Транспорт Нової Зеландії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Нової Зеландії M:
Транспортна система Нової Зеландії (англ.)
Транспортна система Нової Зеландії (англ.)
Територія
Площа 267,7 тис. км² (76-те)
Рельєф гірський
Найвища точка гора Аоракі (3754 м)
Повітряний
Аеропортів 123 (48-ме)
Наземний
Автошляхів 94,9 тис. км (52-ге)
Залізниць 4,1 тис. км (42-ге)
Водний
Узбережжя 15,1 тис. км
Головний порт Окленд
Трубопровідний
Трубопроводів 2,88 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту
Голова міністр Саймон Бріджес

Транспорт Нової Зеландії представлений автомобільним [⇨], залізничним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським) [⇨] і трубопровідним [⇨], у населених пунктах [⇨] та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 267 710 км² (76-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, видовжена в субмеридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 1600 км, острів Південний у найширшому місці — 250 км[2][3]. Відокремлене графічне положення Австралії не дозволяє контролювати важливі світові транспортні шляхи; незначні транспортні потоки з Азії та Європи до Океанії[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Новій Зеландії, станом на 2012 рік, дорівнює 94 902 км, з яких 62 759 км із твердим покриттям (199 км швидкісних автомагістралей) і 32 143 км без нього (50-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 4 128 км (42-ге місце у світі), з яких 4 128 км вузької 1067-мм колії (503 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 123 аеропорти (48-ме місце у світі), з них 39 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 84 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 2 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 1 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 12 (3);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 23 (33);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 1 (48)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 6 авіапідприємств, які оперують 123 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 15,3 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 999,38 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

Нова Зеландія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — ZK, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Нової Зеландії мають літерний код ІКАО, що починається з — NZ[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Окленд, Літтелтон, Манукару, Марсден-Пойнт, Тауранга, Веллінгтон.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 15 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (101-ше місце у світі), з яких: балкерів — 3, суховантажів — 3, танкерів для хімічної продукції — 1, контейнеровозів — 1, вантажно-пасажирських суден — 5, нафтових танкерів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 7 (Німеччини — 2, Гонконгу — 1, Південно-Африканської Республіки — 1, Швейцарії — 2, Великої Британії — 1); зареєстровані під прапорами інших країн — 5 (Антигуа і Барбуди — 2, Островів Кука — 2, Самоа — 1)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Новій Зеландії, станом на 2013 рік, становила 2,23 тис. км; трубопроводів зрідженого газу — 172 км; нафтогонів — 288 км; продуктогонів — 198 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 19 грудня 2016 року міністерство в уряді Саймона Вільяма Інгліша очолював Саймон Бріджес[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п New Zealand : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 16 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. New Zealand : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 16 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]