Транспорт у Болгарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Болгарії M:
Транспортна система Болгарії (англ.)
Транспортна система Болгарії (англ.)
Територія
Площа 110,9 тис. км² (105-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Мусала (2925 м)
Повітряний
Аеропортів 68 (73-тє)
Наземний
Автошляхів 19,5 тис. км (111-те)
Залізниць 5,1 тис. км (36-те)
Водний
Узбережжя 354 км
Головний порт Бургас
Водних шляхів 470 км (83-тє)
Найдовша річка Дунай (2850±1 кілометр)
Трубопровідний
Трубопроводів 3,6 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту, інформаційних технологій і зв'язку
Голова міністр Івайло Московський

Транспорт Болгарії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Кожен з видів транспорту має власну інфраструктуру і регулюється спеціальним законом. Перевезення є однією з основних галузей болгарської економіки. Площа країни дорівнює 110 879 км² (105-те місце у світі)[1]. Форма території країни — видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 274 км, зі сходу на захід — 490 км[2][3]. Географічне положення Болгарії дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між країнами Балканського півострова, водні шляхи нижньою течією Дунаю, морські транспортні шляхи з України і Румунії до Босфорської протоки[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Автомобільний транспорт є найшвидшим і найпоширенішим видом пасажирського і вантажного транспорту. Загальна довжина автошляхів у Болгарії, станом на 2011 рік, дорівнює 19 512 км, з яких 19 235 км із твердим покриттям (458 км швидкісних автомагістралей) і 277 км без нього (111-те місце у світі)[1]. Національна класифікація автошляхів: 418 км — автомагістралі, 3015 км — дороги І класу, 41 958 км — дороги ІІ класу, 11 689 км — дороги ІІІ класу, 294 км — ґрунтові дороги. Густота дорожньої мережі в Болгарії становить 336 км / 1000 км ²[5].

Станом на 2009 рік, населення Болгарії дорівнювало 7,5 млн мешканців, з яких 4,2 млн мали водійське посвідчення. Було зареєстровано 3,1 млн транспортних засобів, з яких 2,9 млн мали двигун внутрішнього згоряння[5]. 2009 року в Болгарії сталося 8045 дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло 1061 і було поранено 9952 людини. Основними причинами подій, за ступенем частоти, були: перевищення швидкості, неправильний обгін, відсутність водійських прав та навичок водіння, алкогольне сп'яніння[5].

Болгарія є членом Європейського союзу з 1 січня 2007 року. Митний контроль товарів і візовий контроль пасажирів на болгарських кордонах здійснюються відповідно до загальноєвропейських правил. Прикордонні контрольно-пропускні пункти в Болгарії називаються болг. граничен контрольно-пропускателен пункт, скорочено ГКПП. Загальна довжина кордонів Болгарії становить 2245 км, з них 1181 км — сухопутні, 686 км — річкові (з яких 470 км проходять Дунаєм) і 378 км Чорним морем.

Вік автопарку[5]
Роки Частка (%)
0-5 9,08
6-10 9,07
11-15 24,41
16-20 30,96
>20 26,48
Продажі нових легкових автомобілів[6]
Рік Кількість
2005 34 940
2006 45 300
2007 55 336
2008 57 927
2009 26 813
Марки проданих нових легкових автомобілів 2009 року[6]
Марка Частка (%)
Toyota 11,06
Ford 9,78
Volkswagen 8,79
Peugeot 8,12
Dacia 7,08
Citroen 6,39
Skoda 6,23
Chevrolet 5,96
Opel 5,83
Renault 5,7

Залізничний[ред. | ред. код]

Залізничний транспорт є найдешевшим пасажирським та вантажним транспортом в Болгарії. Залізнична мережа добре розвинена і покриває більшу частину території країни. Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 5 114 км (36-те місце у світі), з яких 4 989 км стандартної 1435-мм колії (2 880 км електрифіковано), 125 км вузької 760-мм колії[1]. 3048 км залізниць (43,9 %) є одноколійними, 1941 км (28 %) — двоколійними, 125 км (1,8 %) — вузькоколійними (760 мм). Болгарія має залізничний зв'язок з усіма суміжними державами — Румунією, Сербією, Македонією, Грецією і Туреччиною[7].

2009 року болгарськими залізницями було перевезено 13,3 млн тонн вантажів, 9,7 млн з яких перевозилися всередині країни і 3,6 млн за кордон. 2009 року болгарськими залізницями скористалося 31,4 млн пасажирів, 30,9 млн з яких мандрували всередині країни і 431, 4 тис. за кордон[8].

Найбільшим пасажирським вокзалом у Болгарії є Центральний вокзал Софії.

Повітряний[ред. | ред. код]

Повітряний транспорт у Болгарії здебільшого здійснює міжнародні пасажирські перевезення, частка вантажних польотів менша. Внутрішні повітряні перевезення в країні інтенсивніші влітку, зі столиці Софії до аеропортів на чорноморському узбережжі. У країні, станом на 2013 рік, діє 68 аеропортів (73-тє місце у світі), з них 57 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 11 із ґрунтовим[1]. Найбільші аеропорти Болгарії: Софія, Пловдив, Стара-Загора, Варна, Бургас, Горна-Оряховиця, Тирговиште і Русе[9]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 2 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 17 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 12 (2);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 26 (9)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 8 авіапідприємств, які оперують 44 повітряними суднами[1]. Кілька болгарських авіакомпанії займаються внутрішніми і міжнародними пасажирськими та вантажними повітряними перевезеннями, серед них «Болгарія Ейр» — найбільша, «Болгаріан Ейр Чартер», «Ейр Віа», «Ейр Софія». За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 1,12 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 1,58 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Болгарія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — LZ, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[10][1]. Аеропорти Болгарії мають літерний код ІКАО, що починається з — LB[1].

Керівництво та контроль цивільного повітряного транспорту в Болгарії здійснюється державним підприємством «Керівництво повітряного руху»[11].

Водний[ред. | ред. код]

Водний транспорт в Болгарії має велике значення для міжнародного товарообміну країни. Внутрішні водні сполучення слабо розвинені. У країні є великий потенціал розвитку міжнародних круїзних подорожей, але цей напрямок туризму все ще залишається слабо розвиненим. Влітку на чорноморському узбережжі популярні короткі поїздки на яхтах в море і перевезення туристів на невеликі відстані по морю.

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Бургас, Варна.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 22 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (93-тє місце у світі), з яких: балкерів — 9, суховантажів — 8, газовозів — 2, нафтових танкерів — 1, ролкерів — 2[1]. Найбільша судноплавна компанія — «Болгарський Морський Флот» зі штаб-квартирою у Варні.

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 14 (Німеччини — 12, Російської Федерації — 2); зареєстровані під прапорами інших країн — 30 (Белізу — 1, Коморських Островів — 4, Грузії — 1, Мальти — 8, Молдови — 1, Панами — 6, Сент-Вінсенту і Гренадин — 9)[1].

Морський транспорт є найдешевшим видом транспорту в перевезеннях між Болгарією і Росією. Морський транспорт на танкерах є єдиним шляхом доставки російської нафти для Болгарії, через морський порт Бургас. Практично всі нафтопродукти в країні виробляються на єдиному нафтохімічному комбінаті, який знаходиться в Бургасі й належить російській компанії «Лукойл».

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2009 року становила 470 км (83-тє місце у світі)[1]. Єдина річка в Болгарії, яка використовується як водна магістраль — це Дунай. Велика частина кордону між Болгарією і Румунією проходить саме нею, тому добре розвинені поромні пасажирські та вантажні перевезення. Найстаріша річкова судноплавна компанія — «Болгарське річкове судноплавство» (болг. Българско речно плаване) зі штаб-квартирою у місті Русе.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Болгарії, станом на 2013 рік, становила 2 887 км; нафтогонів — 346 км; продуктогонів — 378 км[1]. Будівництво та експлуатація трубопроводів є одним з найскладніших питань у сучасній зовнішній політиці Болгарії. Географічно Болгарія знаходиться в центрі Балканського півострова і обходити її при прокладці трубопроводів досить складно технічно й економічно. У країні гостро стикаються геополітичні економічні інтереси Європейського союзу, США та Росії. На даний час для Болгарії найважливішим є газопровід, за яким до Болгарії надходить російський природний газ через ​​Україну і Румунію.

У країні розвиваються 3 основні проекти трубопроводів:

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту, інформаційних технологій і зв'язку. Станом на 22 серпня 2016 року міністерство в уряді Бойка Борисова очолював Івайло Московський[12].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Bulgaria : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. а б в г (болг.) Стойчев Константинов Пътно-транспортна аварийност в Република България, 2009.
  6. а б (болг.) Асоціація болгарських автовиробників і офіційних дилерів іноземних автомобільних компаній.
  7. (болг.) Офіційний сайт Національної болгарської компанії «Залізнична інфраструктура».
  8. (болг.) Дані Національного статистичного інституту Болгарії на 31 грудня 2009 року.
  9. (болг.) Държавно предприятие «Ръководство на въздушното движение».
  10. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  11. (болг.) Държавно предприятие «Ръководство на въздушното движение».
  12. Bulgaria : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]

<onlyinclyde>

</onlyinclude>

Information.svg Документація