Транспорт Грузії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Грузії M:
Транспортна система Грузії (англ.)
Транспортна система Грузії (англ.)
Територія
Площа 69,7 тис. км² (121-ше)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Шхара (5201 м)
Повітряний
Аеропортів 22 (135-те)
Наземний
Автошляхів 19,1 тис. км (113-те)
Залізниць 1,4 тис. км (81-ше)
Водний
Узбережжя 310 км
Головний порт Батумі
Найдовша річка Ріоні (327 кілометр)
Трубопровідний
Трубопроводів 2,8 тис. км
Міський
Метрополітени 1
Адміністрування
Орган Міністерство регіонального розвитку та інфраструктури
Голова міністр Зураб Алавідзе

Транспорт Грузії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 69 700 км² (121-ше місце у світі)[1]. Форма території країни — витягнута в субширотному напрямку в міжгірному прогині Великого і Малого Кавказів; максимальна дистанція з півночі на південь — 280 км, зі сходу на захід — 570 км[2][3]. Географічне положення Грузії дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між басейнами Каспійського і Чорного морів; з Північного Кавказу до Близького Сходу[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів в Грузії, станом на 2012 рік, дорівнює 19 109 км із твердим покриттям (69 км швидкісних автомагістралей) (113-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 1 363 км (81-ше місце у світі), з яких 1 326 км широкої 1520-мм колії (1 251 км електрифіковано), 37 км вузької 912-мм колії (37 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 22 аеропорти (135-те місце у світі), з них 18 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 4 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 7 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 3 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 5 (2);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 2 (1)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 5 авіапідприємств, які оперують 13 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 232,3 тис. осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 185,04 тис. тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 2 гелікоптерні майданчики[1].

Грузія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — 4L, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Грузії мають літерний код ІКАО, що починається з — UG[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Батумі, Поті.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 142 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (40-ве місце у світі), з яких: балкерів — 13, суховантажів — 114, танкерів для хімічної продукції — 1, контейнеровозів — 1, газовозів — 1, вантажно-пасажирських суден — 1, нафтових танкерів — 3, рефрижераторів — 1, ролкерів — 5, автовозів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 95 (Болгарії — 1, Китайської Народної Республіки — 10, Єгипту — 7, Гонконгу — 3, Ізраїлю — 1, Італії — 2, Латвії — 1, Лівану — 1, Румунії — 7, Російської Федерації — 6, Сирії — 24, Туреччини — 14, Об'єднаних Арабських Еміратів — 2, Великої Британії — 5, України — 10, Сполучених Штатів Америки — 1); зареєстровані під прапорами інших країн — 1 (невстановленої приналежності)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

     Баку — Джейхан (1773 км);
     Баку — Новоросійськ (1400 км);
     Баку — Супса (837 км);
     Баку — Тбілісі — Ерзерум (690 км)

Загальна довжина газогонів в Грузії, станом на 2013 рік, становила 1 596 км; нафтогонів — 1 175 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство регіонального розвитку та інфраструктури. Станом на 29 грудня 2016 року міністерство в уряді Гіоргі Квірікашвілі очолював Зураб Алавідзе[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Georgia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 11 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Georgia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 11 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]