Транспорт Французьких Південних і Антарктичних Територій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт ФПАТ M:
Французькі Південні і Антарктичні Території (англ.)
Французькі Південні і Антарктичні Території (англ.)
Територія
Площа 55 км² (230-те)
Рельєф різноманітний
Повітряний
Аеропортів 4 (191-ше)
Водний
Головний порт Порт-о-Франсе
Адміністрування
Орган Міністерство екології, енергетики і океанів
Голова міністр Сеголен Руаяль

Транспорт Французьких Південних і Антарктичних Територій представлений повітряним (на Розсіяних островах в Індійському океані) [⇨] та водним (морським) [⇨], так як території не мають постійного населення, отже і місцевих систем громадського транспорту пасажирських перевезень [⇨]. Площа країни дорівнює 55 км² (230-те місце у світі)[1]. Форма території країни — ряд архіпелагів, розкиданих на великій акваторії півдня Індійського і Південного океанів; максимальна дистанція, від острова Глоріозо на північ від Мадагаскару до Землі Аделі (Антарктида) — 8700 км, розміри найбільшого острова (Кергелен) — 120 x 140 км[2][3]. Географічне положення Французьких Південних і Антарктичних Територій дозволяє контролювати морські транспортні шляхи в акваторії півдня Індійського океану, у водах Антарктики[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

На жодному з островів, як і в Антарктиді жодних автомобільних шляхів не прокладено. На антарктичній дослідницькій станції Дюмон-Дюрвіль на Землі Аделі використовують гусеничний транспорт.

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, споруджено 4 аеропорти (на островах Європа, Глоріозо, Жуан-ді-Нова і Тромлен) (191-ше місце у світі)[1]. Проте вони використовуються спорадично, бо острови не мають постійного населення і були оголошені заповідними територіями.

Французькі Південні і Антарктичні Території не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси територій в міжнародній організації представляє Франція[5].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Жодних причалів не збудовано, лише якірні стоянки у відкритому морі.

Державне управління[ред. | ред. код]

Франція здійснює управління транспортною інфраструктурою заморської території через міністерства заморських територій та екології, енергетики і океанів. Станом на 6 грудня 2016 року міністерства в уряді Бернара Казеньова очолювали міністри Еріка Берейт та Сеголен Руаяль, відповідно[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б French Southern and Antarctic Lands : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 8 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. France : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 8 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]

Шаблон:Французькі Південні і Антарктичні Території в темах

Шаблон:Транспорт Французьких Південних і Антарктичних Територій