Транспорт Іспанії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Іспанії M:
Транспортна система Іспанії (англ.)
Транспортна система Іспанії (англ.)
Територія
Площа 505,4 тис. км² (52-ге)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Тейде (3718 м)
Повітряний
Аеропортів 150 (38-ме)
Наземний
Автошляхів 683,2 тис. км (11-те)
Залізниць 16,1 тис. км (17-те)
Водний
Узбережжя 4964 км
Водних шляхів 1,0 тис. км (63-тє)
Трубопровідний
Трубопроводів 14,56 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство розвитку
Голова міністр Іньїго де ла Серна Хернайс

Транспорт Іспанії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 505 370 км² (52-ге місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна; максимальна дистанція з півночі на південь — 880 км, зі сходу на захід — 1040 км[2][3]. Географічне положення Іспанії дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи в Атлантиці між Європою, Африкою та Південною Америкою; західну частину акваторії Середземного моря, вихід з нього; транспортні коридори через гірські перевали Піренеїв, сухопутне сполучення з країнами Європи для Португалії[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Іспанії, станом на 2012 рік, дорівнює 683 175 км із твердим покриттям (16 205 км швидкісних автомагістралей) (11-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 16 102 км (17-те місце у світі), з яких 11 873 км широкої 1668-мм колії (6 488 км електрифіковано), 2 312 км стандартної 1435-мм колії (2 312 км електрифіковано), 1 8849 км вузької 1000-мм колії (807 км електрифіковано), 28 км вузької 914-мм колії (28 км електрифіковано), 36 км вузької 600-мм колії[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 150 аеропортів (38-ме місце у світі), з них 99 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 51 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 18 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 14 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 19 (2);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 24 (13);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 24 (36)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 20 авіапідприємств, які оперують 414 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 60,8 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,0 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 10 гелікоптерних майданчиків[1].

Іспанія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — EC, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Іспанії мають літерний код ІКАО, що починається з — LE[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Алгекірас, Барселона, Більбао, Картахена, Уельва, Таррагона, Валесія, Ла-Пальма і Санта-Крус-де-Тенерифе на Канарських островах. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Алгекірас — 3,6 млн, Барселона — 2,0 млн, Валенсія — 4,33 млн, Ла-Пальма — 1,3 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють у портах: Барселона, Більбао, Картахена, Уельва, Мугардос, Сагунто.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 132 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (44-те місце у світі), з яких: балкерів — 7, суховантажів — 19, танкерів для хімічної продукції — 8, контейнеровозів — 5, газовозів — 12, вантажно-пасажирських суден — 43, нафтових танкерів — 18, рефрижераторів — 4, ролкерів — 9, автовозів — 7[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 27 (Канади — 4, Німеччини — 4, Італії — 1, Мексики — 1, Норвегії — 10, Російської Федерації — 6, Швейцарії — 1); зареєстровані під прапорами інших країн — 103 (Анголи — 1, Аргентини — 3, Багамських Островів — 6, Бразилії — 12, Кабо-Верде — 1, Кіпру — 6, Ірландії — 1, Мальти — 8, Марокко — 9, Панами — 30, Перу — 1, Португалії — 18, Уругваю — 5, Венесуели — 1, невстановленої приналежності — 1)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 1 000 км (63-тє місце у світі)[1]. Головні водні транспортні артерії країни — нижня течія річок Гвадалаквівір на півдні й Ебро на сході.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Іспанії, станом на 2013 рік, становила 10 481 км; нафтогонів — 616 км; продуктогонів — 3 461 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство розвитку. Станом на 8 листопада 2016 року міністерство в уряді Маріано Рахоя Брея очолював Іньїго де ла Серна Хернайс[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Spain : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 October. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Spain : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 October. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]