Тридакна
| Тридакна | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Вид Tridacna crocea
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
|
Тридакна (Tridacna) — рід двостулкових молюсків родини серцевидкових (Cardiidae). Поширені переважно у тропіках. Найбільші види роду Тридакна мають довжину до 2 метрів і масу до 250 кілограмів.
Систематика[ред. | ред. код]
Рід містить такі підроди і види:[1][2]
- inserta sedis
- Tridacna lorenzi Monsecour, 2016
- Tridacna noae (Röding, 1798)
- Підрід Tridacna (Tridacna)
- Tridacna derasa (Röding, 1798)
- Tridacna gigas (Linnaeus, 1758)
- Tridacna mbalavuana Ladd, 1934(= Tridacna tevoroa Lucas, Ledua & Braley, 1990)
- Підрід Tridacna (Chametrachea)
- Tridacna squamosina Sturany, 1899 (= Tridacna costata Roa-Quiaoit, Kochzius, Jantzen, Al-Zibdah & Richter 2008)
- Tridacna crocea Lamarck, 1819
- Tridacna maxima Röding, 1798( =Tridacna elongata)
- Tridacna rosewateri Sirenho & Scarlato, 1991
- Tridacna squamosa Lamarck, 1819
Поширена в Тихому океані гігантська тридакна (Tridacna gigas) має раковину, довжина якої іноді досягає двох метрів. Вага досягає 400 кілограмів.
У тканинах мешкають зооксантелли, які живуть за рахунок фотосинтезу і годують молюска. Молюск перетравлює і частину самих водоростей прямо в тканинах (кишечник недорозвинений). Краї мантії постійно виступають між стулок раковини і забезпечені оптичною системою - невеликими світлозаломлювальними конусами, зануреними вузьким кінцем глибоко в тіло молюска, складеними з прозорих клітин, які проводять світло в глибини тканин для водоростей-симбіонтів.
Тридакна і людина[ред. | ред. код]
Раковини використовуються як будівельний матеріал та для виробів. Жителі деяких островів Океанії виготовляли з них монети.
Повсюдний лов тридакн вже призвів до скорочення популяції, залишається сподіватися на те, що вони врятуються в глибинах — цей молюск може спокійно перебувати на глибині до 100 метрів. Ще можуть врятувати тридакн акваріумісти: молюски ефектно виглядають у штучних водоймах.
У старовину пірнальники боялися тридакн: вірили, що вона може розчавити людину своїми «щелепами» або втопити їх, схопивши за ногу або руку. Насправді замикальні м'язи тридакни досить слабкі, а самого молюска нескладно відірвати від дна.[джерело?] У тридакнах знаходять найбільші перлини (Перлина Лао-цзи), і для збільшення вартості для кожної з них придумали легенду про безіменного пірнальника, затиснутому рукою або ногою стулками черепашки і так загиблого. Звідси пішла інша назва молюска — «пастка смерті».
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ WoRMS. (2009). Tridacna. Accessed through the World Register of Marine Species at http://www.marinespecies.org/aphia.php?p=taxdetails&id=205753 on 2009-01-08.
- ↑ Schneider, J.A.,and O´Foighil, D. Phylogeny of Giant Clams (Cardiidae: Tridacninae) Based on Partial Mitochondrial 16S rDNA Gene Sequences. Molecular Phylogenetics and Evolution Vol. 13, No. 1, October, pp. 59-66, 1999
|
Це незавершена стаття з малакології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |