Туареги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Туареги
Tuareg - In Rissani Morocco ca. 2008.JPG
Загальна кількість понад 5 млн.
Найбільші розселення Нігер, Малі, Алжир, Лівія, Буркіна-Фасо
Мова «томашек», належить до берберської групи
Релігія мусульмани

Туаре́ги (самоназва: імошаг) — народ групи берберів, що живе в Нігерії, Малі, Буркіна-Фасо, Лівії та пустельних районах Алжиру, куди були витіснені в епоху арабських завоювань з північніших областей Африки. Загальна чисельність за оцінкою 1973 року становила близько 1 млн чоловік, в 2010 їх чисельність приблизно дорівнювала 5.2 млн. Мова відноситься до берберських мов. За релігією — мусульмани-суніти. Основне заняття — сапне землеробство (зернові, боби овочі), поєднуване з розведенням дрібної рогатої худоби. Невелика частина туарегів, що населяє Алжирську Сахару, кочує із стадами верблюдів і кіз. При їжі туареги, на відміну від більшості мусульманських народів, користуються ложками, що характерно тільки для них. Найбільші групи племен — юллеміден, іфорас, кель-грес, кель-ахаггар, кель-лепеха.

Мова[ред.ред. код]

Мова туарегів тамашек відноситься до берберських мов, хоча зовні туареги сильно відрізняються від берберів Атлаських гір. При цьому у туарегів існує особливе «жіноче» письмо тіфінаг (на мові тамашек), що походить від давнього лівійського письма. Чоловіки традиційно користувалися арабським алфавітом, в XX столітті в ряді країн для тамашека були введені системи писемності на основі латиниці.

Історія[ред.ред. код]

Згідно з власною легендою, споконвічним розселенням туарегів був острів в Атлантичному океані, і після його зникнення вціліли лише торговці, які перебували в той момент в портових містах Північної Африки.

Є легенда про походження народу туарегів. Згідно з нею, до них з Марокко прийшла «мати-прародителька» Тін-Хіна на білому верблюді зі своєю служницею Такамат. Невідомо як вони дісталися до Ахаггара, тут Тін-Хіна стала царицею. Численні шанувальники приїжджали до неї, потім вона їх вбивала. Цариця і служниця народжували дітей, поклавши початок роду туарегів. Від Тін-Хіна пішло благородне плем'я, а від служниці — плем'я васалів.

У 1925 році в районі стародавнього укріплення Абалесси в Ахаггарі знайшли поховання заможної жінки. Багато туарегів вірять, що це саме Тін-Хіна

Середньовіччя[ред.ред. код]

Район основного проживання туарегів

В 11 столітті арабські завойовники вдерлися на територію розселення туарегів в Північній Африці, знову змістивши ареал проживання туарегів в західному напрямку. В цей період туареги піддалися ісламізації та арабізації.

Туареги були зайняті в транссахарській торгівлі, створили кілька державних утворень, такі як Султанат Агадес; контролювали важливі перевалочні торговельні пункти, наприклад Такедда.

Колоніальна епоха[ред.ред. код]

За часів колоніальної ери туареги були включені у Французьку Західну Африку. На відміну від багатьох інших народів туареги протягом довгого часу чинили опір новій владі. Так, наприклад, колоніальна влада в колонії Нігер змогла підкорити туарегські племена тільки в 1923 р. Французька колоніальна влада управляла туарегами через кланових лідерів, намагаючись використати міжкланові суперечності.

Постколоніальний період[ред.ред. код]

В результаті колоніального правління Франції туареги втратили можливість домінувати над осілими хліборобами. Ця причина, а також відсторонення від політики іншими етнічними групами, погіршення економічного становища в результаті посух 1970 — 1980-х рр.. призвели до відкритого збройного опору в Нігері, в Алжирі та Малі. Туареги виступили за створення держави Азавад.

Зростанню напруженості на півночі Нігера сприяв інцидент в місті Чин-Табарадене в 1990 році.

Суспільне життя[ред.ред. код]

Територія поширення носіїв туарегських мов у Західній та Північній Африці

Об'єднання туарегів носило характер конфедерації. Населення було поділене на племена і клани, підлеглі панівному племені воїнів — «імхар», назва якого давало ім'я всієї конфедерації. Крім імхар, були васальні племена і групи (громади, клани, сім'ї) невільного населення, нижчі касти. На чолі конфедерації стояв «аменокал» — виборна особа зі складу аристократичного імхарського племені. При виборі аменокала враховувалися як особисті якості кандидата, так і походження по лінії матері — старшою з сестер аристократичної родини. Мати аменокала користувалася особливим авторитетом і владою, мала право вето на будь-які рішення сина.

Імхар[ред.ред. код]

Панівний клан — воїни «імхар», які, власне кажучи, шляхом завоювань та асиміляції й утворили колись конфедерацію туарегів. За своїм антропологічного типу імхари — найбільш європеоїдна з племен та кастових груп туарегского суспільства. Прийшовши до Африки, завдяки досконалішій військовій техніці та військовій організації, використанню верблюдів (яких не було у корінного населення), а також іншим досягнень культури (у тому числі — писемності), войовничі і більш цивілізовані імхари досягли привілейованого становища серед місцевих племен.

Імради[ред.ред. код]

Друга найчисленніша група туарегского суспільства називається «імради» (імгади, амгіди). За чисельністю їх у 5-8 разів більше, ніж імхарів. Антропологічно імради схожі на ефіопів, вони темношкірі, низькорослі, волосся сильно хвилясте, але вони відрізняються і від негроїдів. Основним заняттям імрадів було, та багато в чому і залишається, розведення дрібної рогатої худоби та віслюків. Потрапивши в підпорядкування імхарів, вони стали розводити і знаменитих туарегскіх білих верблюдів. Кожному імхарскому клану було підпорядковано кілька імрадських, які платили данину козами, а також безоплатно надавали верблюдів імхарам у тимчасове користування коли це було потрібно.

Харатіни[ред.ред. код]

На становищі кріпаків знаходилися «харатіни», які із застосуванням зрошення вирощували фінікові пальми, просо, баштанні культури, а частину врожаю віддавали імхарам. За антропологічного типу харатіни також схожі на ефіопів. У громадах імхарів та імрадів сім'ями жили «Ікла» — негроїди, нащадки чорношкірих рабів. Вони в основному пасли верблюдів і дрібну рогату худобу, що належала господам.

Інадени[ред.ред. код]

Окремо від інших груп стояли особисто вільні, але чомусь загально зневажувані — «інадени» («енадени»), які виготовляли зброю і інші залізні, а також дерев'яні вироби традиційного побуту туарегів за тисячолітніми технологіями, рецептами і канонам.

Були й проміжні за статусом, змішані за походженням групи туарезького суспільства.

Синій народ[ред.ред. код]

Туареги-чоловіки

В одязі туареги надають перевагу синьому кольору, що отримується від фарби індиго. Причому фарбою цієї вони одяг не просочують (воду економлять), а забивають її камінням. Тому при носінні фарба осипається, потрапляє на тіло і фарбує його, за що туарегів прозвали «синіми людьми» (саме синіми, а не блакитними). Самі туареги з цього приводу стверджують, що фарба на тілі затримує вологу, що дозволяє пити менше.

Матріархатські традиції[ред.ред. код]

Туареги — єдиний у світі народ, у якого не жінки, а чоловіки закривають обличчя пов'язкою-покривалом, через що вони й споріднені з ними племена називають їх «тигель муст» — народ покривала. Досі юнак, що досяг зрілості, отримує на знак цього від батька дві речі — двосічний меч і лицьове покривало. З'явитися на людях без пов'язки вважається верхом непристойності, як у нас — голим. Пов'язку не знімають навіть вдома, під час їжі і сну. Саме жінки володіють землями і сімейними цінностями, і тільки вони мають право на розлучення. Будинок туарегів називають за іменем господині, оскільки вона головує в родині. У разі розлучення чоловік іде з будинку, залишаючи там дружину і дітей. Чоловік може підвищити свій статус, одружившись з жінкою з вищої соціальної верстви. Але при цьому він сам повинен бути знатного роду. Жінки самі вибирають собі чоловіка.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]