Транспорт Лівану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Лівану M:
Транспортна система Лівану (англ.)
Транспортна система Лівану (англ.)
Територія
Площа 10,4 тис. км² (170-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Курнат-ас-Сауда (3088 м)
Повітряний
Аеропортів 8 (161-ше)
Наземний
Автошляхів 6,9 тис. км (146-те)
Залізниць 401 км (120-те)
Водний
Узбережжя 225 км
Головний порт Бейрут
Трубопровідний
Трубопроводів 88 км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту і ЖКГ
Голова міністр Юсіф Фініанос

Транспорт Лівану представлений автомобільним [⇨], залізничним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським) [⇨] і трубопровідним [⇨], у населених пунктах [⇨] та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 10 400 км² (170-те місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна, витягнута меридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 190 км, зі сходу на захід — 80 км[2][3]. Географічне положення Лівану дозволяє країні контролювати транспортні шляхи у Східному Середземномор'ї між Європою, Північною Африкою і Близьким Сходом[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Лівані, станом на 2005 рік, дорівнює 6 970 км із твердим покриттям (170 км швидкісних автомагістралей) (146-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2008 рік, становила 401 км (120-те місце у світі), з яких 319 км стандартної 1435-мм колії, 82 км вузької 1050-мм колії[1]. Залізнична система виведена з ладу під час військових конфліктів 1980-х і 2006 років.

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 8 аеропортів (161-ше місце у світі), з них 5 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 3 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 2 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 0 (2);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 1 (1)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 2 авіапідприємства, які оперують 21 повітряним судном[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 2,58 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 53,9 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Ліван є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — OD, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Лівану мають літерний код ІКАО, що починається з — OL[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Бейрут, Триполі. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Бейрут — 1,03 млн контейнерів (TEU)[1].

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 29 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (85-те місце у світі), з яких: балкерів — 4, суховантажів — 7, інших вантажних суден — 17, автовозів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 2 (Сирії); зареєстровані під прапорами інших країн — 34 (Барбадосу — 2, Камбоджі — 5, Коморських Островів — 2, Єгипту — 1, Грузії — 1, Гондурасу — 2, Ліберії — 1, Мальти — 6, Молдови — 1, Панами — 2, Сент-Вінсенту і Гренадин — 2, Сьєрра-Леоне — 2, Того — 6, невстановленої приналежності — 1)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Лівані, станом на 2013 рік, становила 88 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту і ЖКГ. Станом на 29 грудня 2016 року міністерство в уряді Саада аль-Харірі очолював Юсіф Фініанос[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Lebanon : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 24 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Lebanon : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 24 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]