Транспорт Естонії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Транспорт в Естонії)
Перейти до: навігація, пошук
Транспорт Естонії M:
Транспортна система Естонії (англ.)
Транспортна система Естонії (англ.)
Територія
Площа 45,2 тис. км² (133-тє)
Рельєф рівнинний
Найвища точка гора Суур-Мунамяґі (318 м)
Повітряний
Аеропортів 18 (141-ше)
Наземний
Автошляхів 58,4 тис. км (73-тє)
Залізниць 1,2 тис. км (85-те)
Водний
Узбережжя 3794 км
Головний порт Таллінн
Водних шляхів 335 км (90-те)
Трубопровідний
Трубопроводів 868 км
Адміністрування
Орган Міністерство економіки та інфраструктури
Голова міністр Кадрі Сімсон

Транспорт Естонії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним на Чудському і Псковському озерах) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 45 228 км² (133-тє місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 240 км, зі сходу на захід — 370 км[2][3]. Географічне положення Естонії дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між країнами Північної Європи; морські магістралі на Балтиці, підходи до портів Фінляндії та Росії у Фінській затоці[4].

Історія становлення і розвитку[ред.ред. код]

Автомобільний[ред.ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Естонії, станом на 2011 рік, дорівнює 58 412 км, з яких 10 427 км із твердим покриттям (115 км швидкісних автомагістралей) і 47 985 км без нього (72-ге місце у світі)[1].

Федеральні траси утворюють ядро естонської дорожньої мережі. Їхня загальна довжина становить 16,465 км (або 29 % усіх доріг), 59 % з них вимощені[5]. Вони діляться на 3 класи залежно від значення:

  • головні дороги — 1601 км;
  • основні дороги — 2391 км;
  • другорядні дороги — 12 425 км.
Головні автошляхи
Номер Номер європейського маршруту Маршрут Довжина (км) Примітки
1 E20 Таллінн — Нарва 212 автомагістраль, що починається приблизно за 60 км від Таллінна
у напрямку на Санкт-Петербург, продовжується в Росії як автомагістраль Нарва (М11)
2 E263 Таллінн — Тарту — Виру — Лухамаа 286 автомагістраль, що починається за 21 км від Таллінна
перетинає Естонію у південно-східному напрямку та з'єднується з маршрутом № 7
3 E264 Йихві — Тарту — Валга 219 продовжується з Валги в Ригу як латвійська автомагістраль A3
4 E67 Таллин — Пярну — Ікла 193 автомагістраль, що починається за 14 км від Таллінна,
прямує на Іклу, продовжується як латвійська автомагістраль A1 в Ригу
5 Пярну — Раквере — Симеру 184 з Пярну через Пайде приєднується до маршруту № 1 поблизу Раквере
6 Валга — Уулу 125 з Пярну через Кілінгі-Нимме у Валгу
7 E77 Рига — Псков 22 коротка ділянка на півдні Естонії поблизу Міссо, продовжується як російська автомагістраль A212 і латвійська автомагістраль A2
8 E265 Таллінн — Палдіскі 47 через Кейла, ділянка Кейла-Палдіскі — частина E 265, що продовжується як переправа в Капельскар
9 Еесмяе — Хаапсалу — Рохукюла 81 переправа з Рохукюла в Хійумаа
10 Рісті — Віртсу — Куйвасту — Курессааре 144 переправа між Віртсу й Куйвасту (Муху)
11 E265 Талліннська кільцева автодорога 38
12 Тарту — Вільянді — Кілінгі-Нимме 123

Залізничний[ред.ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 1 196 км (85-те місце у світі), з яких 1 196 км широкої 1520-мм і широкої 1524-мм колії (133 км електрифіковано)[1]. Із загальної кількості колій, лише 900 використовуються для вільного перевезення вантажів і пасажирів, 300 км відносяться до закритого промислового використання.

Залізничне сполучення з сусідніми країнами:

Повітряний[ред.ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 18 аеропортів (141-ше місце у світі), з них 13 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 5 із ґрунтовим[1]. Талліннський аеропорт імені Леннарта Мері є найбільшим аеропортом Естонії. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 2 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 8 (1);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 2 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (3)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 3 авіапідприємства, які оперують 14 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 512,3 тис. осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 870,3 тис. тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2012 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Естонія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — ES, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[6][1]. Аеропорти Естонії мають літерний код ІКАО, що починається з — EE[1].

Водний[ред.ред. код]

Морський[ред.ред. код]

В Естонії 45 морських портів і річкових пристаней занесено до Державного реєстру, всі морські порти розташовані на узбережжі Балтійського моря. Головні морські порти країни: Куйвасту, Кунда, Мууга (поблизу Таллінна), Пярну, Сілламяе, Таллінн (кілька портів).

Поромне сполучення з іншими країнами:

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 25 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (89-те місце у світі), з яких: суховантажів — 4, танкерів для хімічної продукції — 1, вантажно-пасажирських суден — 18, нафтових танкерів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 3 (Німеччини — 1, Норвегії — 2); зареєстровані під прапорами інших країн — 63 (Антигуа і Барбуди — 10, Белізу — 1, Камбоджі — 1, Канади — 1, Островів Кука — 1, Кіпру — 6, Домініки — 6, Фінляндії — 2, Латвії — 3, Мальти — 16, Російської Федерації — 1, Сент-Вінсенту і Гренадин — 8, Сьєрра-Леоне — 2, Швеції — 3, Венесуели — 1, невстановленої приналежності — 1)[1].

Річковий[ред.ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 335 км (90-те місце у світі)[1]. Лише 320 км судноплавні цілий рік. Головні водні транспортні артерії країни: Нарва і Емайигі.

Трубопровідний[ред.ред. код]

Загальна довжина газогонів у Естонії, станом на 2013 рік, становила 868 км[1].

Міський громадський[ред.ред. код]

В Естонських містах звичайним транспортом є автобуси. Окрім того, в Таллінні є тролейбусні, трамвайні маршрути, а також морське сполучення з островом Аегна. 2017 року в столиці країни запущено автоматичні автобусні маршрути, які керуються роботом але мають людину-супроводжувача.

Державне управління[ред.ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство економіки та інфраструктури. Станом на 30 грудня 2016 року міністерство в уряді Юрі Ратаса очолював Кадрі Сімсон[7].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Estonia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. Річний звіт 2007. Естонське дорожнє управління. Процитовано 2012-11-27. 
  6. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  7. Estonia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 13 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред.ред. код]

Українською[ред.ред. код]

Англійською[ред.ред. код]

Російською[ред.ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред.ред. код]