Щербатих Станіслав Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тризубий Стас
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Станіслав Іванович Щербатих
Дата народження 24 лютого 1948(1948-02-24)
Місце народження м.Алейськ, Алтайський край, Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg РРФСР, тепер Росія Росія
Дата смерті 24 січня 2007(2007-01-24) (58 років)
Місце смерті Київ, Україна Україна
Країна СРСР СРСР, Україна Україна
Професії поет
Інструменти гітара
Q: Цитати у Вікіцитатах

Станісла́в Іва́нович Щерба́тих (24 лютого 1948, м.Алейськ, Алтайський край, Росія — 24 січня 2007, Київ, Україна) — український бард, відомий під сценічним псевдонімом Тризубий Стас.

Біографічні дані[ред. | ред. код]

Народився у місті Алейськ (Алтайський край) у сім'ї етнічних росіян. Батько Станіслава загинув, коли йому було півтора року. Після смерті батька з матір'ю переїхали в Україну — до тітки, що переїхала у Станіслав за розподілом. Дядько Станіслава, тітчин чоловік, був вояком УПА, за що відбув 10 років ув'язнення у Воркуті.

Музичну освіту отримав приватно. Спочатку працював музикантом у ресторані. Після одруження разом з дружиною, з метою покращення матеріального становища, подались на Камчатку, де Стас працював художником, фотографом, директором Будинку культури.

Більшу частину життя прожив в Івано-Франківську. Завдяки цьому, дружині-українці та середовищу глибоко пройнявся українською національною ідеєю. У кінці 1980-х років Станіслав Щербатих створив в Івано-Франківську клуб авторської пісні, який тепер носить його ім'я.

Після перебудови торгував у Польщі на базарах. Гроші витрачав на записи в київській студії. 1997 року переїхав до Києва. Брав участь в акції «Україна без Кучми», їздив у передвиборні тури Віктора Ющенка. Мав медаль «Видатний учасник помаранчевої революції».

Останні роки життя Станіслав працював дизайнером в редакції журналу. У 2005 р. був членом журі Всеукраїнського фестивалю бардівської пісні «Срібні Струни» (неподалік м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області).

Помер Станіслав Щербатих 24 січня 2007 року від третього інсульту у віці 58 років. Похований на кладовищі Дем'янів Лаз поблизу Івано-Франківська. На цвинтарі було освячено місце, на якому за кошти родини Станіслава Щербатих зведуть капличку[коли?].

Дружина — поетеса Марія Гук-Щербатих (1952—2017), син — Володимир (нар. 1978).

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Після повернення в Україну серйозно зайнявся роботою у документалістиці і мультиплікації. Найвідомішими є документальні фільми «Проводи на полонину» та «Людина і нафта», і мультики «Сонечко, бульдозер і я», «Армагедон», «Верблюди», «Пігмаліон». На міжнародному фестивалі «Кіномарина−75» мультфільм «Сашкова чайка» отримав бронзову нагороду. Загалом є автором 1300 коротких анімаційних фільмів.

Кіноклуб, яким наприкінці 80-х керував Станіслав Щербатих, був місцем зустрічей перших івано-франківських бардів. Приміщення кіноклубу, в якому діти у той час мали можливість вчитися власноруч робити мультфільми, містилось у підвальному приміщенні теперішнього[коли?] театру кіно «Люм'єр».[1]

Стас працював з популярним тоді в Україні і у діаспорі Львівським естрадно-гумористичним театром-студією «Не журись!». З 1991 року у Стаса разом з ними починаються гастрольні тури.

«Тризубим» Стаса Щербатих назвали учасники групи «Гроно»: Ігор Шабловський кликнув його так на концерті у Самборі 1989 року.[2] Журналістам своє сценічне псевдо Станіслав жартома пояснював тим, що має «три зуба: один — на комсомол, другий — на компартію, третій — на профспілку». Серед друзів був відомий як Щербик.

У 1996 році на 402 каналі почата передача «Галицька сміхота», яка проводилася в центрі Івано-Франківська. За словами журналіста Тараса Лялика, ідея виникла у Стаса, «він навіть написав сценарій цієї першої передачі. Була ідея проведення такого, як „Золотий гусак“ у Києві, у нас в Франківську».

Із середини 1990-х Станіслав жив у Києві. Важкі часи перебудови мали суттєвий вплив на творчість, і Тризубий Стас пише злободенний Гімн голодних студентів. Станіслав Щербатих став автором 300 гумористично-сатиричних пісень, жанр яких можна визначити як співані памфлети.

Порівнюваний з Віктором Морозовим, Василем Жданкіним, Андрієм Панчишиним, Тризубий Стас — один з найтитулованіших українських бардів. Він лауреат фестивалів авторської пісні «Оберіг» (Гран-прі), «Білі вітрила», дипломант першої «Червоної рути», гастролював в Аргентині і Бразилії. Виступити на фестивалі в Сопоті (він спеціально переклав свої пісні польською).

За словами дружини, найбільше на нього вплинули «Бітлз» і Висоцький.[3]

За словами його друзів, Стас мав феноменальне відчуття часу. Як тільки певна політична чи життєва реалія породжувала свій анекдот, він одразу ж відгукувався на це піснею. Коли наші «кооператори» почали «човникувати» до Польщі — негайно з'явилася пісня про те, «Як ми їздили до Польщі». Потім, коли почалася «дачна епоха», Стас співав: «Люди сапають, сапають, сапають, сапають. А сльози капають, капають, капають, капають, капають. Зранку до ночі в землі. І піт не всиха на чолі. І — мозолі». Або його «Екскурсія по Києву»: «Добрий день, май нейм Іван. Це є централ наш майдан. Він є символ індепенденс, зіс із б'ютіфул фонтан».

« Дехто говорить, що в його піснях забагато політики. Але він не належав до жодної політичної партії чи об’єднання! Я сам був свідком того, як Станіслав публічно відмовився від посвідчення члена Народного руху, куди його записали без його відома. »

— Володимир Шинкарук

В організованому ним наприкінці 80-х клубі авторської пісні та поезії «Приспів» (скорочення від «Прикарпатські співці») брали участь практично усі відомі на той час барди — Зоя Слободян, Левко Бондар, Леся Федунків. Кілька років «Приспів» проіснував як громадське об'єднання, а оформлений юридично був у 1997-му. Незмінним президентом Прикарпатського клубу авторської пісні та поезії ім. Стаса Тризубого зараз залишається бард Петро Федорів[коли?].

Станіслав був автором і ведучим власного музичного хіт-параду на телебаченні під назвою «Бард-салон із Тризубим Стасом». На касетах і CD були видані 6 альбомів. Найвідомішою стала антологія в 4 томах під назвою «Я повертаюсь», видана вже наприкінці життя співака.

До творчого спадку Станіслава Щербатих належать також опера «Корова Середа», фантастично-кримінальний роман «Нічия земля» (дія твору відбувається між Франківщиною, Тернопільщиною та Хмельниччиною), п'єса для молоді «Швидкий 55-й», мюзикл «Коров'яча доля», вистава «У пошуках скарбів Полуботка», кілька оповідань.

У 1998 році одеське видавництво «Маяк» випустило у світ книжку прози Станіслава Щербатих під назвою «Нічия земля». Вона написана російською мовою, до неї ввійшли однойменний фантастичний роман і дев'ять оповідань.

Вшанування[ред. | ред. код]

Пам'яті барда присвячуються вечори пам'яті.

  • 24 лютого 2008 року в Українському домі відбувся вечір, присвячений 60-річчю з дня народження Станіслава Щербатих.[4] На концерті показали фрагменти майбутнього[коли?] телефільму про виконавця, над яким працював Анатолій Кислій.
  • В Івано-Франківську відбувся вечір авторської пісні, присвячений пам'яті Станіслава Щербатих [5]
  • 28 січня 2009 року в програмі «Вечорів співаного слова» був вечір пам'яті Тризубого Стаса.[6]
  • 25 червня 2009 року в Івано-Франківській обласній філармонії відбувся вечір-спогад гумористичної авторської пісні та співаної поезії «На Вишеньках у Стаса». У концерті брали участь українські барди з Києва, Львова, Івано-Франківська: Сергій Мороз, Наталка Бечель, Ігор Жук, Наталка Криничанка, Лілія Кобільник, Зоя Слободян, Левко Бондар, Леся Соболевська, Петро Федорів, Ігор Гриник, був присутнім Богдан Бенюк.
  • 15 лютого 2012 року в Київському міському будинку вчителя пісні Тризубого Стаса виконував дует «Простір музики» у складі Сергія Мороза та Ігоря Якубовського.[7][8]
  • 24 лютого 2012 року в Івано-Франківську відбулася екскурсія місцями барда.[9]

За сприяння друзів родини Щербатих у косівському видавництві «Писаний камінь» побачила світ книжка «Тепер я в пісні. Я живий», в якій зібрані тексти пісень Тризубого Стаса, його спогади, відгуки і статті про митця.

За словами Тараса Лялика, до 65-річчя барда планувалося перейменування вулиці Каховської в Івано-Франківську та звернення до «Укрпошти» щодо видання конверту із зображенням Стаса.[9]

Дружина Станіслава Марія присвятила його пам'яті поетичну збірку «Під музику печалі».[10]

Альбоми[ред. | ред. код]

Оригінальні альбоми (випуск заводу «Євростар» на касетах)
  • «Щури» (1994 р. — «Гарба», 1999 р. — ремікс «Євростар»)
  • «Іспанія, Іспанія…» (1995 р. — «Гарба»); «Oh, Spain, Spain» — ремікс «Євростар»
  • «Пісні про кохання» (1998)
  • «Пісні про любов» (1998) (або ж «Концерт 1997 року», 2 касети)
  • «Мене звуть Тризубий Стас» (1997— фірма «Саме так!», 1999 р. — ремікс).
  • «Як ми живемо» (1999 р.)
Перевидання на CD (2004 р. «UkrMusic»)
  • «Я повертаюся vol.I»
  • «Я повертаюся vol.II»
  • «Я повертаюся vol.III»
  • «Я повертаюся vol.IV»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Скаврон, Богдан (27 лютого 2013). Поет із гітарою. Галичина. 
  2. Тризубий Стас. rock-oko.com. 
  3. Шегда, Надія (3 Березня 2011). Тризубий Стас. Життя без компромісів. Репортер. 
  4. Шебеліст, Сергій (26 лютого 2008). "Тризубий" ювілей Стаса. Арт-Вертеп. Сухан, Роман; Петраков, Максим (25 лютого 2008). В Україні вшанували пам’ять Тризубого Стаса (РЕПОРТАЖ, ВІДЕО). 5 канал. 
  5. Барди згадують Стаса Тризубого. ОТБ Галичина. 22 грудня 2008. 
  6. [1][2] Фотозвіт у блозі «Відкриті Небеса»
  7. Шошанні, Микола (28.02.2012). Вечір пам'яті Стаса Тризубого. Живий журнал. 
  8. Жура, Марія (24.02.2012). Простори любові від Тризубого Стаса. День. 
  9. а б У Франківську буде вулиця Тризубого Стаса?. Репортер. 1 Березня 2012. 
  10. Бодак, Володимир (21.02.2013). Співець нової днини. Західний кур'єр. 

Джерела[ред. | ред. код]