Транспорт Бельгії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Бельгії M:
Транспортна система Бельгії (англ.)
Транспортна система Бельгії (англ.)
Територія
Площа 305,3 тис. км² (141-ше)
Рельєф рівнинний
Найвища точка гора Ботранж (694 м)
Повітряний
Аеропортів 41 (102-ге)
Наземний
Автошляхів 154,0 тис. км (33-тє)
Залізниць 3,6 тис. км (50-те)
Водний
Узбережжя 66,5 км
Головний порт Остенде
Водних шляхів 2,0 тис. км (41-ше)
Трубопровідний
Трубопроводів 3828 км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту
Голова міністр Франсуа Беллот

Транспорт Бельгії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 30 528 км² (141-ше місце у світі)[1]. Форма території країни — видовжена в субширотному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 225 км, зі сходу на захід — 274 км[2][3]. Географічне положення Бельгії дозволяє країні контролювати головні транспортні шляхи між країнами Західної Європи — «перехрестя Європи»; морські маршрути з Північного моря до Атлантики через протоку Ла-Манш[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Бельгії, станом на 2010 рік, дорівнює 154 012 км, з яких 120 514 км із твердим покриттям (1 756 км швидкісних автомагістралей) із твердим покриттям і 33 498 км без нього (31-ше місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 3 592 км (50-те місце у світі), з яких 3 592 км стандартної 1435-мм колії (2 960 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 41 аеропорт (102-ге місце у світі), з них 26 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 15 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 6 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 9 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 2 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (0);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 8 (15)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 7 авіапідприємств, які оперують 117 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 11,19 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,46 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Бельгія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — OO, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Бельгії мають літерний код ІКАО, що починається з — EB[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Остенде, Зебрюгге. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Антверпен — 8,67 млн, Зебрюгге — 2,21 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінал для імпорту скрапленого природного газу діє в порту Зебрюгге.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 87 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (56-те місце у світі), з яких: балкерів — 23, суховантажів — 15, танкерів для хімічної продукції — 5, контейнеровозів — 4, газовозів — 23, пасажирських суден — 2, нафтових танкерів — 8, ролкерів — 7[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 15 (Данії — 4, Франції — 7, Російської Федерації — 1, Великої Британії — 2, Сполучених Штатів Америки — 1); зареєстровані під прапорами інших країн — 107 (Багамських Островів — 6, Камбоджі — 1, Кіпру — 3, Франції — 7, Гібралтару — 1, Греції — 17, Гонконгу — 26, Ліберії — 1, Люксембургу — 11, Мальти — 7, Маршаллових Островів — 1, Мозамбіку — 2, КНДР — 1, Панами — 1, Португалії — 8, Російської Федерації — 4, Сент-Кіттсу іНевісу — 1, Сент-Вінсенту і Гренадин — 7, Сінгапуру — 1, Вануату — 1)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 2 043 км(41-ше місце у світі)[1]. З яких лише 1 528 км постійно використовуються для перевезення грузів і пасажирів.

Головні річкові порти країни: Антверпен і Гент на Шельді, Брюссель на Сенні; Льєж на Мезі.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Бельгії, станом на 2013 рік, становила 3 139 км; нафтогонів — 154 км; продуктогонів — 535 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 15 вересня 2016 року міністерство в уряді Шарля Мішеля очолював Франсуа Беллот[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Belgium : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Belgium : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]