Тукан великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великий тукан
'
'
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Туканові (Ramphastidae)
Рід: Тукан (Ramphastos)
Вид: Тукан великий
Біноміальна назва
Ramphastos toco
Statius Müller, 1776
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ramphastos toco
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ramphastos toco
EOL logo.svg EOL: 1177788
ITIS logo.svg ITIS: 554317
IUCN logo.svg МСОП: 22682164
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 95723

Тукан великий[1] (Ramphastos toco) — найбільший та один з найвідоміших видів родини туканових. Ареал — центр та схід Південної Америки.

Підвиди[ред. | ред. код]

Є два визнаних підвиди:[2]

  • R. t. toco  — Statius Müller, 1776 Ареал: Гвіана, північ та північний схід Бразилії та південний схід Перу
  • R. t. albogularis — Cabanis, 1862:Ареал: Східна та південна Бразилія, північ Болівії, Парагвай та північ Аргентини.

Опис[ред. | ред. код]

У великого тукана незвичайне оперення: тіло його чорне, комір, груди та верхня частина хвоста білі, а нижня частина хвоста червона. Навколо очей у нього тонка блакитна шкіра, вона оточена помаранчевою, грубшою. Але найвидатнішим у нього є гігантський жовто-помаранчевий дзьоб з червоною частиною згори та чорною плямою на кінці. Він виглядає важким, але, як й у інших туканів, він порожній. Язик у цього виду майже такий же довгий, як і дзьоб, і дуже плоский. Довжина великого тукана 55-65 см, довжина дзьоба майже 20 см, вага його в середньому 700 г, таким чином він є найбільшим представником родини туканів та найбільшим дятлоподібним. Самці великого тукана більше самок, в іншому за зовнішнім виглядом вони не відрізняються. У молодих птахів більш блідий та коротший дзьоб, ніж у дорослих. Голос цих туканів неприємний, каркаючий, з частим повтором. Іноді голосно видають клацаючий закличний звук дзьобом.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Тукан великий

Великі тукани живляться фруктами (маракуєю та фігами), зриваючи їх з дерев, іноді комахами і навіть яйцями і пташенятами інших птахів. У неволі відомі випадки поїдання слабших особин свого виду. Довгий дзьоб використовується великими туканами для видобутку їжі у важкодоступних місцях, а також для очищення шкірки фруктів і відлякування хижаків. Зазвичай живуть парами або невеликими групами. У польоті чергують швидкі різкі помахи крил з неспішним плануванням. Розмножуються сезонно, але в різний час в залежності від регіону. Гніздо зазвичай розміщують на високому дереві, складається з дупла, хоча б частина якого робиться самими птахами-батьками. Були випадки гніздування в ямах на берегах і в термітниках. Великі тукани розмножуються раз на рік. Самка відкладає зазвичай від 2 до 4 яєць через кілька днів після спарювання. Яйця насиджуються як самкою, так і самцем, пташенята вилуплюються після 17-18 днів. Птахи активно захищають себе і своє потомство.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

ареал розповсюдження великих туканів

Великі тукани поширені у східній Болівії, південно-східному Перу, північній Аргентині, східному і центральному Парагваї, східній і південній Бразилії . Невеликі популяції також зустрічаються уздовж південної Амазонки і на північ від Бразилії на узбережжі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. IOC World Bird List 6.4. IOC World Bird List Datasets. doi:10.14344/ioc.ml.6.4. 

Посилання[ред. | ред. код]

  • Toco toucan videos on the Internet Bird Collection
  • Stamps (for Argentina, Bolivia, Brazil, French Guiana, Guyana, Paraguay)

Література[ред. | ред. код]

  • Gilbert, A. (2002). Toco Toucan (Ramphastos toco). pp. 270–271 in: del Hoyo, J., Elliott, A. & Sargatal, J. eds (2002). Handbook of Birds of the World. Vol. 7. Jacamars to Woodpeckers. Lynx Edicions, Barcelona. ISBN 84-87334-37-7
  • Restall, R., Rodner, C. & Lentino, M. (2006). Birds of Northern South America — An Identification Guide. Christopher Helm, London. ISBN 0-7136-7242-0
  • Short, L. & Horne, J. (2001). Toucans, Barbets and Honeyguides. Oxford University Press, London. ISBN 0-19-854666-1
  • Sick, H. (1993). Birds of Brazil — A Natural History. Princeton University Press, West Sussex. ISBN 0-691-08569-2