Транспорт Китаю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Китаю M:
Транспортна система Китаю (англ.)
Транспортна система Китаю (англ.)
Територія
Площа 9,59 млн км² (4-те)
Рельєф рівнинний на сході й півночі,
гористий на заході й півдні
Найвища точка гора Джомолунгма (8850 м)
Повітряний
Аеропортів 507 (14-те)
Наземний
Автошляхів 4,1 млн км (3-тє)
Залізниць 191,3 тис. км (2-ге)
Водний
Узбережжя 14,5 тис. км
Водних шляхів 110 тис. км (1-ше)
Найдовша річка Янцзи ( км)
Трубопровідний
Трубопроводів 86,9 тис. км
Адміністрування
Орган Міністр транспорту
Голова Міністр Лі Сяопен

Транспорт Китаю представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 9 596 960 км² (4-те місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, найбільш населена частина компактної форми; максимальна дистанція з півночі на південь — 4020 км, зі сходу на захід — 4830 км[2][3]. Вигідне географічне положення та велика площа території Китаю дозволяє йому контролювати сухопутні транспортні шляхи між Північною, Центральною, Південною і Південно-Східною Азією, морські транспортні шляхи Далекого Сходу[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів в Китаї, станом на 2011 рік, дорівнює 4 106 387 км, з яких 3 453 890 км із твердим покриттям (84 946 км швидкісних автомагістралей) із твердим покриттям і 652 497 км без нього (3-тє місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Китаю

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 191 270 км (2-ге місце у світі), з яких 100 км широкої 1520-мм колії, 190 000 км стандартної 1435-мм колії (92 000 км електрифіковано), 670 км вузької 1000-мм колії; 500 км вузької 762-мм колії[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 507 аеропортів (14-те місце у світі), з них 463 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 44 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 71 (4);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 158 (7);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 123 (6);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 25 (9);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 86 (18)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 56 авіапідприємств, які оперують 2890 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 436,18 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 19,8 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 47 гелікоптерних майданчиків[1].

Китай є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — B, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Китаю мають літерний код ІКАО, що починається з — Z[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Далянь, Нінбо, Ціндао, Ціньхуандао, Шанхай, Шеньчжень, Тяньцзінь. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Далянь — 6,4 млн, Гуаньчжоу — 14,26 млн, Нінбо — 14,72 млн, Циндао — 13,02 млн, Шанхай — 31,74 млн, Шеньчжень — 22,57 млн, Тяньцзінь — 11,59 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють у портах: Фучжань, Гуангдон, Янгсу, Шандонг, Шанхай, Таньшань, Жеянг.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 2030 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (3-тє місце у світі), з яких: ліхтеровозів — 7, балкерів — 621, суховантажів — 566, інших вантажних суден — 10, танкерів для хімічної продукції — 140, контейнеровозів — 206, газовозів — 60, пасажирських суден — 9, вантажно-пасажирських суден — 81, нафтових танкерів — 264, рефрижераторів — 33, ролкерів — 8, спеціалізованих танкерів — 2, автовозів — 23[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 22(Гонконгу — 18, Індонезії — 2, Японії — 2); зареєстровані під прапорами інших країн — 1559 (Бангладеш — 1, Белізу — 61, Камбоджі — 177, Коморських Островів — 1, Кіпру — 6, Грузії — 10, Гондурасу — 2, Гонконгу — 500, Індії — 1, Індонезії — 1, Кірибаті — 26, Ліберії — 4, Мальти — 6, Маршаллових Островів — 14, Північної Кореї — 3, Панами — 534, Філіппінам — 4, Сент-Кіттсу і Невісу — 1, Сент-Вінсенту і Гренадин — 65, Сан-Томе і Принсіпі — 1, Сьєрра-Леоне — 19, Сінгапуру — 29, Південної Кореї — 6, Таїланду — 1, Того — 1, Тувалу — 4, Великої Британії — 7, Вануату — 1, інших — 73)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 110 000 км (1-ше місце у світі)[1].

Головний річковий порт країни: Гуанчжоу на Перлинній річці.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів в Китаї, станом на 2013 рік, становила 48 512 км; нафтогонів — 23 072 км; інших трубопроводів — 31 км; продуктогонів — 15 298 км; водогонів — 9 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

В КНР найбільше в світі міст в яких працює метрополітен. Гонконг, Гуанчжоу, Гуйянь, Далянь, Дуньгуань, Куньмін, Нанкін, Наньнін, Наньчан, Нінбо, Пекін, Сіань, Сучжоу, Сямень, Тяньцзінь, Усі, Ухань, Фошань, Фучжоу, Ханчжоу, Харбін, Хефей, Циндао, Чанша, Чанчунь, Чженчжоу, Ченду, Чунцин, Шанхай, Шеньчжень, Шеньян, Шицзячжуань.

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту Станом на 19 січня 2017 року міністерство в уряді Лі Кецяна очолював Лі Сяопен[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т China : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 20 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. China : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 20 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]