Транспорт Швейцарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Швейцарії M:
Транспортна система Швейцарії (англ.)
Транспортна система Швейцарії (англ.)
Територія
Площа 41,3 тис. км² (136-те)
Рельєф гірський
Найвища точка гора Дюфур (4634 м)
Повітряний
Аеропортів 63 (78-ме)
Наземний
Автошляхів 71,5 тис. км (66-те)
Залізниць 5,7 тис. км (33-тє)
Водний
Узбережжя 0 км
Водних шляхів 1,3 тис. км (57-ме)
Трубопровідний
Трубопроводів 1,9 тис. км
Адміністрування
Орган Федеральний департамент екології, транспорту, зв'язку та енергетики
Голова голова департаменту Доріс Лойтгард

Транспорт Швейцарії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 41 277 км² (136-те місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, витягнута в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 220 км, зі сходу на захід — 345 км[2][3]. Географічне положення Швейцарії дозволяє країні контролювати транспортні шляхи через гірські перевали у Альпах між країнами Західної, Центральної і Південної Європи[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Швейцарії, станом на 2012 рік, дорівнює 71 464 км із твердим покриттям (1 415 км швидкісних автомагістралей) (65-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 5 652 км (33-тє місце у світі), з яких 4 4248 км стандартної 1435-мм колії (3 6341 км електрифіковано), 2 км вузької 1200-мм колії (2 км електрифіковано), 1 1883 км вузької 1000-мм колії (1 1673 км електрифіковано), 364 км вузької 800-мм колії (364 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 63 аеропорти (78-ме місце у світі), з них 40 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 23 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 3 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 2 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 12 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 6 (0);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 17 (23)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 12 компанії авіаперевізників, які оперують 163 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 26,8 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,3 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 2 гелікоптерні майданчики[1].

Швейцарія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — HB, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Швейцарії мають літерний код ІКАО, що починається з — ES[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 38 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (76-те місце у світі), з яких: балкерів — 19, суховантажів — 9, танкерів для хімічної продукції — 5, контейнеровозів — 4, нафтових танкерів — 1; зареєстровані під прапорами інших країн — 127 (Антигуа і Барбуди — 7, Багамських Островів — 1, Белізу — 1, Кайманових Островів — 1, Франції — 5, Німеччини — 2, Гонконгу — 5, Італії — 13, Ліберії — 25, Люксембургу — 1, Мальти — 20, Маршаллових Островів — 12, Нової Зеландії — 2, Панами — 15, Португалії — 3, Російської Федерації — 3, Сент-Вінсенту і Гренадин — 7, Сінгапуру — 3, Іспанії — 1)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2010 року становила 1 292 км (57-ме місце у світі)[1]. 65 км водних шляхів припадає на Рейн, ділянка на північному кордоні країни між Базелем і Шаффгаузеном. Головний річковий порт країни: Базель на Рейні.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Швейцарії, станом на 2013 рік, становила 1 800 км; нафтогонів — 94 км; продуктогонів — 7 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через федеральний департамент екології, транспорту, зв'язку та енергетики. Станом на 19 січня 2017 року федеральний департамент в уряді Вальтера Турнхерра очолював Доріс Лойтгард[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Switzerland : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 29 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Switzerland : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 29 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]