Трубецький Микола Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Трубецький Микола Сергійович
Nikolai Trubetzkoy.jpg
Ім'я при народженні рос. Трубецкой Николай Сергеевич
Народився 4 (16) квітня 1890[1][2][…]
Москва, Російська імперія[4]
Помер 25 червня 1938(1938-06-25)[4][1][…] (48 років)
Відень, Німеччина, Німецький рейх[4]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Віденський центральний цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Національність росіянин
Місце проживання Москва, Відень, Прага
Діяльність мовознавець, історик, викладач університету, phonologist
Галузь морфонологія
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd
Науковий ступінь докторський ступінь[5]
Знання мов російська[1], німецька і чеська
Заклад Віденський університет і Софійський університет Святого Климента Охридського
Членство Нідерландська королівська академія наук
Титул князь
Рід Гедиміновичі
Батько Sergei Nikolaevich Trubetskoyd
Мати Praskovya Obolenskayad

Трубецьки́й Мико́ла Сергі́йович (рос. Трубецкой Николай Сергеевич; 4 (16) квітня 1890(18900416)1938) — російський філолог і філософ, з 1922 — професор славістики у Віденському Університеті. Співзасновник Празького мовознавчого гуртка. Член князівського роду Трубецьких.

Відомий тим що 1920-их роках разом із Георгієм Вернадським та Петром Савицьким був одним із трьох головних авторів російської націоналістичної ідеології Євразійства.

Творча спадщина[ред. | ред. код]

  • нім. «Grundzüge der Phonologie» («Основи фонології», 1939, перекладалася українською);
  • нім. «Vorlesungen über die altrussische Literatur» (1925 — 28), де староукраїнське письменство змішане з російським);
  • нім. «Einiges über die russische Lautentwickiung und die Auflösung der gemeinrussischen Spracheinheit» (нім. «Zeitschr. für slav. Philologies», 1925 — обстоює непереконливі датування розпаду східно-слов'янської «мовної єдності»);
  • рос. «Общеславянский элемент в русской культуре» (збірник рос. «К проблеме русского самопознания», 1927);
  • рос. «К украинской проблеме» (рос. «Евразийский временник», 1927 — обстоюється згода на українську культуру лише як «індивідуацію спільноруської для нижчих потреб»);
  • рос. «Ответ Д. И. Дорошенку» (рос. «Евразийская хроника», 1928 — пом'якшення попередньої позиції допущенням української мови та культури для вищих потреб, але з орієнтацією на російську термінологію);
  • рос. «Об идее-правительнице идеократического государства» (рос. «Евразийская хроника», 1935 — твердження, що демократичній устрій сучасності має змінитися устроєм ідеократичним, (переклад українською на сайті ЄСМ: Про ідею-правительку ідеократичної держави))
  • нім. «N. V. Gogol» (нім. «Radio Wien», 1928).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]