Трилема Мюнхгаузена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Триле́ма Мюнхга́узена — термін, введений Гансом Альбертом (нім. Hans Albert), який стосується філософських проблем пізнання у конкретному питанні можливості встановлення «остаточної основи» для наукових доказів. Ця назва є іронічною згадкою про барона Мюнхаузена, який хотів сам себе витягти з болота за допомогою власної косиці.

Ганс Альберт стверджував, що будь-які спроби знайти остаточний аргумент мають потерпіти невдачу, тобто привести до триреми Мюнхаузена. Це означає, що пошук остаточного обґрунтування призводить до одного з трьох можливих результатів:

   1. Порочне коло аргументів (висновок робиться з припущення, яке виводться з того ж висновку).
   2. Нескінченний регрес, коли для кожного наявного обгрунтування треба знайти додаткове.
   3. Прогалина в доведенні.

Ці формулювання викликають філософські дискусії, тому що представники богословських шкіл потребують існування остаточного розуму, остаточної причини, в яких вони в кінцевому підсумку хочуть бачити Бога. Інші, які скептично ставляться до догматів у будь-якому вигляді, охоче дають приклад трилеми Мюнхаузена, яка сама стає догмою.