Троїце-Сергієва лавра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Троїце-Сергієва лавра
Russia-Sergiev Posad-Troitse-Sergiyeva Lavra Panorama.jpg
Панорама Троїце-Сергієвої лаври

Координати: 56°18′37″ пн. ш. 38°07′46″ сх. д. / 56.31028° пн. ш. 38.12944° сх. д. / 56.31028; 38.12944
Статус лавра
Статус спадщини Світова спадщина ЮНЕСКО і об'єкт культурної спадщини Росіїd
Країна

 Росія

Розташування м.Сергієв Посад (Московська область)
Конфесія МП
Єпархія Московська
Тип монастиря чоловічий
Площа 22,75 га і 15,57 га
Засновник Сергій Радонезький
Засновано 1337
Настоятель Архієпископ Феогност (Гузиков)
Стан діючий
Сайт stsl.ru
Ідентифікатори й посилання
Троїце-Сергієва лавра. Карта розташування: Росія
Троїце-Сергієва лавра
Троїце-Сергієва лавра (Росія)

CMNS: Троїце-Сергієва лавра у Вікісховищі
ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №657657 (англ.)

Троїце-Сергієва Лавра (рос. Троице-Сергиева лавра) — найбільший монастир Росії, розташований у центрі міста Сергієв Посад Московської області, на річці Кончурі. Монастир чоловічий, заснований в XIV столітті преподобним Сергіем Радонезьким. Відігравав важливу роль у політичному житті Московського князівства, був опорою його правителів. Брав активну участь у боротьбі проти татаро-монгольського ярма.

В 1340-х роках Сергій Радонезький заснував невеликий монастир з дерев'яним Святотроїцьким храмом біля Хотькова, на пагорбі Маковець. В 1355 році в монастирі був уведений новий, загально житійний статут. Територія монастиря була розділена на три частини — житлову, громадську й оборонну; ігуменом монастиря став його засновник. План монастиря, установлений тоді, загалом дійшов до наших днів (прямокутний внутрішній двір із церквою й трапезною, оточений із чотирьох сторін келіями). Незабаром Троїцький монастир став духовним центром Московських земель, підтримкою московських князів.

Історія лаври до 1744 року[ред. | ред. код]

Троїцький собор

Тут у 1380 Сергій Радонезький благословив військо князя Дмитра Донського, що відправлялося на бій з Мамаєм. 8 вересня 1380 на поле бою вийшли ченці-богатирі Троїцького монастиря — Пєрєсвєт й Ослябя.

У 1392 преподобний Сергій помер, а заснований ним монастир протягом декількох сторіч був культурним і релігійним центром Московії. У монастирі складалися літописи, переписувалися рукописи, писалися ікони; у XV столітті тут створено «Житіє преподобного Сергія Радонезького», одна з найбільших пам'яток московитської літератури, найцінніший історичний документ.

У 1408 монастир розграбований і спалений татарським ханом Едигеєм, але наступні 200 років його історії пройшли майже безхмарно. Монастир відбудовував, розвивався, став однієї з головних московитських святинь.

У 1422, у році зарахування засновника монастиря до лику святих, на місці дерев'яної церкви закладений головний храм обителі — Троїцький собор. Пізніше за монастирем закріпилася назва «Троїце-Сергієва лавра».

У Смутний час монастир, витримавши 16-місячну облогу військ Речі Посполитої під головуванням Яна Сапеги й Лисовського, став одним з оплотів Другого ополчення Мініна та Пожарського. Великий внесок у справу звільнення внесли архімандрит Діонісій і келар Авраамій Паліцин, що допомагали Ополченню великими пожертвуваннями й підтримували дух війська.

Успенський собор

Монастирю благоволили московитські царі. Вони регулярно робили паломництва до святих місць Троїце-Сергія («Троїцький хід»). У монастирі був хрещений Іван IV Грозний. Протягом 1550—1560 келарем був старець Адріан Ангелов.

У 1682, під час Стрілецького бунту, монастир послужив притулком для царівни Софії Олексіївни, царевичів Івана й Петра. У 1689 в монастирі ховався, що врятувався з Москви втечею, Петро I. При ньому в обителі з'явилася чудова барочна трапезна із храмом преподобного Сергія Радонезького.

Саме в Троїце-Сергієвім монастирі відбулася розправа над прихильниками Софії. Звідси вже єдиновладним правителем Петро виїхав у Москву.

У 1738 змінилася система керування монастирем: він став підкорятися Духовній раді. Незабаром, в 1744, Троїце-Сергіїв монастир визнаний гідним почесного титулу лаври. Главою лаври затверджувався Митрополит Московський.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]