Транспорт Тувалу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Тувалу M:
Транспортна система Тувалу (англ.)
Транспортна система Тувалу (англ.)
Територія
Площа 26 км² (238-ме)
Рельєф низовинний
Найвища точка безіменна висота (5 м)
Повітряний
Аеропортів 1 (235-те)
Наземний
Автошляхів 8 км (223-тє)
Водний
Узбережжя 24 км
Головний порт Фунафуті
Адміністрування
Орган Міністерство зв'язку і транспорту
Голова міністр Моніс Лаафай

Транспорт Тувалу представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні громадський транспорт пасажирських перевезень не розвинений . Площа країни дорівнює 26 км² (238-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, видовжена з південного сходу на північний захід; максимальна дистанція з півночі на південь — 700 км, розміри найбільшого атолу (Фунафуті) — 10 x 25 км[2][3]. Географічне положення Тувалу дозволяє країні контролювати транспортні шляхи в центральній частині акваторії Тихого океану, між сусідніми країнами Океанії[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів на Тувалу, станом на 2011 рік, дорівнює 8 км (223-тє місце у світі)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 1 аеропорт (235-те місце у світі), 1 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 0 (1)[1].

Тувалу не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — T2, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Тувалу мають літерний код ІКАО, що починається з — NG[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Фунафуті.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 58 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (67-ме місце у світі), з яких: балкерів — 4, суховантажів — 24, танкерів для хімічної продукції — 15, контейнеровозів — 1, пасажирських суден — 2, вантажно-пасажирських суден — 1, нафтових танкерів — 10, рефрижераторів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 33 (Китайської Народної Республіки — 4, Індонезії — 1, Мальдівів — 1, Сінгапуру — 19, Південної Кореї — 1, Туреччини — 1, В'єтнаму — 6)[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство зв'язку і транспорту. Станом на 24 листопада 2015 року міністерство в уряді Енеле Сопоаги очолював Моніс Лаафай[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Tuvalu : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 14 October. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Tuvalu : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 14 October. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]