Туляков Вячеслав Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Туляков Вячеслав Олексійович
Професор, доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України
Професор, доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України
Народився 28 липня 1961(1961-07-28) (56 років)
Одеса (СРСР)
Місце проживання Одеса (Україна)
Громадянство Україна
Alma mater Одеськи державний університет ім. І. І. Мечникова
Галузь наукових інтересів кримінальне право, кримінологія, віктимологія
Заклад Національний університет "Одеська юридична академія"
Посада Проректор з міжнародних зв'язків
Вчене звання Професор
Науковий ступінь Доктор юридичних наук
Науковий керівник Багрій-Шахматов Леонід Васильович
Відомий завдяки:

заснуванню вітчизняної парадигми вчення про жертву злочину (кримінальної віктимології);

фундації наукової школи з кримінального права та кримінології Одеської школи права
Особ. сторінка tulyakov.info

Туляков Вячеслав Олексійович - український правознавець, спеціаліст у галузі кримінального права, кримінології, віктимології; доктор юридичних наук, професор.

Проректор з міжнародних зв'язків Національного університету «Одеська юридична академія».

Суддя ad hoc Європейського суду з прав людини.

Наукова біографія та кар'єра[1][ред.ред. код]

У 1983 році закінчив Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова за спеціальностями «правознавство», «перекладач-референт».

У 1986 році завершив навчання в аспірантурі кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова та успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Криминологические проблемы борьбы с социально-негативным поведением (на материалах изучения агрессивных антиобщественных проступков)».

У 1991 році було присвоєне у вчене звання доцента

Протягом 1986–1991 років — працював асистентом, а з 1991 року — доцентом кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. З 1993 року — докторант цієї ж кафедри.

У 2001 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи» за спеціальністю 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.

У 2003 році присвоєне вчене звання професора.

З 2000 по 2015 роки - завідувач кафедрою кримінального права Національного університету "Одеська юридична академія".

З 2005 року - Проректор з міжнародних зв'язків Національного університету "Одеська юридична академія".

У 2010 році обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України. [1]

З 2012 року - суддя ad hoc Європейського суду з прав людини.

Наукові інтереси та здобутки[ред.ред. код]

Наукові інтереси пов'язані з розробкою загальної теорії вчення про жертву злочину в українській юридичній науці, соціології кримінального права.

Автор першої в Україні монографії, присвяченої загальнотеоретичним засадам кримінальної віктимології  — «Віктимологія: соціальні та кримінологічні проблеми».

Автор понад 250 наукових праць у сфері:

Один з фундаторів наукової школи з кримінального права Одеської школи права. Підготував 20 кандидатів та 3 докторів наук.

Член редколегій низки юридичних журналів та часописів в України та за кордоном.

*Індекси цитування[2] обраховуються в автоматичному режимі наукометричною системою Google_Scholar

Особливі відзнаки та почесні звання[ред.ред. код]

Стипендіат Гельсінського інституту ООН з попередження злочинності (1989 рік);

Експерт Спеціального комітету комісії ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя (1992–1997 роки);

Заслужений діяч науки і техніки (2011 рік);

Член Європейської групи публічного права.

Нагороджений:

Основні наукові праці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]