Трієст (батискаф)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Батискаф «Трієст»

Батискаф «Трієст» (італ. «Trieste») — науково-дослідний батискаф, на якому в 1960 було здійснене рекордне занурення в Маріанську западину[1][2].

Апарат складається з заповненого бензином корпусу, гондоли та інших інженерних пристосувань. Бензин, що має меншу за воду питому вагу, використовується як поплавець.

Конструкція батискафа:
1 - клапан вентиляції носової баластної цистерни
2 - носова баластна цистерна
3 - електродвигун і гребний гвинт
4 - електромагнітна засувка скидання бункера
5 - пристрій для подачі повітря в гондолу
6 - клапан стравлювання бензину
7 - компенсаційна цистерна
8 - відкрита рубка
9 - палубний люк
10 - електромагнітна засувка скидання бункера
11 - електромагнітна засувка скидання гайдропу
12 - кормова баластна цистерна
13 - клапан вентиляції кормової баластної цистерни
14 - прожектор
15 - магнітний клапан віддачі дробу
16 - бункер з дробом
17 - фотоспалах
18 - ілюмінатор
19 - гондола
20 - «вестибюль»
21 - люк в гондолу (з ілюмінатором)
22 - заповнювана водою шахта
23 - магнітний клапан віддачі дробу
24 - бункер з дробом
25 - гайдроп
26 - кіль

Історія створення[ред.ред. код]

Батискаф «Трієст» був сконструйований швейцарським ученим Огюстом Пікаром з урахуванням його попередньої розробки, першого в світі батискафа «FNRS-2». Велику допомогу в будівництві батискафа надав його син, Жак Пікар. Свою назву апарат отримав на честь італійського міста Трієст, в якому були виконані основні роботи по його створенню. «Трієст» був спущений на воду в серпні 1953 і здійснив кілька занурень в Середземному морі з 1953 по 1957 рік. Основним пілотом став Жак Пікар, а в перших зануреннях також брав участь його батько, Огюст Пікар. В одному із занурень апарат досяг рекордної на той момент глибини 3150 м[3][4].

В 1958 «Трієст» був куплений ВМС США, які виявили інтерес до дослідження океанських глибин, але не мали подібних апаратів. Після покупки конструкція батискафа була доопрацьована: на заводі Круппа в місті Ессен (Німеччина) була виготовлена ​​більш міцна гондола. Нова гондола виявилася дещо важчою, тому була збільшена довжина корпусу, щоб вмістити більший обсяг бензину. Основним пілотом і техніком апарату в 1958-1960 роках залишався Жак Піккар, що мав на той час великий досвід занурень.

Примітки[ред.ред. код]