Транспорт Болівії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Болівії M:
Транспортна система Болівії (англ.)
Транспортна система Болівії (англ.)
Територія
Площа 1,1 млн км² (28-ме)
Рельєф гірський на заході
рівнинний на сході
Найвища точка гора Невадо-Сахама (6542 м)
Повітряний
Аеропортів 855 (7-ме)
Наземний
Автошляхів 80,5 тис. км (61-ше)
Залізниць 3,5 тис. км (51-ше)
Водний
Узбережжя 0 км
Водних шляхів 10,0 тис. км (13-те)
Трубопровідний
Трубопроводів 9646 км
Адміністрування
Орган Міністерство зв'язку
Голова міністр Гізела Лопес Рівас

Транспорт Болівії представлений автомобільним [⇨], залізничним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським, річковим і озерним) [⇨] і трубопровідним [⇨], у населених пунктах [⇨] та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 1 098 581 км² (28-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — відносно компактна, трохи видовжена в меридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 1450 км, зі сходу на захід — 1285 км[2][3]. Географічне положення Болівії дозволяє країні контролювати сухопутні транспортні шляхи між сусідніми південноамериканськими країнами — Бразилією, Перу, Парагваєм і Аргентиною[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Болівії, станом на 2010 рік, дорівнює 80 488 км, з яких 6 850 км із твердим покриттям і 73 638 км без нього (59-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 3 504 км (51-ше місце у світі), з яких 3 504 км вузької 1000-мм колії[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 855 аеропортів (7-ме місце у світі), з них 21 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 834 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 5 (1);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 4 (4);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 6 (47);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 6 (151);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (631)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 7 авіапідприємств, які оперують 39 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 2,5 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 9,45 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

Болівія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — CP, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Болівії мають літерний код ІКАО, що починається з — SL[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морский[ред. | ред. код]

Хоча Болівія втратила вихід до вод Тихого океану в XIX столітті вона має вільний превільований доступ до морських портів Чилі, Аргентини, Бразилії і річкових пристаней у Парагваї.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 18 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (98-ме місце у світі), з яких: балкерів — 1, суховантажів — 14, нафтових танкерів — 1, ролкерів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 5 (Сирії — 4, Великої Британії — 1)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 10 000 км (13-те місце у світі)[1]. Водні транспортні артерії країни розташовуються лише на півночому сході. Судноплавство можливе також акваторією високогірних озер Тітікака й Поопо.

Головні річкові порти країни: Пуерто-Агірре на річці Парагвай.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Болівії, станом на 2013 рік, становила 5 457 км; трубопроводів зрідженого газу — 51 км; нафтогонів — 2 511 км; продуктогонів — 1 627 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство зв'язку. Станом на 1 лютого 2017 року міністерство в уряді Хуана Ево Моралеса Айми очолювала Гізела Лопес Рівас[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Bolivia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 21 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Bolivia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 21 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]