Тульський пряник
 Класичний варіант пряника | |
| Походження |  Росія  |
|---|---|
| Входить у національні кухні | Російська кухня |
| Час появи | 1685 |
| Необхідні компоненти | тісто і повидло |
Ту́льский пря́ник — регіональний різновид друкованого пряника, найвідоміший вид російських пряників. Належить до сувенірних солодощів.
Як правило, тульський пряник має вигляд прямокутної плитки або пласкої фігури. Зазвичай містить начинку з повидла або згущеного молока.
Перша письмова згадка про тульський пряник датована 1685 роком, але, за словами істориків, на Русі ця насолода з'явилася приблизно століттям раніше. Пряники тоді робили майже у всіх російських містах та селах. Однак саме в Тулі процес довели до досконалості і практично звели в мистецтво. Десерт мав популярність, солодощі продавали на будь-який смак: заварні, медові, вершкові, фруктові, м'ятні та навіть гірчичні.
Форми для випікання пряників виготовляли з дерев'яних дощечок, вирізали їх з липи, груші або берези, а потім сушили і вирізали на них візерунок у дзеркальному відображенні. Тісто занурювали у форму і спресовували, доки не отримували відбиток орнаменту — досі пряники з візерунками називаються друкованими. Там зображували місцеві пам'ятки, замальовки з життя. Кожен кондитер мав свої пряникові форми, і знаюча людина могла впізнати майстра, просто глянувши на товар.
Найзнаменитішим пряничником Тульської губернії був купець Василь Гречихин: його цінували і в Росії, і за кордоном. Він представив двопудовий пряник власного виробництва на Всесвітній виставці в Парижі 1889 року і отримав Гран-прі. А через 11 років, знову приїхавши до Франції на виставку, організував торгівлю солодощами недалеко від Ейфелевої вежі в павільйоні, повністю зробленому з пряників. До 300-річчя будинку Романових купець випустив ласощі, кожне з яких запакував у скриню із замочком. А пізніше на його фабриці зробили пряник із зображенням карти Тули.
Всього в останнє десятиліття перед революцією в Тулі налічувалося 17 пряникових виробників. Серед них, крім Гречихіна, найбільшими пряничниками, які продавали свої вироби далеко за межі Тули і навіть за кордон, були:
- Михайло Григорович Білолипецький та п'ять його синів,
- Гусєв,
- Василь Євлампійович Сєріков родом з-під Алексина, чия фабрика була заснована 1881 року,
- Іван Олексійович Скворцов,
- Петро Іванович Козлов, зять І. А. Скворцова, який створив потім окреме підприємство,
- Семен Кузьмін,
- Андрій Васильович Полєтаєв,
- Сушкін,
- Трухачов,
- Ілля Шаболовський,
- Костянтин Іванович Щукін,
- Чулкови.
У 1920-ті роки підприємства Гречихіна, Сєрікова та Скворцова були об'єднані та перетворені на фабрику «Стара Тула» (на базі колишньої фабрики Сєрікова). Під цією назвою вона існує до теперішнього часу.
Майстри-пряничники зберігали рецепти в таємниці та передавали у спадок. Одним із секретів тульських майстрів було те, що при зважуванні продуктів для приготування пряника вони не користувалися гирями, замінюючи їх різновагами (камінцями та шматочками заліза), які теж ховали в потаємних місцях. Тому про рецепти найпопулярніших і найсмачніших пряників мало хто знав.
-
Різновиди пряників
Саме тому на початку XX століття пряникове виробництво було під загрозою знищення: після революції майстри або виїхали за кордон, або були репресовані. Унікальні традиції тульських пекарів, здавалося, були назавжди втрачені. Збереглася легенда, що відродити традиції у 1930-х роках допоміг Степан Савостьянов — колишній підмайстер «пряничних» купців Гречихиних. Будучи хлопчиськом, одного святкового дня Степан прокрався в майстерню господаря і зважив усі його таємні «різноваги». Так, фактично напівлегальним шляхом до наших днів дійшов рецепт тульських пряників — лише один із багатьох.
Сучасне виробництво пряників у Тулі відновилося 1954 року. Тоді у серпні в Москві знову відкривалась Всерадянська сільськогосподарська виставка, яка пізніше стане ВДНХ. До відкриття цієї виставки перед тульською харчовою промисловістю було поставлено завдання налагодити випуск тульських пряників. Керівник управління промисловості продовольчих товарів Тульського облвиконкому Іван Давидов протягом короткого часу знайшов ще живих, але вже досить літніх людей, які до цього займалися випіканням пряників. Було відновлено обладнання для випічки, знайдено старовинні рецепти, на Тульському збройовому заводі виготовлені дерев'яні форми і почалося пробне виробництво. Перші пряники у пекарів не вийшли, а потім уже приблизно через пів року стали вдалими. Коли спекли першу партію доброякісних пряників, повезли в Москву і віддали на пробу міністру промисловості продовольчих товарів СРСР Василю Петровичу Зотову. Той передав їх Анастасу Івановичу Мікояну, який на той час працював заступником голови Ради міністрів СРСР.
Анастас Мікоян, своєю чергою, передав частину пряників на дегустацію керівництву країни: першому секретареві ЦК КПРС Микиті Сергійовичу Хрущову і главі Уряду СРСР Георгію Маленкову. Оцінка роботи тульських майстрів була найвищою. По-перше, пряники не черствіли дуже довгий час, по-друге, вони, якщо взяти пряник за один кінець, вигиналися, але не ламалися. Дуже смачною була начинка. Вишневе, чорносмородинове, малинове, сливове варення були першокласними. Від керівництва СРСР було отримано подяку і дано вказівку найближчим часом налагодити серійне виробництво пряників. Для цього постановою Ради міністрів СРСР Тульської області додатково було виділено з держрезерву необхідну кількість борошна та вершкового масла найвищого гатунку. З того часу відродилася випічка тульських пряників, і вони залишаються візитною карткою міста-героя і всього Тульського краю.
Нині[коли?] тульські пряники виготовляються на тульських фабриках «Тульський пряник заводський», «Стара Тула», «Ясна Поляна», «Медові традиції», в приватних пекарнях ІП Полякова, «Купець Шехватов», «Тулячка», а також дрібніших виробників.
Продукту присвячений музей «Тульський пряник», відкритий в Тулі в 1996 році[1].
З 2016 року в Тулі проходить фестиваль «День пряника»[2]. Найбільший тульський пряник був виготовлений та внесений до Реєстру рекордів Росії 19 вересня 2019 року. Його вага становила 117 кілограмів, довжина 1,8 м, ширина 1,18 м, висота 0,07 м. Рекорд встановила тульська кондитерська фабрика «Медові традиції».
- ↑ ЗАТ КФ "Тульський пряник". Архів оригіналу за 9 квітня 2005. Процитовано 1 жовтня 2009.
- ↑ На День пряника до Тули приїдуть 35 виробників з усієї країни. Архів оригіналу за 31 липня 2018.
- Кенгіс Р.П. Пряники тульські та в'яземські // Домашнє приготування тортів, тістечок, печива, пряників, пирогів. — М. : Легка та харчова промисловість, 1982. — С. 226-228.
|
Це незавершена стаття про Росію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
