Перейти до вмісту

Триєдиний мозок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Триєдиний мозок (англ. Triune brain) — відкинута наукою еволюційна теорія розвитку мозку людини і ссавців взагалі, в якій виділено три ключові складові мозку, які діють відносно незалежно одна від одної: мозковий стовбур, лімбічна система і неокортекс, — з чим і пов'язана назва теорії[1][2][3]. Теорія пропонувала підхід до розуміння того, як еволюціонував мозок у сукупності з його реакціями під еволюційним тиском і передбачала роздільну еволюцію частин мозку, за якої нові частини нашаровувалися на старі в ході еволюції, а також певною мірою їхнє незалежне одне від одного функціонування. З цієї позиції спочатку йшла еволюція поведінкових реакцій, потім до них додалися емоційні, потім емоційні реакції доповнилися когнітивними, що включають мислення, логіку і планування[1].

Концепція еволюції мозку, яку представив у 1960-х роках Пол Маклін[en], передбачала, що в основі мозку ссавців лежить «мозок рептилії», до якого у ссавців додалася лімбічна система, а у приматів — неокортекс. Концепція стала поширеним уявленням про те, як діє мозок ссавця[2] і була визнана найвпливовішою теорією в нейробіології у період після Другої світової війни[4]. Деякі нейробіологи добре прийняли цю концепцію, проте з еволюційної точки зору згодом цю теорію відкинуто як хибну[5]. З погляду нейробіології ця концепція ніколи не мала достатньо сильної підтримки. Ще в 1960-х—1970-х роках виявлялися деякі невідповідності[6].

Концепція помилково припускала, що нові ділянки мозку під час еволюції хребетних додавалися поверх наявних, старих ділянок, розширюючи функціонал мозку. Фактично ж у всіх хребетних мозок можна розділити на передній, середній і задній мозок, які відрізняються формою, що простежує еволюцію від спільного предка, тобто основні еволюційні зміни стосувалися зміни наявних частин мозку, а не додавання нових[7]. Концепція триєдиного мозку — одна з двох основних еволюційних теорій розвитку мозку разом із топологічною філогенетикою (теорія парцеляції), згідно з якою нові мозкові структури не нашаровувалися на старі, а відгалужувалися від наявних, не порушуючи топології[3].

Попри те, що концепція триєдиного мозку не відповідає сучасним уявленням нейробіології, а про її некоректність було відомо ще 1990 року, коли Пол Маклін випустив книгу про триєдиний мозок, концепція все ще залишається популярною (станом на 2020 рік) у галузі психології. Проте з погляду науки хибні уявлення слід коригувати. Неправильні припущення можуть скеровувати в неправильний бік і дослідження[7]. Оскільки концепція виявилася досить привабливою та інтуїтивно зрозумілою, про неї все ще розповідається в багатьох підручниках та лекціях із психології[8].

Також концепція триєдиного мозку набула поширення в популярній «народній» психології, де її використовують для виправдання аморальної поведінки та для піднесення людини над рештою царства тварин. Однак насправді мозок людини в ході еволюції адаптувався під навколишній світ так само добре, як мозок інших тварин під навколишнє середовище, властиве цим тваринам[9]. У неакадемічних колах концепція триєдиного мозку багато в чому стала відома завдяки книзі Карла Сагана «Дракони Едему», заснованій на цій концепції[7].

Концепція

[ред. | ред. код]

У традиційній концепції триєдиного мозку вважають, що кора головного мозку відіграє найважливішу роль у «вищих» функціях мозку, таких як пізнання та поведінкова регуляція, тоді як підкіркові структури мають у розумових процесах підлеглу роль або взагалі не задіяні в них.

За концепцією триєдиного мозку головний мозок людини складається з трьох частин: древній глибинний «рептильний мозок», середній (проміжний) — «лімбічна система» і вищий, який відповідає за свідомість, «неокортекс»[9][10].

Частини «триєдиного мозку»

[ред. | ред. код]

Рептильний мозок (від лат. reptilia — плазуни) — згідно з гіпотезою триєдиного мозку є найдавнішою частиною головного мозку людини, сформованою в процесі еволюції, яка відповідає за біологічне виживання і тілесне функціювання. Рептильний мозок розташований у задній і центральній частинах мозку, включає мозковий стовбур і мозочок[11].

Лімбічна система (від лат. limbus — межа, край) — скупчення структур з кінцевого мозку, проміжного мозку (діенцефалону), та середнього мозку (мезенцефалону), лімбічна система не є окремою (функціональною) системою мозку. Точні межі лімбічної системи не визначені.

Неокортекс (від лат. neocortex), нова кора, ізокортекс — нові ділянки кори головного мозку людини; розташована у верхньому шарі півкуль мозку і відповідає за вищі нервові функції (сенсорне сприйняття, виконання моторних команд[de], усвідомлене мислення, мова). Структури мозку, аналогічні неокортексту, є в зародковому, в порівнянні з людиною, стані у більшості ссавців.

У нессавців (хордових) є ділянки мозку, гомологічні неокортексу ссавців — ділянки дорсального плаща (pallium)[en][12].

Історія

[ред. | ред. код]

Теорію започаткував Пол Маклін у публікації 1949 року. Він вивчав електрокардіограми пацієнтів із психосоматичними захворюваннями і був упевнений, що емоційна складова цих захворювань лежить у глибоких структурах мозку, які він назвав вісцеральними. Пізніше, 1952 року він назвав цю частину мозку лімбічною системою; до неї увійшли гіпокамп, мигдалеподібне тіло і поясна звивина[8].

У 1960-х роках американський нейрофізіолог Пол Маклін у книзі «Триєдиний мозок в еволюції: роль у палеоцеребральних функціях» (англ. The Triune Brain in Evolution: Role in Paleocerebral Functions) описав «модель троїстого розуму»[13]. Він виділив у мозку людини три центри психічної активності, кожен з яких по-своєму реагує на поточні події.

Потім ідея про триєдиний мозок набула популярності завдяки американському популяризатору науки Карлу Сагану, який написав книгу «Дракони Едему: Міркування про еволюцію людського мозку»[7], опубліковану 1977 року[4], за яку він 1978 року отримав Пулітцерівську премію. Ця книга сприяла популяризації ідеї в неакадемічних колах[14].

Рептильний мозок

[ред. | ред. код]

Функції

[ред. | ред. код]

У гіпотезі Макліна рептильний мозок відповідає за базові функції життєдіяльності організму: дихання, кровообіг, м'язові реакції, сон. У ньому закладено поведінкові стереотипи, пов'язані з інстинктом виживання і прагненням продовження роду. Цей мозок інстинктів, покликаний забезпечувати виживання нашого тіла, активується в надзвичайних ситуаціях, оскільки відповідає за збереження життя. Рептильний мозок корисний для негайних реакцій, він відповідає за функції, описувані дієсловами «бігти», «битися», «завмерти». Саме тому в надзвичайних ситуаціях спочатку відбувається реакція, дія, а потім уже осмислення.[джерело?]

Поведінка людини

[ред. | ред. код]

П. Маклін виділив шість основних типів базової поведінки рептилій та описав їх прояви у людини. Згідно з концепцією Макліна, рептильний мозок людини успадкував деякі характеристики та властивості рептилій.

  • Рутинна поведінка. Їй характерна одноманітність та впорядкованість дій у часі (сон, пробудження, купання тощо). Ці уявлення про рутинну поведінку сьогодні активно використовують у маркетингу. Як зазначає А. Чаудхурі[15], формування товарного бренду по суті зводиться до створення прецеденту купівлі та перетворення купівлі товару саме цієї марки на рутинну дію.
  • Ізопрактична поведінка. Поведінка, за якої особини діють у подібний спосіб (мітинги, демонстрації тощо).
  • Тропістична поведінка. Таку поведінку тварин і людини можна розглядати як відтворення стійких моделей поведінки у зв'язку з конкретними зовнішніми подразниками (невербальними сигналами, кольорами, рухами).
  • Повторення. П. Маклін визначає його як багаторазове здійснення певної дії.
  • Відтворення. У формулюванні автора концепції відтворення визначено як «повторення певних дій, деяка кількість із яких співвідносяться багатозначно». Сюди можна віднести щорічне святкування тих самих свят.
  • Обманна поведінка. У тварин вона відіграє важливу роль у виживанні. Обман у людей також не завжди зумовлений раціональними міркуваннями.

Рептильний мозок у літературі

[ред. | ред. код]

На рептильний мозок і концепцію триєдиного мозку посилаються Говард Блум[en] (у книзі «Принцип Люцифера[en]»), Артур Кестлер (стаття «Дух в машині[en]»), Пітер Левін[en] (у книзі «Пробудження тигра[en]»).

Критика

[ред. | ред. код]

Неточності концепції «триєдиного мозку» продемонстровано під час ідентифікації структур базальних гангліїв у видів, примітивних до рептилій, та під час ідентифікації лімбічних структур у ссавців. Показано, що нессавці мають перивентрикулярні структури, гомологічні неокортексу ссавців, звані ділянками дорсального плаща (pallium)[en][12]. Разом з тим, теорія про «триєдиний мозок» є цілком логічним, але дуже поверховим поясненням принципу роботи мозку[1][12].

Концепція триєдиного мозку Макліна не знайшла підтвердження в еволюційній та експериментальній неврології[16][17][18]. Її визнано застарілою й ненауковою[9][10][16][16]. Неврологи дотримуються позиції, що робота мозку — це дуже складний процес, який неможливо розглядати в рамках такої простої моделі, якою є «триєдиний мозок»[16][17].

Хоча концепція «триєдиного мозку» є спекулятивною та широко обговорюваною, вона залишається найпопулярнішою в сучасній нейрохірургічній літературі[3]. У рамках нейронауки як загальнішого напряму цю теорію зазвичай уникають розглядати.

Критика у психології

[ред. | ред. код]

У психології часто апелюють до рептильного мозку для опису мотивів, що стоять над нашою поведінкою. Багато фахівців у галузі неврології заперечують проти таких простих формулювань та умовного поділу головного мозку[16][18].

Попри нехтування еволюційною теорією[5], концепція триєдиного мозку залишається популярною в «народній» психології (англ. folk psychology)[9][10]. У широкої публіки вона набула популярності завдяки простоті та ясності, а також здатності виправдати засуджувані мораллю вчинки — вона дає просте пояснення «поганих» вчинків і дає змогу людям перекласти відповідальність за такі свої дії на «рептильний мозок», який нібито дістався нам від «давнього звіра»[9][10].

Також ідея про триєдиний мозок дозволяє «підняти» статус людини над іншими тваринами і підвищити самооцінку в людини, яка її дотримується: якщо «раціональний неокортекс» керує звіриним «рептильним мозком», отже, цей мозок — найвище організований, і його носій свідомо кращий, ніж будь-яка тварина[9][10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Patrick R. Steffen, Dawson Hedges, and Rebekka Matheson. The Brain Is Adaptive Not Triune: How the Brain Responds to Threat, Challenge, and Change // Frontiers in Psychiatry. — 2022. — 21 April. — DOI:10.3389/fpsyt.2022.802606. — PMID 35432041 .
  2. ↑ а б Bernard J. Baars, Nicole M. Gage. Cognition, Brain, and Consciousness: Introduction to Cognitive Neuroscience. — Academic Press, 2010. — С. 421-422. — ISBN 978-0-12-381440-1. Архівовано з джерела 15 серпня 2022
  3. ↑ а б в Jaafar Basma, Natalie Guley, L. Madison Michael Ii, Kenan Arnautovic, Frederick Boop. The Evolutionary Development of the Brain As It Pertains to Neurosurgery // Cureus. — 2020. — Vol. 12, iss. 1, (01). — P. e6748. — ISSN 2168-8184. — DOI:10.7759/cureus.6748. Архівовано з джерела 14 серпня 2022.
  4. ↑ а б Gerald A. Cory. Appendix 1 MacLean’s Triune Brain Concept: In Praise and Appraisal / Gerald A. Cory // The Reciprocal Modular Brain in Economics and Politics: Shaping the Rational and Moral Basis of Organization, Exchange, and Choice. — Boston, MA : Springer US, 1999. — 21 April. — P. 13–27. — ISBN 978-1-4615-4747-1. — DOI:10.1007/978-1-4615-4747-1_3. Архівовано з джерела 22 серпня 2022.
  5. ↑ а б A. B. Butler. Triune Brain Concept: A Comparative Evolutionary Perspective / Larry R. Squire // Encyclopedia of Neuroscience. — Oxford : Academic Press, 2009. — 1 January. — P. 1185–1193. — ISBN 978-0-08-045046-9. Архівовано з джерела 15 серпня 2022.
  6. ↑ Georg F. Striedter, R. Glenn Northcutt. Reconstructing History: Aims and Methodology. — 2019. — 5 December. — DOI:10.1093/oso/9780195125689.003.0001. Архівовано з джерела 17 серпня 2022.
  7. ↑ а б в г Joseph Cesario, David J. Johnson, Heather L. Eisthen. Your Brain Is Not an Onion With a Tiny Reptile Inside // Current Directions in Psychological Science. — 2020. — Vol. 29, iss. 3 (1 June). — P. 255–260. — ISSN 1467-8721 0963-7214, 1467-8721. — DOI:10.1177/0963721420917687. Архівовано з джерела 13 серпня 2022.
  8. ↑ а б A theory abandoned but still compelling. Yale Medicine Magazine (англ.). 2008. Архів оригіналу за 17 серпня 2022. Процитовано 17 серпня 2022.
  9. ↑ а б в г д е Barrett, L. F. That Is Not How Your Brain Works : [арх. 4 березня 2021] : Forget these scientific myths to better understand your brain and yourself. : [англ.] // Nautilus. — 2021. — 3 March.
  10. ↑ а б в г д Барретт, Л. Ф. Функциональные зоны, «рептилий мозг» и дуализм тела и психики : [арх. 12 травня 2021] : 3 популярных научных мифа о мозге / Пер. с (англ.): Роман Шевчук // Нож. — 2021. — 12 травня.
  11. ↑ The Triune Brain[недоступне посилання] : [арх. 19.11.2003] / M. Alan Kazlev // Kheper. — 2003. — 19 October. (First uploaded 19 May 1999.)
  12. ↑ а б в Jaafar Basma, Natalie Guley, L. Madison Michael II, Kenan Arnautovic, Frederick Boop, Jeff Sorenson. The Evolutionary Development of the Brain As It Pertains to Neurosurgery // Cureus. — 2020. — 21 April. — DOI:10.7759/cureus.6748. — PMID 32133270 .
  13. ↑ Paul D MacLean. The Triune Brain in Evolution Role in Paleocerebral Functions. — Plenum New York. — 1990.
  14. ↑ Kragh, Helge (28 червня 2022). Carl Sagan. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2022. Процитовано 22 серпня 2022.
  15. ↑ Чаудхури А. Эмоции и рассудок: Их влияние на поведение потребителя / Пер. с англ. О. Б. Дутовой. — М.: ООО «Группа ИДТ», 2007. — 256 с.
  16. ↑ а б в г д Барретт Л. Ф. Идеи-зомби : [арх. 3 липня 2020] = Lisa Feldman Barrett. Zombie Ideas. APS / Лиза Фельдман Барретт, доктор наук, проф. психологии Северо-Восточного университета в Бостоне ; Пер. с англ.: Анастасия Савостьянова // Скептик. — 2020. — 1 липня.
  17. ↑ а б Barrett L. F. Zombie Ideas : [арх. 18 травня 2022] : [англ.] / Lisa Feldman Barrett // Association for Psyhological Science. — 2019. — 25 September.
  18. ↑ а б Striedter, 2005.

Література

[ред. | ред. код]
  • Амтор, Ф. Триединая модель мозга Мак-Лина // Нейронауки для чайников = Neuroscience for dummies. — 2-е изд. — СПб. : Диалектика, 2020. — С. 258. — 448 с. — 500 екз. — ISBN 978-5-907144-87-3.
  • Баарс, Б. Триединый мозг // Мозг, познание, разум : введение в когнитивные нейронауки = Cognition, brain, and consciousness, introduction to cognitive neuroscience. 2nd edition. Academic Press, 2010. : у 2 т. / Б. Баарс, Н. Гейдж. — М. : БИНОМ, 2014. — С. 128—130. — 464 с. — (Лучший зарубежный учебник). — ISBN 978-5-9963-2353-1.
  • Striedter, G. F. Principles of Brain Evolution : [англ.]. — Sunderland, MA : Sinauer Associates, 2005. — 436 p. — ISBN 978-0-87893-820-9.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Триєдиний_мозок&oldid=45146318