Трапеція Оріона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Трапеція Оріона
Розсіяне скупчення Зоряні скупчення
Трапеція Оріона в оптичному (ліворуч) та інфрачервоному світлі (праворуч) відзнята космічним телескопом Хаббл. Фото НАСА.
Трапеція Оріона в оптичному (ліворуч) та
інфрачервоному світлі (праворуч)
відзнята космічним телескопом Хаббл.
Фото НАСА.
Історія дослідження
Відкривач Галілео Галілей
Дата відкриття 4 лютого 1617
Позначення
Дані спостережень
(Епоха J2000)
Клас ?
Пряме піднесення 05h 35.4m
Схилення −05° 27′
Відстань 1.6 тисяч св. років
490 пс пк
Видима зоряна
величина
(V)
4.0
Видимі розміри (V) 47 кутових секунд
Сузір'я Оріон
Фізичні характеристики
Маса ? кг
(? M)
Радіус 10 св.р.
VHB ?
Абсолютна
зоряна величина
(V)
Приблизний вік 3 × 105 років
Інші властивості

Трапеція Оріона, або Скупчення Трапеція Оріона — компактне Розсіяне скупчення зір, що розташоване у самому серці Туманності Оріона.

Відкриття[ред. | ред. код]

Скупчення відкрив Галілео Галілеем 4 лютого 1617 року, коли замалював відносне розташування трьох зір трапеції (A, C, D), не звертаючи уваги на навколишню туманність.[1][2] Про існування четвертої компоненти (B) було повідомлено відразу кількома спостерігачами у 1673 році. Інші компоненти скупчення були відкриті пізніше. На 1888 рік було відомо, що скупчення налічує вісім компонент, кілька з яких утворюють подвійні зорі.

На сьогоднішній день, спостерігаючи небо в аматорський телескоп з апертурою 12-15 см при гарному небі можна вирізнити до шести зір даного скупчення.[3]

Фізичні характеристики[ред. | ред. код]

Трапеція Оріона є досить молодим розсіяним скупченням, що народилося безпосередньо в Туманності Оріона. П'ять найбільших зір мають масу близько 15—30 M. Вони розташовані в межах сфери діаметром близько 1,5 світлових років і дають основний вклад в освітлення оточуючої їх туманності. За своїми кінематичними характеристиками Трапецію Оріона можна розглядати як складову значно більшого скупчення — Туманності Оріона, яке має в діаметрі 20 світлових років і містить близько 2000 зір.

Інфрачервоні зображення Трапеції Оріона дають можливість краще побачити газопилові хмари Туманності Оріона й виявити розташування багатьох інших компонент скупчення. Більше половини зір у межах цього скупчення утворилися «нещодавно» й мають протопланетні диски, з яких згодом можуть утворитися планетні системи. У межах скупчення астрономи виявили також кілька коричневих карликів зі значним власним рухом, достатнім, щоб залишити скупчення.

Ідентифікування[ред. | ред. код]

Найлегше ототожнити скупчення можна за чотирма його найяскравішими зорями: їх позначають A, B, C та D (у порядку зростання їх прямого піднесення), вони утворюють чотирикутник у вигляді трапеції. Найяскравішою з них є зоря C з видимою величиною 5,13, що відома як Θ1 Оріона C. Компоненти A та B, як виявилось, є затемнювано подвіними зорями.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Галілео Галілей (1610). Siderius Nuncius (la). Венеція. Архів оригіналу за 2017-11-17. Процитовано 2019-10-18. 
  2. Том Поп та Джім Мошер (17 березня 2006). Вебсторінка телескопу Галілея. Архів оригіналу за 30 січень 2008. «Читачі дивувалися з того, що в своїх текстах Галілео Галілей не згадав про існування туманності, яка оточує ці зорі й відома зараз як M42... Як сам Галілей згодом пояснював в Sidereus Nuncius, він вважав, що коли неозброєним оком ми бачимо туманність, а в його телескоп вона виявляється скупченням зір, то, відповідно, туманність, яку видно в його телескоп, також може виявитися скупченням зір, якщо спостерігати її в більший телескоп. Тобто, будь-які дифузні об'єкти, видимі у телескоп, він пояснював недоліками (обмеженнями) телескопу. Тому він не надавав їм якогось значення й не вважав за потрібне їх описувати.» 
  3. Lodriguss, Jerry. The Trapezium, Theta Orionis. Архів оригіналу за 2013-07-13. Процитовано 2011-09-06. 
  4. First Light For Future Black Hole Probe. Процитовано 15 January 2016. 


Для додаткового читання[ред. | ред. код]

  • Lada, E. A.; et al. (1996). Навколозоряні диски у скупченні Трапеції Оріона. Bulletin of the American Astronomical Society 28: 1342. Bibcode:1996AAS...189.5301L. 
  • Poveda, Arcadio; et al. (2005). Низькомасивні зорі, що покидають скупчення Трапеція Оріона. Astrophysical Journal 627 (1): L61–L64. Bibcode:2005ApJ...627L..61P. arXiv:astro-ph/0506002. doi:10.1086/432053. 

Посилання[ред. | ред. код]