Тройка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Російська трійка. Вологда.

Тройка[1], трійка[2] — російська запряжка з трьох коней. Характерною особливістю російської трійки, яка відрізняє її від інших запряжок, є те, що вона різноалюрна: корінник йде риссю, а підпряжні — чвалом.

Історія[ред. | ред. код]

Тройка XIX століття. Фотографія з «Подорожей» Т. Готьє, вид. 1912 р.
Александр Орловський «Подорожанин у кибитці, запряженій тройкою», 1819 р.

Тройка з'явилася і отримала свою теперішню назву близько 200 років тому. Тодішні правила перевезення пасажирів у поштових кибитках приписували впрягати в повіз (сани) трьох коней тільки в тому випадку, якщо людей було троє. Двоє чи один подорожанин повинні були їхати парою. Бубонці і дзвоники дозволялося вішати тільки на поштові тройки та кур'єрські, що перевозили важливі державні депеші. У часи Російської імперії на тройках їздили поштарі, пожежники і всі, яким була потрібна висока швидкість протягом довгого часу. Також тройки запрягалися на весіллях та інших урочистостях, коли візники могли «полихачити» і пустити в чвал навіть корінника.

Звичайними для тройки кіньми були коні вятської породи — невеликі і непоказні, вони були дуже витривалими. Багатіші люди заводили тройку статурних і великих орловських рисаків. Найкращою вважається така тройка, де коні дібрані в масть, а корінник дорідніший зростом і статурою від підпряжних.

З 1840-х років на Московському іподромі почали влаштовувати змагання тройок. У 1911 році російську тройку продемонстрували на Фестивалі Імперії в Лондоні, картина із зображенням цих коней зараз перебуває в музеї конярства Тимірязєвської академії.

З 2000 року змагання тройок проводяться в рамках «Днів Франції» на Московському іподромі і «Днів Росії» на Венсенському іподромі[fr] Франції.

Український етнограф Ф. К. Вовк писав, що на території сучасної України в XIX столітті тройки були майже невідомі. Користувалися ними тільки пани, причому візнику належало бути вдягнутим по-великоросійському[3].

Опис[ред. | ред. код]

Запряг тройкою складається з корінника і двох підпряжних (пристяжних). Корінник впрягається в повіз (сани) за допомогою хомута, дуги і голобель. Правлять ним парними віжками. Звичайним алюром корінника є рись, тільки іноді вправний візник може пускати його в чвал. Для запрягання підпряжних зазвичай замість хомута використовують легку шорку, до якої кріпляться посторонки. Барки посторонків приєднуються до спеціальних поворотних кронштейнів (так званих виносів), встановлених в передній частині повозу (рідше використовується стельвага). Застосування кронштейнів більш безпечно: якщо підпряжний почне відставати, кронштейн складається назад, а не б'є коня по ногах. Правлять підпряжними привіжками — одинарними віжками, передній кінець яких закріплений на вуздечці ззовні. Замість других половин віжок використовуються короткі поводи-чумбури, один кінець яких закріплений на кільці ременя, що з'єднує кільця вудил, другий — на кільці дуги корінника.

Інші трійкові запряжки[ред. | ред. код]

Тройка-«єдиноріг» (нім. Einhorn)
Посторонки виносного прикріплені до виносної стельваги на кінці дишля

Трійкові запряжки використовувалися і в інших країнах, але спосіб запрягання був відмінним. Якщо в російській тройці використовується комбінований (голобельно-дуговий для корінника і посторонковий для підпряжних) запряг, то в більшості європейських — дишельно-посторонковий і посторонковий. Західно- і центральноєвропейські трійки відомі у кількох варіантах: аналогічно російському в ряд, цугом, «арбалет» (корінник з виносною парою) і «єдиноріг» (пара корінних з одним виносним). Останні три були зручнішими на вузьких вуличках середньовічних міст. У Стародавньому Римі запряжена трьома кіньми колісниця називалася «трига» (лат. triga).

Стельвага, використовувана для запряжок у ряд, мала три барки. Існувала в кількох варіантах: асиметрична складалася з основної стельваги з барком і додаткої стельваги з двома барками, стельвага системи Мак-Гоя являла собою парокінну стельвагу із закріпленим посередині третім барком.

У культурі[ред. | ред. код]

Ілюстрація до поеми «Мертві душі», видання 1901 р.
« Чи не так і ти, Русь, як прудка необгінна тройка мчиш? Димом курить під тобою дорога, гримлять мости, все відстає і зостається позаду. Спинився вражений божим чудом прохожий: чи не блискавка це, кинута з неба? Що означає цей жахом проймаючий рух? І що за незнана сила закладена в цих незнаних світом конях?
Оригінальний текст (рос.)
Не так ли и ты, Русь, что бойкая необгонимая тройка несешься? Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты, все отстает и остается позади. Остановился пораженный божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? что значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключена в сих неведомых светом конях?
»

.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тройка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Трійка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Хведір Вовк. 6. Способи пересування // Студії з української етнографії та антропології. — К. : «Мистецтво», 1995. — ISBN 5-7715-0729-6.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ливанова Т. К. Лошади. — М. : АСТ, 2001. — 256 с. — ISBN 5-17-005955-8.
  • Программа Центрального Московского ипподрома за 4 июня 2006 г.
  • Ганулич А.К. «Слышен звон бубенцов издалека…». — М. : Советская Россия, 1990. — С. 137.

Посилання[ред. | ред. код]