Трубецький Микола Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Трубецький
Trubetzkoy.jpg
Ім'я при народженні Трубецкой Николай Сергеевич
Народився 4 (16) квітня 1890[1][2][…]
Москва, Російська імперія[4]
Помер 25 червня 1938(1938-06-25)[4][1][…] (48 років)
Відень, Австрія у часи націонал-соціалізму[4]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Віденський центральний цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the USSR (1936-1955).svg СРСР
Національність росіянин
Місце проживання Москва, Відень, Прага
Діяльність мовознавець, історик, викладач університету, phonologist, філософ
Галузь морфонологія
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd
Науковий ступінь докторський ступінь[5]
Знання мов російська[1], німецька і чеська
Заклад Віденський університет і Софійський університет Святого Климента Охридського
Членство Нідерландська королівська академія наук
Титул князь
Рід Гедиміновичі
Батько Sergei Nikolaevich Trubetskoyd
Мати Praskovya Obolenskayad

Трубецьки́й Мико́ла Сергі́йович (рос. Трубецкой Николай Сергеевич; 4 (16) квітня 1890(18900416)1938) — російський філолог і філософ, з 1922 — професор славістики у Віденському Університеті. Співзасновник Празького мовознавчого гуртка. Член князівського роду Трубецьких.

Відомий тим що 1920-их роках разом із Георгієм Вернадським та Петром Савицьким був одним із трьох головних авторів російської націоналістичної ідеології Євразійства.

Творча спадщина[ред. | ред. код]

  • нім. «Grundzüge der Phonologie» («Основи фонології», 1939, перекладалася українською);
  • нім. «Vorlesungen über die altrussische Literatur» (1925 — 28), де староукраїнське письменство змішане з російським);
  • нім. «Einiges über die russische Lautentwickiung und die Auflösung der gemeinrussischen Spracheinheit» (нім. «Zeitschr. für slav. Philologies», 1925 — обстоює непереконливі датування розпаду східно-слов'янської «мовної єдності»);
  • рос. «Общеславянский элемент в русской культуре» (збірник рос. «К проблеме русского самопознания», 1927);
  • рос. «К украинской проблеме» (рос. «Евразийский временник», 1927 — обстоюється згода на українську культуру лише як «індивідуацію спільноруської для нижчих потреб»);
  • рос. «Ответ Д. И. Дорошенку» (рос. «Евразийская хроника», 1928 — пом'якшення попередньої позиції допущенням української мови та культури для вищих потреб, але з орієнтацією на російську термінологію);
  • рос. «Об идее-правительнице идеократического государства» (рос. «Евразийская хроника», 1935 — твердження, що демократичній устрій сучасності має змінитися устроєм ідеократичним, (переклад українською на сайті ЄСМ: Про ідею-правительку ідеократичної держави))
  • нім. «N. V. Gogol» (нім. «Radio Wien», 1928).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]