Транспорт Аргентини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Транспорт Аргентини M:
Транспортна система Аргентини (англ.)
Транспортна система Аргентини (англ.)
Територія
Площа 2,8 млн км² (8-ме)
Рельєф рівнинний
Найвища точка гора Аконкагуа (6960 м)
Повітряний
Аеропортів 1138 (6-те)
Наземний
Автошляхів 231,4 тис. км (22-ге)
Залізниць 36,9 тис. км (8-ме)
Водний
Узбережжя 4989 км
Головний порт Буенос-Айрес
Водних шляхів 11,0 тис. км (12-те)
Найдовша річка Парана ( км)
Трубопровідний
Трубопроводів 39,85 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту
Голова міністр Гіллермо Дітріч

Транспорт Аргентини представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 2 780 400 км² (8-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — видовжена в меридіональному напрямку, звужується к півдню; максимальна дистанція з півночі на південь — 3700 км, зі сходу на захід — 1575 км[2][3]. Географічне положення Аргентини дозволяє країні контролювати транспортні шляхи до акваторії Тихого океану через південноандські перевали та Магелланову протоку; вихід до вод Атлантичного океану Болівії, Парагваю та південним штатам Бразилії водними магістралями через Ла-Плату; морські шляхи з Атлантики до Південного океану та Антарктики[4].

Історія становлення і розвитку[ред.ред. код]

Автомобільний[ред.ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Аргентині, станом на 2004 рік, дорівнює 231 374 км (21-ше місце у світі), з яких 69 412 км із твердим покриттям (734 км швидкісних автомагістралей) і 161 962 км без[1].

Залізничний[ред.ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 36 917 км (8-ме місце у світі), з яких 26 391 км широкої 1676-мм колії (149 км електрифіковано), 2 7451 км стандартної 1435-мм колії (411 км електрифіковано), 7 5233 км вузької 1000-мм колії і 258 км вузької 750-мм колії[1].

Повітряний[ред.ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 1138 аеропортів (6-те місце у світі), з них 161 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 977 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 4 (1);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 29 (1);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 65 (43);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 53 (484);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 10 (448)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 6 авіапідприємств, які оперують 107 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 14,25 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 243,8 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 2 гелікоптерні майданчики[1].

Аргентина є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — LV, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Аргентини мають літерний код ІКАО, що починається з — SA[1].

Водний[ред.ред. код]

Морський[ред.ред. код]

Головні морські порти країни: Баїя-Бланка, Буенос-Айрес, Ла-Плата, Пунта-Колорада, Ушуайя. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Буенос-Айрес — 1,85 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють у портах: Баїя-Бланка.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 36 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (80-те місце у світі), з яких: балкерів — 1, суховантажів — 5, танкерів для хімічної продукції — 6, контейнеровозів — 1, вантажно-пасажирських суден — 1, нафтових танкерів — 18, рефрижераторів — 4[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 14 (Бразилії — 1, Чилі — 6, Іспанії — 3, Тайваню — 2, Великої Британії — 2); зареєстровані під прапорами інших країн — 15 (Ліберії — 1, Панами — 5, Парагваю — 5, Уругваю — 1)[1].

Річковий[ред.ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 11 тис. км (12-те місце у світі)[1]. Головні водні транспортні артерії країни: Парана, Уругвай.

Головні річкові порти країни: Арройо-Секо, Розаріо, Сан-Лоренсо-Сан-Паран на Парані.

Трубопровідний[ред.ред. код]

Загальна довжина газогонів у Аргентині, станом на 2013 рік, становила 29 930 км; трубопроводів зрідженого газу — 41 км; нафтогонів — 6 248 км; продуктогонів — 3 631 км[1].

Міський громадський[ред.ред. код]

Державне управління[ред.ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 23 січня 2017 року міністерство в уряді Маурісіо Макрі очолював Гіллермо Дітріч[6].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т (англ.) Argentina // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 18 грудня. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. (англ.) Argentina // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 18 грудня. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред.ред. код]

Українською[ред.ред. код]

Англійською[ред.ред. код]

Російською[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]