млн км² (18-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Демавенд (5671 м)
Повітряний
Аеропортів 319 (22-ге)
Наземний
Автошляхів 198,9 тис. км (27-ме)
Залізниць 8,5 тис. км (24-те)
Водний
Узбережжя 2440 + 740 км
Головний порт Абадан
Водних шляхів 850 км (69)
Найдовша річка Карун (950 км)
Найбільше озеро Урмія (5,2 тис. км²)
Трубопровідний
Трубопроводів 38,9 тис. км
Міський
Метрополітени 1
Адміністрування
Орган Міністерство шляхів і міського розвитку
Голова міністр Аббас Ахмад Ахунді

Транспорт Ірану представлений автомобільним [⇨], залізничним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським, річковим і озерним) [⇨] і трубопровідним [⇨], у населених пунктах [⇨] та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 1 648 195 км² (18-те місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна; максимальна дистанція з півночі на південь — 2215 км, зі сходу на захід — 1370 км[2][3]. Географічне положення Ірану дозволяє країні контролювати транспортні шляхи з Близького Сходу до Центральної і Південної Азії, гирло Перської затоки, сполучення між регіонами Перської затоки і Каспійського моря[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів в Ірані, станом на 2010 рік, дорівнює 198 866 км, з яких 160 366 км із твердим покриттям (1 948 км швидкісних автомагістралей) і 38 500 км без нього (26-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 8 484 км (24-те місце у світі), з яких 94 км широкої 1676-мм колії, 8 3895 км стандартної 1435-мм колії (1895 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 319 аеропортів (22-ге місце у світі), з них 140 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 179 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 42 (1);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 29 (2);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 26 (9);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 36 (135);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 7 (32)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 15 авіапідприємств, які оперують 228 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 15,0 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 107,3 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 26 гелікоптерних майданчиків[1].

Іран є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — EP, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Ірану мають літерний код ІКАО, що починається з — OI[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Бендер-Асалуе, Бендер-Аббас, Бендер-Емам. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Бендер-Аббас — 2,75 млн контейнерів (TEU)[1].

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 76 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (60-те місце у світі), з яких: балкерів — 8, суховантажів — 51, танкерів для хімічної продукції — 3, контейнеровозів — 4, газовозів — 1, вантажно-пасажирських суден — 3, нафтових танкерів — 2, рефрижераторів — 2, ролкерів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 2 (Об'єднаних Арабських Еміратів); зареєстровані під прапорами інших країн — 71 (Барбадосу — 5, Кіпру — 10, Гонконгу — 3, Мальти — 48, Панами — 5)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом більше за 500 тонн, 2012 року становила 850 км (69-те місце у світі)[1]. Головна водна транспортна артерія країни — річка Карун. Судноплавне гірське солоне озеро Урмія.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Ірані, станом на 2013 рік, становила 21,75 тис. км; трубопроводів зрідженого газу — 570 км; нафтогонів — 8 625 км; продуктогонів — 7 937 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство шляхів і міського розвитку. Станом на 8 серпня 2016 року міністерство в уряді Есхака Джахангірі очолював Аббас Ахмад Ахунді[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Iran : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 16 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Iran : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 16 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]